Ти не маєш порушувати права іншого автора
Дмитро Захарченко: Ми зустрілися сьогодні, тому що є про що говорити – два кавери, один ремікс. За останній час дуже багато творчості.
Ілля Резніков: Насправді ремікс не один, просто один вийшов. Я стільки усього наробив, але воно щось дуже повільно виходить.
Дмитро Захарченко: А чому так активно взявся за переспіви?
Ілля Резніков: Насправді питання на поверхні. Тому, що я пішов на проєкт "Голос Країни", а там переспівують пісні. І я подумав, що можна ж це поєднати і зробити це не тільки на "Голосі", а ще й випустити повну студійну версію. І я це зробив. Я вже на двох прослуховуваннях був. На першому співав Гайтану "Два вікна", на другому – "Димну Суміш" "Кожної весни". Обидва рімейки я випустив у повній студійній версії і вони навіть увійдуть в альбом.
Дмитро Захарченко: Зрозуміло, що є проєкт, про нього ми ще поговоримо пізніше. Я маю на увазі скоріше твоє загальне бачення.
Ілля Резніков: Насправді відповідь проста. Я той самий хлопчина, що й в сімнадцять років, коли виходив у Харкові в парк імені Горького з гітарою і щось переспівував. І як тоді мені це подобалося, так і досі мені це подобається. Зараз просто стільки часу немає, щоб переспівувати чужі пісні. Але якщо є такий привід, як проєкт "Голос", можна приділити цьому увагу, зробити все якісно, круто і показати людям.
Дмитро Захарченко: Різниця між хлопчиною, який виходив у Харкові в парк з гітарою, і тобою теперішнім у тому, що ти з багатьма з цих музикантів перетинався, з деким знайомий. Чи ти радився хоча б раз чи ти робиш суто так, як ти хочеш?
Ілля Резніков: Звісно, що треба порадитися, бо права на пісню знаходяться у автора. Але це відбувалося так – я зробив спочатку свою демку. Повністю записав і після того показував Гайтані й Саші Чемерову з "Димної Суміші". І вони вже дали дозвіл.
Дмитро Захарченко: Якщо люди скажуть, що не можна, то ти кажеш окей?
Ілля Резніков: Більше того, якщо випускають без дозволу, то можна заблокувати потім на всіх платформах. Якщо по-справжньому, як в Америці, то це судова справа. Ти не маєш порушувати права іншого автора. Так і я є автором тих пісень, які написав, в мене є права. Я можу дозволити чи не дозволити їх виконувати. Звичайно, треба так жити, як в цивілізованому світі.
Дмитро Захарченко: Коли берешся за таку роботу, ось говоритимемо на прикладі "Димної Суміші", це ж нічого собі, яка відповідальність!
Ілля Резніков: Так! Особливо для мене, бо я люблю цю групу. Знаєш, одна справа зробити щось, що ти там вперше почув. А зовсім інша справа зробити щось, що ти слухав, що тобі подобається і ти маєш якісь відчуття до цього матеріалу. Це відповідальність, звісно. Це відбувається на підсвідомості, ти починаєш щось робити, а потім такий та нє-нє-нє, оригінал кращий. Це має бути, по-перше, з повагою до оригіналу, ти не можеш змінювати якусь мелодію, бо це буде вже невпізнавано. І якщо ти поважаєш цей оригінал, ти хочеш залишити цю мелодику. І що в "Два вікна", і що в "Кожної весни", там є дуже потужна вокальна мелодика. І я намагався, і мені здається, що це вдалося, я з повагою ставився до цієї мелодики і її зберіг. Тобто твій простір в аранжуванні, в перечитанні вектору пісні. Якщо "Кожної весни" це гранжеве аранжування, естетика 90-х, то я експериментував в естетиці 80-х і робив попсове прочитання. Мене це зараз пре. І в альбомі, що вийде, нові пісні будуть в такій же естетиці.
Батьки пожартували між собою, що я можу стати будь-ким, але точно не буду співаком
Дмитро Захарченко: Чи чув ти те, від чого твої вуха починали з тобою говорити і казали: "Ілля, вимкни це!"? Чи були у твоєму житті кавери на твої пісні? Коли люди там опублікували кавер і ти просив їх видалити це.
Ілля Резніков: В мене не було такого, щоб робили офіційний кавер або ремікс. Люди роблять багато фан-речей, наприклад, діти співають у школах, або початківці-музиканти з гітарою. В мене інша емоція. Навіть якщо я розумію, що зроблено непрофесійно, мене дуже пре, бо, по-перше, приємно, що твоя творчість іде в народ. А, по-друге, якщо це співають діти, ти взагалі ставишся до цього некритично. Вони ще навчаться. Я коли співав у шість років, то батьки пожартували між собою, що я можу стати будь-ким, але точно не буду співаком. Сказали, що просто слуху немає. А потім я виріс і сказав: "а ось пісенька". І всі сказали: "молодець синочок"
Дмитро Захарченко: Ти сьогодні пригадував, коли ти брався за кавери, багато гуртів теж цим займається. Кавер-бенди, їх же так багато, які перероблять вже відомі нам хіти чи просто музику, яка залишилася в історії, стала символом якогось періоду. Для тебе є ця межа, де кавер-бенд і де мистецтво, а де все опускається до рівня пабу.
Ілля Резніков: Раз вони існують, значить є споживачі такого формату, це замовляють, це подобається. Я знаю приклади, коли музиканту стає важко потім творити щось своє, коли він працює в кавер-бенді. Особливо були знайомі, які працювали на круїзі, це коли ти тричі на день виконуєш не свої пісні, від тебе вимагають, щоб це була не твоя манера, а як у оригінала. І ти після того втрачаєш свою манеру. Для музиканта це погано, дуже важко не втратити себе. І ще я розумію, що це ніяк не улагоджено законом.
Дмитро Захарченко: Дуже цікаво, що ти зачепив цей аспект про втрату власної манери. На тебе це впливає? Як ти утримуєш баланс?
Ілля Резніков: Я ж роблю у своєму стилі. Чому я пішов цього року на "Голос", бо я побачив, що можна показати все, що ти хочеш, що в тебе є повна творча свобода. Я пішов і я переконуюся з кожним етапом, що так воно і є. Бо якби мені сказали, що, друже, перестань свою манеру показувати, то це б мені не сподобалося. Те, що зараз я роблю, то по суті роблю, як свою пісню. Я всім кажу, що роблю кавер, але настільки переробляю, що вона нормально виглядає серед усіх моїх інших пісень. Тому ніякого ризику для творчості в мене немає. Але в мене був якийсь етап у 2011-му році, коли я думав поїхати якраз на круїз, заробити грошей, і я не знаю як би склалася після того кар’єра. Бо я знаю, що люди починають там працювати три — п’ять років і потім не можуть знайти себе, не можуть зрозуміти, яка ж музика їм подобається, який у них стиль. Це дуже небезпечна історія. І так само, мені здається, відбувається у музичних школах. Тому, що в нас такий підхід, що коли ти ще не вмієш співати і приходиш, тебе починають навчати по канонах і ти не отримуєш своєї фішки. Я, до речі, ніколи не займався професійно з педагогом постійно, лише епізодично. Якби я постійно ходив до того, коли навчився співати, то, можливо б, у мене не було моєї фішки. Зараз я вже можу піти до педагога і це буде суто технічно – мені допоможуть співати довго і не втомлюватися, але мою фішку не чіпатимуть. Щоб здивувати когось у шоу-бізнесі, ти маєш придумати щось, чого немає, і знайти щось своє.
Дмитро Захарченко: А ти можеш описати свою фішку?
Ілля Резніков: Якщо простими словами, то я думаю, що це сталося так, що я не знав, як мені співати правильно, і я придумав, як мені співати. Це і є моєю фішкою. В мене, наприклад, у вокалі багато vibrato. Я не знав, як під’їхати до якоїсь ноти, і я почав інтуїтивно робити багато під’їздів. І зараз це теж моя фішка. І люди намагаються повторити, як я співаю, і вони не можуть. Тому, що їх навчили так і так, а я придумав свою якусь манеру, і я навіть не усвідомлював це до "Голосу". Коли займався там з педагогом, отримав від нього багато компліментів, вона почала розповідати, що я вдало користуюся vibrato, а я такий – "О, дійсно? Прикольно!"
Музика – це не спорт, це дуже суб’єктивна річ
Дмитро Захарченко: Тут ось виникла яка думка, що кожного разу, коли ти випускаєш пісню, свою чи кавер, для мене це завжди перетворюється у якийсь вірус. Я послухав "Два вікна" від LETAY і потім ходжу наспівую. Що з цим робити, як позбутися?
Ілля Резніков: Я сам не знаю, що з цим робити. От буває, напишу пісню, як вчора, і все, в мене проблема заснути. Буває таке, що я прокидаюся, і я розумію, що всю ніч, отак без зупинки, прокручую в голові пісню, або аранжування. Це називається "синдром менеджера". Я дивився в розумній передачі з Морганом Фріменом по Discovery і там розказували, що отака штука відбувається, коли в тебе кожна думка це нейронний зв'язок. І коли в тебе два нейрони втомилися, вони забули вимкнутися і все, воно по колу, по колу.
Дмитро Захарченко: Давай ексклюзив, як називається пісня, яку ти вночі придумав?
Ілля Резніков: "Я відчуваю". Там кілька назв можна, але я обираю прості, з тим словом, яке постійно повторюється в пісні.
Дмитро Захарченко: Ти можеш наспівати її зараз?
Ілля Резніков: Ні, ти що! Вийде в альбомі і вже тоді.
Дмитро Захарченко: Насправді в тебе якось неочікувано з’являються ці пісні. Поза ефіром ти розповідав, що вони в тебе у душі народжуються.
Ілля Резніков: Так, я або в душі пишу, або на прогулянці з собакою.
Дмитро Захарченко: На прогулянці з собакою зрозуміло, під рукою може бути телефон, ти можеш у нотатки занести якусь пісню, а в душі? Ти вибігаєш?
Ілля Резніков: Так, вибігаю, якщо якась ідея з’явилася, або можу покричати, щоб принесли телефон. Або, я думаю, багато людей щось ще в душі дивиться. Я буває "Телебачення Торонто", якщо так співпало, що іду в душ, включаю і дивлюся.
Дмитро Захарченко: Що тебе постійно рухає до участі в різних конкурсах, це амбіція, довести іншим, що ти можеш їх перемогти?
Ілля Резніков: Однозначно це не спорт. Музика – це не спорт, це дуже суб’єктивна річ. Щось не подобається мені, щось подобається іншій людині. І навпаки. До того ж, в "Голосі" дуже цікаво цього року, бо ти можеш показати своє аранжування, якесь нове прочитання пісні. І мені це цікаво як з точки зору артиста, так і з точки зору саундпродюсера. Бо я ж продюсую багато музики.
Дмитро Захарченко: Коли ти прийшов цього року на "Голос", ти ж зрозумів…ну, типу, є ж момент, коли ти бачиш, що люди там є аматори…
Ілля Резніков: От прикинь, цього року я не зустрів. Мій тренер Надя Дорофеєва, у нас в команді спочатку було шістнадцять людей. В принципі, можна сказати, що люди тільки почали займатися музикою, але я не можу сказати, що рівень аматорський. Може не вистачає трішечки досвіду, але є якийсь стрижень всередині, є якісь ідеї, є свій стиль. Якби у нас в країні були продюсери або лейбли, то я розумію, що кожного можна було б взяти і щось зробити. І якщо все буде так, як я хочу, то колись в мене буде свій лейбл і я ось так і буду знаходити артистів, і розвивати.
Дмитро Захарченко: Скажи, а як ти вважаєш, чи може артист зараз в реаліях України, здобути якусь популярність, якщо він не братиме участь у подібних конкурсах?
Ілля Резніков: Звичайно може.
Дмитро Захарченко: А це буде йому приносити кошти?
Ілля Резніков: Я думаю, що шляхів досягти успіху є багато. Мій шлях такий. В принципі, він повільний, тому що я почав музикою займатися десять років тому. Я досі йду до якоїсь своєї вершини. Але я бачу, що все вдається і мені мій шлях подобається. Я знаю, що бувають шляхи і більш швидкі. Наприклад, я постійно згадую історію з гуртом "5'nizza", тому що я з Харкова. Це було дуже вірусно. Вони просто з’явилися там без нікого і це розлетілося. Були інші часи, було набагато менше музики в просторі, тому все більш-менш цікаве розліталося.
Дмитро Захарченко: Ти сказав про те, що в тебе довгий шлях, вже десять років. Бувають моменти, коли тебе це гнітить?
Ілля Резніков: Ні. Я взагалі хочу все життя займатися музикою і все життя до чогось іти.
Дмитро Захарченко: А буде якась планка?
Ілля Резніков: Я думаю, що коли людина зупиняється у своєму шляху, вона творчо помирає. І взагалі, я знаю, що якщо ти хочеш довго жити, твій мозок має постійно працювати, ти маєш постійно думати, щось розробляти нове. Я не хочу на пенсію. Навіть якби мені зараз із неба впав… не знаю, скільки там зараз грошей треба, щоб нічого не робити? Коротше, я все одно не зупинюся, я буду щось робити. Якщо настане такий момент, що я зрозумію, що в музиці зробив те, що хотів, тоді я займуся чимось ще.
Дмитро Захарченко: Нас зараз слухають багато молодих музикантів українських. Тебе вже можна назвати людиною, яка звучить ледь не з кожної "праски". Дай молодим музикантам дві поради від себе.
Ілля Резніков: Три поради. Перша — шукайте свій шлях, бо мій не обов’язково вам підійде. Друга – робіть те, що подобається вам, знаходьте свій стиль, бо лише якась ваша особливість допоможе дійти до серця людей. І остання порада – не зупинятись. Якщо щось не виходить, прокидайся наступного ранку і роби-роби-роби. В якийсь момент це запрацює.
