Всі сходяться на тому, що концентрація російських військ на кордоні з Україною нині безпрецедентна, навіть в порівнянні з 2014 роком. На Вашу думку, це форма залякування чи Росія готова таки кинути у бій всі ці підрозділи?
Це подвійна гра з боку Російської Федерації, яка полягає в тому, щоб, з одного боку, залякати в Україну і змусити її йти на поступки на переговорах в рамках Тристоронньої контактної групи, а з іншого боку — це перевірка президента Байдена і його заяв, наскільки серйозними будуть дії у відповідь, якою буде реакція. Мені здається, тут Москва грає на підвищення ставок з однією метою — налякати Україну і підняти градус напруги, щоб потім його опустити. Якщо порівнювати ситуацію 2014 року і сьогодні, я не думаю, що навіть такий неадекватний політик як Путін може піти на широкомасштабну агресію, тому що це буде початком кінця Російської Федерації. Бо у разі запровадження проти Росії так званих "пекельних санкцій" (а вони готові і потрібна лише політична воля), економіка Росії почне розвалютися впродовж найближчих 3-6 місяців. Тому, розуміючи це, такі речі робити неможливо.
Можливим, на мою думку, є провокація, якийсь окремий напад на окремий об'єкт, спроба захопити, скажімо, Каховку чи зробити вигляд, що вони б'ються за воду для нещасних жителів Донбасу з тим, щоб потім це використовувати на переговорах.
Чи чекають у Москві від України таких же дій чи помилок, як в Грузії, яких припустився свого часу Міхеїл Саакашвілі в 2008 році? Чи варто нам так само розраховувати на підтримку західних партнерів, як розраховував тоді Саакашвілі, і як взагалі нам діяти?
Я думаю, що за будь-яких обставин у 2008 році Росія почала б агресію проти Грузії. З помилками Саакашвілі чи без них. Якщо розібратися в ситуації, то насправді це все було заплановане і просто шукали привід, який самі ж і створили. Так робила нацистська Німеччина, починаючи війну проти Польщі. Те ж саме буде робити і Росія. Їй не потрібні жодні причини. Їй потрібне власне обґрунтування своєї агресії. Вона, безумовно, його знайде. Все ставиться догори ногами. "Чорне" називається "білим", і навпаки. Тому в цьому контексті ми повинні розуміти, що, маючи справу з Росією, думати про якусь логіку чи порядність не доводиться.
Провокація може бути лише для того, щоб знову ж таки показати зуби і нам, і Сполученим Штатам Америки, і в цілому заходу. Але я спілкуюся з нашими військовими, настрій насправді бойовий. І у тому випадку, якщо почнеться отака провокація, я думаю, що кількість "посилок №200" у Росію піде величезна. І це так само повинні враховувати в Кремлі, тому що тоді ще можна було щось на хвилі ейфорії пояснювати, що це окремі випадки, тихенько поховали і на тому поставили крапку. Сьогодні якщо це буде масова ситуація, сховати не можна. Ситуація в Росії зараз значно погіршилася і економічно, і соціально. Так само є і політичні аспекти, зокрема ситуація навколо Навального і реакція на це західного світу. Тому я думаю, що піти настільки далеко Путін просто не ризикне.
Наразі певна новація є в тому, що в вересні в Росії пройдуть "вибори" до Державної Думи. Але попри все Путіна потрібна якась підтримка, і вся його "єдина Росія", яка валиться просто на очах, потребує якоїсь ін'єкції шовінізму, псевдопатріотизму. І зараз тут є якась провокація з тим, щоб потім сказати: "Ми змусили "укропів" відступити і війни насправді великомасштабної не сталося тільки через наш героїзм", це теж прораховується і проглядається доволі очевидно. Отже, Путіну потрібно зараз щось на зразок такого, щоб привернуло увагу до нього як до героя, переможця, альфа-самця, та, з іншого боку, залякати Україну і промацати реакцію Заходу на все те, що відбудеться. Я думаю, це те, чим він сьогодні зайнятий і він буде це робити для того, щоб крива падіння його рейтингу особистого і "єдиної Росії" щонайменше зупинилася і дала можливість підійти до виборів у більш-менш якомусь нормальному стані.
Наскільки на практиці США готові захищати Україну?
Якщо ми порівнюємо ситуацію 2008, 2014 і 2021 років, то ми бачимо, наскільки змінилася позиція Заходу і особливо Сполучених Штатів Америки. І ці жорсткі заяви президента Байдена, і держсекретаря Блінкіна, Столтенберга і навіть Меркель, це свідчить про те, що на Заході почали по-іншому дивитися на Російську Федерацію. Це той тренд, яким ми повинні сьогодні скористатися. Сьогодні він проукраїнський, такий який змушує Росію оборонятися. Зараз українська дипломатія показала себе з дуже позитивного боку. Є активні спроби поставити Росію в кут в ОБСЄ. Росія поки що відмовляються, але це грає абсолютно проти неї. Є робота в Парламентській асамблеї Ради Європи, яка зараз ось розпочнеться, і там уже є заготовки по тому, яким чином будуть цю історію ставити у контексті порушення прав людини і на Донбасі, і в Крим тощо. Американська дипломатія сьогодні дуже активна. Я думаю, що буквально завтра відбудуться певні контакти на високому рівні у Брюсселі. І не тільки в рамках Комісії Україна-НАТО, а й на двосторонніх рівнях. Тобто зараз ситуація йде нам на руки і ми повинні нею скористалися по-максимуму.
Звичайно, я не думаю, що американці оголосять Росії війну. Але якщо американські бойові кораблі будуть патрулювати Чорне Море, якщо там будуть перебувати турецькі, румунські, болгарські кораблі, якщо на території України будуть постійно йти військові навчання за участю військових країн-членів НАТО, це є дуже серйозним стримуючим моментом.
Проте на цьому тлі дуже позитивного ставлення американців до нас мене особисто здивувала інформація про те, що зараз у Вашингтоні обговорюється питання про призначення пана Роханські радником президента США з питань Росії. Він відомий антиукраїнець і проросійський політик. Я сподіваюся, що здоровий глузд візьме гору і від цієї ідеї відмовляться.
У суботу Зеленський у Стамбулі зустрічався з президентом Туреччини Реджепом Тайїпом Ердоганом. Ердоган підтвердив, що не визнає анексію Росією Криму, але при цьому він є доволі близьким союзником Путіна. В яку гру він грає в цій ситуації?
Туреччина зараз набуває іншого виміру в регіоні. Згадайте її опосередковану, але дуже очевидну участь в ситуації між Азербайджаном і Вірменією, загадайте її військову допомогу Азербайджану, яка була вирішальною для перемоги у війні між ними, згадайте її роль в економічному контексті і зростання її позицій в цьому регіоні. Тому від її позиції залежить дуже багато. Добре, що контакти між українським і турецьким керівниками є стабільними і їдуть по висхідній. Безумовно, важливо, що Ердоган публічно і неодноразово підтвердив, що Крим — це Україна і українські території не можуть бути іншими ніж міжнародно визнані. Тому для нас це є політично дуже важливим. Крім того, дуже інтенсивно пішла військова співпраця, і це теж серйозний момент, який грає на нашу користь. З іншого боку очевидно, що Ердоган не захоче рвати зв'язків з Російською Федерацією, виходячи з своїх міркувань. Отже, я думаю, що він буде балансувати між одним та іншим, але, будучи членом Альянсу, він не зможе надто далеко плисти в бік Російської Федерації. Тим більше враховуючи, що американці попередили, що такий флірт з Москвою не залишається непоміченим і вже йдеться про певні навіть санкції, коли Туреччина закупила російську систему протиповітряної оборони с-400.
Чи можна розраховувати на активну підтримку Франції та Німеччини?
Я думаю, що варто, враховуючи і позицію Вашингтона у цьому плані. І оскільки зараз Вашингтон планує відновити трансатлантичну єдність і солідарність, то мені здається, що якраз в даному випадку і Німеччина, і Франція будуть йти в спільному руслі політики НАТО, а не грати якусь свою окрему роль. Тим більше що в даному випадку Пєсков не збрехав, коли сказав, що Меркель вимагала від Путіна, щоб російські війська відійшли від кордону. І це підтверджується повідомленням прес-служби відомства федерального канцлера, де чітко і ясно процитовано слова Меркель саме з вимогою таких дій. Тому я сподіваюся, що зараз якраз і починає реально формуватись цей антипутінський блок, антипутінська коаліція, яка і змусить у підсумку Путіна відступити.
На фото: Володимир Огризко, Українське радіо
