25 років на сцені: з чого починається відлік
Це офіційна інформація що стосується офіційного початку музичного шляху гурту "Мандри". Тобто з перших записів, перших кліпів, які робилися професійно. Але насправді, я думаю, більше 30 років.
У 90-ті я був у складі групи "День вмирає рано". І нещодавно я зрозумів, що у той час, це був лютий андеграунд. А зараз музика по типу такої, яку ми грали у першому моєму гурті, є дуже популярною і навіть збирає повні зали за гроші. Цікаво, що пройшло 30 років, і те, що ми грали, коли нам було по 15-16 років, зараз це теж такий мейнстрім. Я як музикант аналізую сучасну музику і мене мало що дивує. Деякі імена є, які мене приємно дивують, але насправді я дивлюсь, що це повторення кола. Це просто інші люди, але грають і роблять те саме, що робилося років 30 тому. Плюс-мінус інший звук, але суть та сама. Це дуже забавно.
Про небажання знаних артистів реагувати на мінливі вимоги шоу-бізнесу
Дуже багато артистів працюють і роблять дуже якісні концерти і альбоми, але з віком не всім вистачає бажання робити ще якісь рухи. Тому що коли ти пройшов дуже багато всього, у тебе залишається чисте зацікавлення лише творчим процесом і самим музичним процесом. Те, що називається шоу-бізнес — це окрема опція, окремий бюджет, окрема енергія. Весь час щось міняється. Якщо ти в це бавишся, то маєш вкладати в це свій час та енергію. Дуже багато людей не хочуть цього робити. Вони хочуть сидіти вдома, пити віскі, займатися якимись своїми речами, виховувати дітей і нічого такого.
Історія про гітару Ібанез
У мене є гітара Ibanez з лінійки Artwood. Це шикарна марка гітар. У мене пов’язана дуже цікава історія з нею. У кожній країні, де випускаються культові гітари, наприклад, в Америці, є особливі фішки. Вони дуже сильно люблять Taylor. І якось я мав концерт в Баффало. І людина, яка організовувала цей концерт, жила в Торонто. І ми машиною перетнули Ніагарський водоспад. І у музичній крамниці, в Баффало, ми мали взяти в оренду гітару. Ми зайшли в магазин і продавець каже: "Ми для вас підготували гітару в оренду, 200 доларів на добу". І він приносить Taylor. Я спитав, чи можна спробувати, як він звучить. Гітари Taylor бувають різні: дуже класні і такі собі. І от той Taylor був такий собі. У нього немає досить широкого спектру діапазону звуку. І мені це нагадувало, як звучить консервна банка. Я спитав, чи є у них якісь інші гітари. Я побачив лінійку Ibanez. Ми берем той Ibanez, включаєм і він звучить шикарно. І його можна було купити за 200 баксів. І я кажу продюсеру: "Купи його, ти ж все одно хотів взяти в оренду. Подаруєш своєму синові". Так воно і сталося.
Про сучасних артистів і маркетинг
Ті речі, які я роблю, я роблю з того, що мені це подобається. І я не винний, що з часом це стає модно і трендово. Просто мені це подобається. Я люблю мистецтво. У цьому моя фішка. А почати суто комерційний розрахунок, особливо в мистецтві, це, до речі, мене дуже лякає, тому що я помітив, що дуже багато сучасних музикантів, зокрема дуже відомих і молодих, в першу чергу ставлять маркетинг. Їхня задача потрапити в айфони. Вони більше думають про аудиторію ніж про те, що вони хочуть сказати. Мене ця тенденція лякає. Тому що по факту нічого не буде. Нічого не змінилося у світі: відвертість, чесність, справжні відчуття. Це є головне у будь-якій творчості. Комерція, шоу-бізнес, зірки — це лайно. З цього нічого не буде.
Про новий музичний арт-проект "Батярський шансон"
У нас є багато ідей та дуже різні теми. Такого жанру ще немає в Україні, і ми його започаткували. Батяри — це львівська субкультура. Це чувачки-волоцюри. Це мікс піжонів і хлопців, які можуть і пику натовкти. Але це не гопота. Це веселі хлопці-олігархи. Насправді це скоріше по стан духу ніж про соціальний момент. Це про веселих людей, які при тому прості, але з фантазією.
Фото: facebook.com/FomaMandry
