Оцінка подій березня 2014-го року в Криму
Тоді почалися різні активні дії, і стає зрозуміло, що до цього моменту Росія готувалася. Можна пригадати вибори президента Мєшкова, події на Тузлі й багато чого іншого. І не можу сказати, що це була остання крапка. Остання крапка в цій історії не стоїть – Україна й українці не погоджуються зі зміною статусу Криму. І будь-якій владі не вдасться з цим погодитися. Зараз, на мій погляд, є позитивні зрушення в цьому питанні. П’ять років пан Порошенко згадував про Крим в "ритуальних випадках" – чи під ялинкою, чи на День Незалежності. А те, що послідовно проблемою Криму займається Міністерство реінтеграції, Представництво президента України в Криму, яке тимчасово вимушено працювати в Херсоні, те що з’явилася Кримська Платформа, все це – дуже важливо. Реакція Кремля, реакція окупантів на всі ці дії нової української влади і демонструє наскільки це чутливо для окупаційного режиму.
Кримська Платформа: про реакцію Росії та важливість формування порядку денного
Навіть те, що з'явилися хоча б якісь кроки у цьому напрямку – безумовно Москва сприймає як загрозу. Але дуже важливо, щоб було змістовне наповнення цих кроків. Що стосується, наприклад, Кримської Платформи, якщо порядок денний для всіх країн, яких МЗС України намагається втягнути до позитивних процесів у частині відновлення дії міжнародного права, відновлення кордонів, буде формуватися не тільки чиновниками, а і за допомогою людей, для яких Крим – це життя. У нас багато є людей, політиків, діячів, окремі ЗМІ, є Меджліс кримськотатарського народу, які евакуйовані з Криму і вони всі мають бути залучені до формування порядку денного Кримської Платформи. Тоді, думаю, це буде працювати. А якщо тільки люди, що працюють на зарплату в кабінетах, то це може повторити беззмістовну "штовханину".
Про затверджену РНБО стратегію деокупації Криму
Бачу позитив вже в тому, що цей крок нарешті зроблено. Щодо змісту, в мене є ще певні сумніви, тому що така стратегія складається з двох великих частин. Перша – не може бути оприлюднена, і друга – публічна. Але виникає питання балансу. В Стратегії мають бути завдання для Збройних Сил, з точки зору готовності для повернення Криму, для МВС і всіх підпорядкованих структур, для Зовнішньої розвідки, для Військової розвідки. Я чому починаю з силового компоненту, бо є відома думка, що дипломатичним шляхом можна досягти тільки тієї мети, на яку є військові можливості. Якщо Україна не буде мати достатньо ефективні силові структури для цього, то тільки сподіватися на дипломатію, це викликає певні сумніви. Так ось стосовно балансу між силовими частинами плану і публічними, так би мовити, політико-дипломатичними. Те як поданий матеріал стосовно публічної частини, так, там важливі речі, моніторинги, реакція на порушення прав людини, але цього дуже замало для розв'язання питання.
Фото: УНІАН
