.jpg)
Зараз не час для великих стадіонних майданчиків і випускати новий альбом "Океану Ельзи"
Дмитро Захарченко: — 6 березня на усіх цифрових музичних платформах відбулася презентація третього музичного проєкту Святослава Вакарчука поза межами "Океану Ельзи" — проєкт під назвою "Оранжерея". Його вже встигли зацінити прихильники, але сьогодні ми говоритимемо безпосередньо з людиною, яка створювала цей проєкт для того, щоб і наші слухачі змогли це зацінити і зрозуміли, а що за проєкт, чому він з’явився. У нас у студії Святослав Вакарчук!
Святослав Вакарчук: — Всім привіт! Дуже приємно бути на радіо "Промінь", з якого, в тому числі, й починалася наша музична кар’єра. Тому мені бути тут дуже приємно і в певному сенсі ностальгічно, але з хорошим підтекстом цього слова.
Дмитро Захарченко: — Ти вже поза ефіром пригадав про свої якісь спогади, пов’язані із радіо "Промінь", розкажи їх нашим слухачам.
Святослав Вакарчук: — Перший мій спогад з радіо "Промінь" є дуже чітким, це такий класичний спогад дитинства. Я влітку жив з бабусею у Мукачево, у Закарпатській області, де я й народився, як дехто, мабуть, знає. В нас був двір великий з виноградом, і влітку я спав з відчиненим вікном. Зранку спочатку починали співати пташки, а потім раптом звідкись долинали звуки музики і або жіночий, або чоловічий, дуже такий поважний і добре поставлений голос казав: "У Києві шоста година ранку". І в цей момент я розумів, що дуже хочу спати, але бабуся вмикала радіо і щось уже робила, і це були для мене найтрагічніші години мого дитячого життя.
Але до самого "Променя" в мене жодної відрази не з’явилося, просто такі прикольні спогади з дитинства. Значно цікавіші спогади вже з початку нашої океанівської кар’єри, коли ми мали тут і ефірів багато, і дружили з деякими журналістами. І ви були одними із перших, хто почав крутити нікому не відомий львівський гурт на всеукраїнських хвилях, тому з великою вдячністю і повагою до вас.
Дмитро Захарченко: — Це дуже приємно чути. Але ж, якби не ви, то й ми б того не зробили, це ж взаємодія… Але повертаючись до "Оранжереї", до Вашого найсвіжішого проєкту…
Святослав Вакарчук: — Судячи з того, як зима продовжується в березні, то думаю, "Оранжерея" нам справді знадобиться. Мені дуже подобається жарт, який нині ходить – всім, хто успішно пережив три місяці зими, четвертий в подарунок. Така акція. Але я би з радістю відмовився від цієї акції, я би хотів просити наперед авансом місяць весни в подарунок за ту зиму, яку ми пережили, або за той весь рік.
"Оранжерея" — це подвійна спроба. З одного боку це спроба і бажання випустити певний об’єм музики, який навряд чи зміг би знайти свої можливості в номерному альбомі "Океану Ельзи", який ми безумовно готуємо. Друга причина була, я би сказав, такою продуманою або прагматичною – зараз не час для великих стадіонних майданчиків і випускати новий альбом "Океану Ельзи" з піснями, які фактично вже готові, це було б те саме, що сказати, що в прокат виходить новий фільм, але побачити ви його можете тільки на якихось платформах, а прийти в кінотеатр і насолодитися цим усім неможливо.
Ми все ж таки очікуємо, що наступного року ми зможемо їздити на великі концерти. Тобто, ці два фактори — бажання видати якусь нову неформатну для "Океану" музику і неможливість робити стадіонні концерти призвели до того, що ми зрозуміли, що цей рік треба присвятити чомусь особливому – "Оранжереї", як нашому прихистку від холоду, який вже півтора роки по усій планеті віє через цю кляту пандемію.
Ми експериментуємо з репом, з хіп-хопом, з електронною музикою
Дмитро Захарченко: — 2020-й рік, 2021-й, запуск проєкту "Оранжерея" — можна назвати цей період певним таким перезавантаженням тебе?
Святослав Вакарчук: — Я думаю, що останні декілька років — це таке суцільне перезавантаження. Зараз "Оранжерея" вже вийшла і ми безумовно готуємося до концертів, які теж переносяться через пандемію. Але сподіваюся, що рано чи пізно вони відбудуться. Наприклад, київський і львівський концерт ми перенесли відповідно на 30 травня і 7 червня. Але ми розуміємо, що колись це все закінчиться і концерти відбудуться. А зараз у студії ми працюємо абсолютно над новим проектом. Про нього я ще нікому не говорив, не буду зараз усім все розказувати, тільки потізерю трішки – це буде такий проєкт, в якому музика "Океану Ельзи" буде з такого трішки несподіваного боку, можливо, в різних стилях, в яких нас ще ніхто не чув. Можливо, з допомогою інших різних виконавців. Ми там експериментуємо з репом, з хіп-хопом, з електронною музикою і так далі. Все це не означає, що "Океан Ельзи" змінюється кардинально і перестає бути тим, ким є. Це означає, що ми просто хочемо робити певні музичні проєкти, які би розширювали сприйняття нас і сприйняття нашої музики.
Дмитро Захарченко: — А можемо назвати хоча б одне ім’я?
Святослав Вакарчук: — Ні. Поки що це не те, що секрет. Поки що це таємниця навіть для нас. Ми в пошуках ідеї, як би це все правильно зробити. Але сама ідея, яка народжується в моїй голові, мені дуже подобається. Вона така цікава, амбітна, в якомусь сенсі вона більше не про "Океан Ельзи", а взагалі про сучасну українську музику, яку би хотілося спозиціонувати правильно.
Дмитро Захарченко: — Наразі є лише ідея чи й матеріал?
Святослав Вакарчук: — Багато пісень, які ми робили в формі демо раніше, ми переосмислюємо зараз їх по-іншому. Останні два тижні ми тільки й займаємося у студії тим, що придумуємо різні біти, Начитуємо щось на них. Це така нова цікава для мене історія. Я вже казав нещодавно в якомусь інтерв’ю, що українська музика має такий своєрідний перекос. Там, де йде мова про лірику і про якісь м’якші стилі, то в нас дуже великий прорив. І в етно, і в поп, і в альтернативній поп-музиці. Якщо ми говоримо про реп і про хіп-хоп, мені здається, що в Україні є безумовно багато талановитих виконавців, але оця культура масового українського україномовного хіп-хопу ще не стала. І мені хотілося б якимось чином долучитися, щоб спопуляризувати її. Тому, що є і багато вартих людей зараз, а може й варто зробити певний поштовх, потрібно якусь енергію сюди вдихнути. Хотілося б своєї самобутньої української хіп-хоп-сцени, яка б не була калькою чи то з американської, чи то з російської навіть, на жаль. Треба, щоб був власний почерк.
Дмитро Захарченко: — В мене теж давно це питання поставало – чи це дійсно притаманно Україні та як це може бути самобутнім?
Святослав Вакарчук: — Якщо ви почитаєте вірші того самого Сергія Жадана чи ви інших сучасних українських поетів, то вони є дуже сучасними, урбаністичними, власне такими, які в тому числі належать до сучасної, в широкому розумінні, урбаністичної культури. Реп – це музика не стільки переживань твого серця, скільки переживань твого розуму. Якщо в рок-музиці текст грає завжди другорядну роль… я це кажу, як людина, яка добре це вивчила і усвідомила. І сам розумію, що через заспівану певну фразу, навіть яка не несе якогось дуже великого змісту, але правильно заспівана, ти можеш передати певний енергетичний посил. Згадайте видатних музикантів від 60-х до сьогодні, від The Beatles до Imagine Dragons. Коли ви послухаєте більшість їхніх текстів, в них рідко загубишся, як в лабіринтах, вони поверхові, але від цього не стають гіршими, а деколи навіть це підсилює. В репі важливо мати словесно-фонетичну ідею. І оця фонетика – з нею треба працювати, з’єднувати її з ритмом, з’єднувати її з енергією. І тоді воно, мені здається, засяє новими фарбами. В Україні є кілька дуже класних виконавців, які вже сьогодні роблять непересічний продукт. Але хотілося б підняти його на масовий рівень.
Дмитро Захарченко: — Alyona Alyona, KALUSH – ми говоримо про цих виконавців?
Святослав Вакарчук: — Мені подобається ще "Довгий Пес". Є багато цікавих виконавців. Останнім часом я стараюся слухати всю цю музику. Але я думаю, що успіх українського хіп-хопу і репу все ще попереду. Чим більше зростатиме урбаністична україномовна культура в Києві, в західній Україні, в східних українських містах, чим більше буде відчуття пошуку себе в цій країні молодих людей, тим більше цього буде відбуватися.
.jpg)
Фото з фейсбуку Святослава Вакарчука
Ніколи не вгадаєш, коли краще починати концерти
Дмитро Захарченко: — Ми трохи відхилилися від теми, ми сьогодні говоримо про "Оранжерею", там репу нема. Але ми знаємо, що там має бути відеоверсія.
Святослав Вакарчук: — Найближчим часом має бути. Треба перепитати у команди. Але думаю, в найближчі тижні ми покажемо на одній із популярних стрімінгових платформ цей концерт. Це вперше ми знімали концерт не як концерт, а фактично все, що відбувалося за лаштунками. Тобто це така велика форма відкритої репетиції.
Дмитро Захарченко: — Святославе, з проєктом був оголошений великий тур і він не відміняється, але коронавірус продиктував свої правила в цій грі…
Святослав Вакарчук: — Знаєте, ніколи не вгадаєш, коли краще починати концерти, коли ні. Ми, коли планували цей тур в грудні, думали, що оскільки пішла на спад друга хвиля пандемії, то якраз березень-квітень буде ідеально для того, щоб усе проводити. І буквально до минулого місяця нічого не віщувало біди. А тепер третя хвиля пандемії внесе свої корективи, але ми не впадаємо у відчай. Абсолютно прогнозована робоча ситуація, прогнозований форс-мажор. Бо юридично це є форс-мажор, але люди до цього звикли. Особливо та публіка, яка ходить на концерти "Океану Ельзи" і "Оранжереї", вона така, я б сказав, освічена, грамотна. Всі розуміють, що карантинні обмеження важливі для життя та здоров’я людей, всі розуміють факти перенесення. І я думаю, вони підтримають нас у цьому рішенні. Більшість білетів на тур були продані. І ми розуміємо, що всі ці концерти ми спокійно проведемо в ті дні зручні для всіх. Й з точки зору карантинного, і з точки зору планування майбутнього. Все таки, з одного боку, можна сказати, що перенесення концертів у Львові з кінця березня на 7 червня чи у Києві з 4 квітня на 30 травня, що це там певний строк, очікування. З другого боку, вже буде тепло, майже літо. Ми сподіваємося, що до того часу справді все трішки вщухне. Прогнози світові показують, що квітень буде складним, а потім все піде на спад. Вакцинування дасть свої результати. То ми ми думаємо, що все, що не робиться, все робиться на краще. І думаємо, і навіть знаємо, що наша публіка ставиться з розумінням до цієї ситуації. Зрозуміло, що хочеться усіх підбадьорити і сказати, що все буде добре. І в пісні, і в житті я завжди цим принципом користуюся, тому треба просто спокійно дочекатися того часу, коли все буде добре, тоді насолоджуватимемося концертами, хто на сцені, хто в залі.
Дмитро Захарченко: — Про звучання "Оранжереї" в прес-релізі ви писали, що жодного дня не провели у репетиційній студії до запису.
Святослав Вакарчук: — Це був дуже цікавий для нас момент. Робили ми цей альбом такою продюсерською командою, фактично "Океан Ельзи" без Влада Обсеніци, який зараз в Америці й через карантин не може сюди приїхати. Це, до речі, ще одна з причин, чому ми не займались "ОЕ" зараз, ми дали можливість Владу займатися сімейним життям, а ми вчотирьох – я, Мілош, Денис і Дусік – разом продюсували цей проєкт "Оранжерея". І в нас була суперечка на цю тему, як робити. Я був прихильником олдскульного варіанту, казав, що давайте зберемося на репетиції, гратимемо разом і з цього винайдемо якийсь саунд, якесь звучання, зрозуміємо, які пісні краще, які гірше. Але всі хлопці разом, як один, казали, ні, давай інакше. Особливо Мілош, який зараз багато працює в студії й має великий продюсерський досвід. Він прямо вперся, казав ні, давайте цього разу просто сядемо в студію і будемо на ходу будемо записувати моментально всі ідеї, які є на, що називається на плівку, але в даному випадку на хард-диск комп’ютера. І знаєте, вони виявилися праві. Тому, що ми витратили менше часу на сей шени, зате більше часу на такий студійний пошук, і це спрацювало, багато несподіваних рішень з’явилося. Якісь пісні ми міняли в тональності, в якихось піснях з’явилися несподівані інструменти. Скажімо, навряд чи я міг одночасно грати три партії мела трону і співати. А так я зміг бути одночасно і трьома клавішниками, і співаком. Також дуже гарно влилася Віталіна Мусієнко, яка фактично є другою вокаліст кою цього проєкту, деякі пісні вона співає сама, сольно. І я дуже щасливий, що у нас це вийшло, тому що це співзвуччя голосів, воно дуже спрацювало в плюс для "Оранжереї".
Дмитро Захарченко: — Чому у Віталіни Мусієнко нема зараз ніякого сольного проєкту?
Святослав Вакарчук: — Ми з нею познайомилися під час проєкту "Голос Країни", коли я там ще був у журі. Вона в моїй команді виграла "Голос Країни" і стала переможницею того року. Але вона продовжувала навчання в університеті й фактично була цим дуже сильно зайнята. І два роки потому після "Голосу" вона всерйоз музикою не займалася. І моє бажання привести її в проєкт "Оранжерея" продиктовано моїм бажанням витягнути, висмикнути її з повсякденного життя і сказати, Віталіно, давай, займайся музикою, це твоє. Я думаю, що після туру "Оранжереї", який ми проведемо, в неї з’явиться багато не просто творчих планів, а вже практичних творчих планів, які можна буде реалізовувати.
Вибір – це найенерговитратніша річ, яка є в людському житті
.jpg)
Дмитро Захарченко: — А в одній з розмов ти казав, що пісня "Саме та", це чи не найважливіша пісня в проєкті для тебе. Чому?
Святослав Вакарчук: — В цьому проєкті так. Вона була останньою написана, до речі. Чому? Не знаю, от я так відчуваю. По-перше, з композиторської точки зору вона мені видається найцікавішою. По-друге, не знаю, потрапило мені під настрій, мені важливий цей посил, який є в ній, ця багатозначність слів.
Дмитро Захарченко: — "Я, взагалі, людина суперечлива. "Океан Ельзи" —це така екстравертна музика і я на концертах із задоволенням цією енергією ділюся. Такі проєкти, як "Оранжерея" або "Вночі" —музика моєї інтровертної частини. Як у мені вживаються дві ці частини, я не знаю. Але так у всьому."
Святослав Вакарчук: — Так і є.
Дмитро Захарченко: — Скажи чи пам’ятаєш ти момент, коли не змогли вжитися ці дві частини?
Святослав Вакарчук: — Вони постійно не вживаються. Я думаю, що історія мого життя, це боротьба двох моїх я – інтуїтивного, геологічного, екстравертного, інтровертного, лівого і правого. Я навіть писати можу обома руками. Це дає певні переваги, ти маєш певні особливості, в якихось речах ти можеш робити більше ніж інші люди. Але це дає і велику відповідальність або, скажімо, побічні ефекти, тому що це постійний пошук, який виснажує. І якщо є вибір – вибирати такого себе чи вибирати себе іншого – то вибір сам по собі виснажує. Вибір – це найенерговитратніша річ, яка є в людському житті. Ні на що ми не витрачаємо так багато калорій, як на вибір, який робить наш мозок. Це не тільки йде мова про фундаментальні речі, а й чай чи кава, з цукром чи без цукру, що вдягнути, і так далі. Це все маленькі речі, цих виборів ми робимо сотні, а можливо й тисячі на день, всі вони забирають величезну частину нашого мозку. А тепер уяви собі, що постійно в кожного з нас є на підсвідомості фундаментальний вибір, гамлетівський вибір – бути таким чи бути таким. І він, на відміну від того, що вдягнути, що випити, він 24 години на 7 фонить нам, постійно забирає в нас енергію. З цим жити непросто. Разом з тим, оцей стрес, який він породжує, я сублімую в творчість. Я думаю, що це частина мого творчого я.
Навіщо робити групу, якщо колись про неї не знімуть фільм
Дмитро Захарченко: — Восени 2014 року в український прокат мав вийти документальний фільм Сергія Буковського "Океан Ельзи. Бекстейдж". Яка доля фільму?
Святослав Вакарчук: — Насправді доля цього фільму непроста. Сергій Буковський без перебільшення геніальний документаліст, його фільм про Бабин Яр, який я бачив, мене до сліз довів, в хорошому сенсі цього слова. Чуттєвий дуже був фільм. І безумовно ми провели дуже багато цікавих годин роботи. І той матеріал, який є, він дуже класний. Я впевнений, що він рано чи пізно буде виданий. Але мені здається, що на той момент творче бачення Сергія і виклик часу, який був на той момент, не до кінця співпали. І ми вирішили просто трошки зробити паузу і можливо повернутися пізніше до цього проєкту. Але робота з ним для мене була дуже цікавою, дуже повчальною, дуже мотивуючою. Він видатна людина, я завжди буду дякувати за те, що він існує.
Дмитро Захарченко: — Тобто все на паузі і ви можете до цього повернутися?
Святослав Вакарчук: — Ідея зробити фільм про "Океан Ельзи" існує давно…
Дмитро Захарченко: — Ще з часів створення "Океану Ельзи".
Святослав Вакарчук: — Гарний тролінг. Але можливо підсвідомо так. Ми вже коли створювались, ми вже думали, що колись буде фільм. Навіщо робити групу, якщо колись про неї не знімуть фільм? Або мультфільм, як ми нещодавно зробили. От місяць тому. Але повертаючись до серйозного – такі ідеї час від часу виникають, навіть були ідеї художній фільм, байопік зробити. Але про художній фільм я завжди кажу, що не списуйте нас на полиці, давайте робіть байопік, коли ми вже самі нічого не зможемо про себе зробити. А що стосується документального фільму, то ця ідея на столі й ми справді дуже серйозно про неї думаємо. Є багато матеріалу, є багато про що розказати. Знаєте, не хочеться жити по класичному принципу рок-музиканта – є що згадати, нема чого онукам розповісти. Ми готові все розказувати і онукам, і дітям, і всім людям про нас, як все було, без купюр. Ми до цього абсолютно готові. Важливо, щоб усе правильно склалося, щоб зірки стали. Спішити ми теж не хочемо. Коли станеться, тоді станеться.
Дмитро Захарченко: — Про зірки і про те, як вони складаються для "Океану Ельзи". Зараз досить непростий час для творчості.
Святослав Вакарчук: — Для творчості зараз чудовий час.
Дмитро Захарченко: — Я маю на увазі, що він дуже конкурентоспроможний. Та й взагалі все дуже швидкоплинне, з’являється – зникає.
Святослав Вакарчук: — Творчість це ж не олімпіада. Тобі ж не важливо виграти якийсь забіг чи проплисти дистанцію. Та в кінці-кінців не така важлива кількість переглядів на Ютубі чи зібрана на концерті кількість глядачів. Найважливіше це наскільки ти сам для себе лишаєшся чесним і чи створив ти щось таке, за що ти гордий. Тобто, будь-яка реалізація для творчої людини, це важливо. Я думаю, що саме зараз для цього класний час. Коли в час пандемії в тебе нема концертів, ти заглиблюєшся в себе і робиш щось. З другого боку, ти абсолютно правий, що конкуренція зараз дуже велика, це накладає свої зміни на закони жанру. Люди сприймають все значно поверховіше, вони не встигають переварити всю інформацію. І на поверхню виходить яскрава форма. Яскрава форма швидко привертає увагу, але часто за нею нема ніякого змісту. І тому люди сприймають це перші п'ятнадцять хвилин, а потім забувають, наче нічого й не було. Зміст без яскравої форми залишається похований під усіма цими обгортками від мішури. І для тих, хто хоче, щоб зміст вийшов на поверхню і став затребуваним, зрозуміло, що треба цей зміст вдягати у яскраву форму. А це вимагає титанічних зусиль – яскравий зміст і яскрава форма одночасно. Це близький до геніальності продукт. Ну, такі виклики часу, будемо з ними боротися.
Дмитро Захарченко: — А в найближчій перспективі що ми ще почуємо від "Океану Ельзи"?
Святослав Вакарчук: — Я думаю, що в найближчі пару місяців ви почуєте дуже цікаву колаборацію, про яку я не хочу говорити. Але яка, я думаю, сильно поверне кут сприйняття того, що робив "Океан Ельзи" за останні двадцять п’ять років.
