"Основний збиток державі, конкуренції та ризики для споживачів становлять навіть не заправні станції, а нелегальний обіг пального як такий. Йдеться про пальне, за яке не сплачуються податки, і яке дуже часто не відповідає стандартам якості", – розповів Сергій Куюн.
За словами експерта, отримати нелегальне пальне в Україні досить просто: "В нас нафтовидобувна країна, в якій працює багато компаній, які видобувають нафту та нафтовий конденсат. Станом на минулий рік в Україні працювало біля 15 міні-МПЗ, не великих заводиків, які переробляють цю сировину. Але на виході вони отримують не нафтопродукти, а розчинники, абсорбенти та інше. Насправді ж це звичайне пальне, яке звідти одразу їде на заправну станцію і там реалізується".
"Також в минулому році в нас відбувся вибуховий розвиток лакофарбової промисловості. Він пов’язаний з тим, що цілі залізничні склади розчинників поїхали до Росії та Білорусі для потреб їхніх лакофарбових промисловостей. Насправді ж це октанопідвищуючі компоненти, які використовуються для виготовлення "лівого" бензину", – заявив Куюн.
Він розповів, що в Україні існують мережеві компанії, які виготовляють нелегальне пальне, яке не відповідає стандартам: "Ми проводимо вибірковий контроль якості і бачимо, що основні параметри просто зашкалюють. Більш обережні компанії свій продукт доробляють: присадками або зміщують із заводським пальним, коли на виході отримують щось більш-менш пристойне. Іноді бувають й дуже гарні зразки, які роблять на нафтобазі від початку і до кінця. Це дуже пристойної якості продукт".
"Нелегальне пальне здебільшого не реалізується по закутках, хоча йдеться й не про найвідоміші мережі. Проте, до прикладу, якщо розрахувати рентабельність АЗС, вартість пального на заводі, його доставку, то минулого року половина ринку заправних станцій працювала собі у збиток. Я в це не вірю. Але це ознака того, скільки нелегального пального на ринку", – наголосив експерт.
Проте, як зауважив Сергій Куюн, проблема такого пального не в нелегальних заправних станціях: "Вони є каналом збуту, проте проблема у самому пальному. Я вважаю, що варто зосередитись на джерелах його постачання, бо їх не так вже й багато. По-перше, ми бачимо, що октанопідвищуючі компоненти, які необхідні для "лівих" нафтопродуктів завжди йдуть за імпортом. Тому треба перекрити канали цих поставок. По-друге, міні-МПЗ – це не голка в копиці сіна, всі знають, де вони. Адже заводи – це купа транспорту, який туди везе сировину, а назад продукти, воно димить і видає запахи. З ними треба щось робити і на це має бути серйозна воля, тому що з цього "годуються", як правило, місцеві силовики. По-третє, є податкова адміністрація: вони бачать скільки хто сплачує податків. І на сьогодні дуже дивна ситуація, коли одні мережі сплачують одні податки з літра, а інші – в десять разів менше. Тут й має виникати питання, чому настільки занижений норматив податків. Це все можна зробити швидко".
"Зараз є нормативне регулювання цієї проблеми, але воно не працює через об’єктивні фактори, викликані карантином. Наприклад, є постанова Уряду, яка обмежує можливості податківців робити перевірки деяких операцій. Бізнес цим користується, тому треба повернути податківцям можливість ці перевірки проводити, наприклад, щодо підакцизних товарів", – резюмував Сергій Куюн.
Фото: pixabay
