Як правило, економіку при формуванні бюджету люди ставлять на перше місце. То як культура може стати фундаментом економічного зростання громади?
ГРИГОРИЧЕНКО: Звичайно, у фундаменті щабель культури стоїть на одному рівні зі щаблем економіки. Бо без економіки немає культури, а без культури не може бути національної культури, тому що саме культура формує свідомість етносу, його імпульс до свого розвитку. Без культури немає розвитку нації. І культура є, передусім, одним зі щаблів охорони самої нації. Тому що саме культура охороняє її свідомість, її самобутність, її волю до існування, до життя і до розвитку. І в цьому плані дуже важливо, що в Україні, на жаль, немає Закону "Про етнонаціональну політику". Той Закон, який існує щодо національних меншин, він досить застарілий. І національні громади України, і західні інституції спонукають Україну до прийняття основоположних законів, які дозволять формувати саму етнополітику і культуру. Тому що національні меншини в Україні складають близько чверті населення країни.
Ті закони, які уже ухвалені, ті реформи, які вже почали впроваджуватися, які вони розкривають можливості?
ГРИГОРИЧЕНКО: Вони розкривають можливості формування цієї політики у наших селищах, в областях України, дають можливість до саморозвитку і до сприйняття бажань самих етносів, самого населення до самореалізації. Справа в тому, що після 2008 року, коли була ліквідована інституція, яка управляла етнополітичними відносинами – Державний комітет у справах національностей та міграції, – лише зараз сформована нова, яка буде займатися цими питаннями. Але вона, на жаль, немає ні штату, ні приміщення, ні повноцінного фінансування. І громади на місцях не мають можливості до розвитку, тому що в бюджеті України не передбачено фінансування життєдіяльності національних меншин на території країни. Це потрібно змінювати. І ми звертаємося в ефірі, використовуючи таку можливість, до наших можновладців щодо зміни такої ситуації.
Які можливості для розвитку поліетнічних громад на місцях відкрила реформа децентралізації?
ГРИГОРИЧЕНКО: Позитив цієї реформи у тому, що самі громади можуть вирішувати, які питання їм приймати, які сфери свого розвитку вони мають у своїх пріоритетах, які сфери культури вони мають розвивати. Чи, скажімо, підтримувати якісь колективи, чи підтримувати, можливості художників, чи інші напрямки. У цьому є позитив цієї реформи.
Пане Олександре, чи проводилися якісь дослідження, порівняння за ці сім років, що діє реформа децентралізації та реформа місцевого самоврядування і територіальної організації влади? Що змінилось в контексті можливостей, культурних ідентичностей національних меншин?
ЗАРЕМБА: Я хочу наголосити на тому, що в Україні важливо: якщо ми говоримо про туризм, про економіку, про значення децентралізації для розвитку цих галузей, то ромська тема могла бути зовсім інакшою, насправді. Це і проаналізовано, і показано. На Закарпатті значну частину угорськомовного населення становлять роми. Вони говорять угорською мовою так само, як і угорці. Але вони не є угорцями, вони є ромами. І про це ніхто у засобах масової інформації України не говорить. Я дивився фільм про Берегово, де йшлося про вбивство дівчини в Берегово, яка була ромського походження. Показано було ромське поселення на околиці Берегово. Це було по каналу ICTV. Але жоден з авторів матеріалу не сказав, що це були угорськомовні роми, асимільовані. окультуровані в угорськомовну культуру. Це дуже складне питання, яке існує на Закарпатті і взагалі у нас не проговорюється – особливості угорськомовних ромів в Закарпатті.
Але можливості, які надані Законом для всіх національних спільнот?
ЗАРЕМБА: Але чому ніхто не говорить про особливості цих людей? Вони теж мають якісь потреби. В Угорщині вони визнані меншиною. Ми не говоримо, що російськомовні українці не українці? Ми говоримо, що вони є українці, хоч і спілкуються російською мовою. Отже, угорськомовні роми мають теж право на те, щоб про них говорили. Ми говоримо про поселення, окремі від угорців, у тих самих районах Берегово, Мукачево, Виноградів – скрізь є поселення ромів. У нас про це не говорять. Інше питання. Латвія, яка є країною, де дуже добре розвинене самоврядування, живе за рахунок туризму. Особливості національних меншин там використовуються, щоб це мало економічне значення. І в Латвії роми мають статус, як і корінний народ. Вони мають спеціальний район у районі Курляндії Курземе, де голова Міжнародного ромського союзу Радевич запропонував, щоб там відроджували ремесла, етнографічні особливості. Роми вважаються в Латвії історичною меншиною, народом, який там живе вже 500 років. І їхні ремесла, культура, особливості приваблюють іноземців. Тому що такого ти не побачиш у Західній Європі. І вони намагаються, принаймні в теорії, створити можливості, щоб у цьому регіоні Курземе на березі Балтійського моря можна було побачити справжнє ромське життя, яке там було.
Пане Петре, чи всі національні спільноти в Україні зараз мають рівні можливості для реалізації своїх культурних потреб, культурної ідентичності, зокрема роми? Яким чином зараз вони реалізують свої потреби?
ГРИГОРИЧЕНКО: Наша Конституція декларує, що всі народи в Україні є рівними за своїми можливостями. На жаль, є спільноти – це видно якраз по ромській спільноті – у яких стартові можливості значно нижчі, ніж в інших національних спільнот. У зв'язку з цим в Україні була прийнята державна програма підтримки ромської етності ще в 2013 році. І у цьому році вона закінчується. Не зважаючи на звіти, які подаються нашою державою до європейських інституцій, що буцімто робиться дуже багато. Наведу лише один факт. Державним бюджетом за цей час на дії цієї державної програми не було виділені жодної гривні. Про яку реалізацію державної програми можна говорити? Зараз ми ставимо питання щодо її поновлення та розширення. Ми провели моніторинг, виявили проблеми у нашій організації. Висновки дуже невтішні.
Далі ми поспілкуємось з Ярославою Різниковою, заступницею начальника управління і начальником відділу культури національностей та релігій відповідного управління Одеської облдержадміністрації. Як у громадах Одещини проходить робота над збереженням культурної ідентичності? Які заходи проводяться саме на рівні громади? І що змінилось загалом за ці роки, поки реалізовується реформа місцевого самоврядування?
РІЗНИКОВА: Одещина – унікальний поліетнічний регіон. І це стало його своєрідною візитною карткою. Це регіон, де понад чотири з половиною тисяч об'єктів культурної спадщини та 12 міст занесені в список культурної спадщини. І де діє досить велика кількість національно-культурних товариств, які презентують понад 100 національних меншин. В Одеській області діють національно-культурні товариства з різним статусом. І, звичайно, що всі вони мають взаємодіяти як із органами виконавчої влади, так і органами місцевого самоврядування. Певні проблеми виникали, коли почали створюватися ОТГ. Ця адміністративно-територіальна реформа назріла давно. Начебто була всіма зрозуміла. Але певні моменти, особливо на півдні Одеської області, виникали через нерозуміння – для чого це потрібно. Багато національно-культурних товариств, їх керівників вступали в активний діалог із органами місцевої влади, щоб налагодити конструктивний взаємозв'язок саме в питанні збереження культурної спадщини, забезпечити можливість представників національних меншин навчати і виховувати своїх дітей рідною мовою, зберігати традиційні елементи культурної спадщини. Ми вже, фактично, завершили другий етап адміністративної реформи, сформовані ОТГ в більшій кількості, закріплено районування: 17 липня Верховна Рада прийняла постанову відповідно про укрупнення районів. Звичайно, все це торкнулося і Одеської області. Я згадала про те, що на півдні Одещини виникали певні несприйняття адміністративної реформи. Досить часто при цьому згадувався і етнічний фактор. Багато людей говорили, що створення ОТГ не дасть можливості розвиватися національним меншинам і зберігати свою унікальність. Скільки було розмов з приводу збереження Болградського району, створення Болградської ОТГ в межах Болградського регіону. Робота проводилася більше трьох років, дискусії були дуже палкі. Багато було зроблено щоб показати, як ця реформа відбувалася в інших державах, як вона рухається в інших регіонах України, як впливає на можливості національних спільнот. І, зрештою, на території сучасного Болградського району створено 5 ОТГ, досить потужні, поліетнічні. Але, звичайно, в багатьох з них переважає саме болгарський чинник. Адже це місця компактного проживання болгар, гагаузів, молдаван, румун. Показовим прикладом може бути, наприклад, Вилківська ОТГ, яка була створена тільки у 2018 році. Але вже може показати серйозні результати. Голова ОТГ говорить, що буквально за кілька років їхній бюджет виріс у 8 разів. І за рахунок цього вони могли відремонтувати школи, клуб, закупити відповідно. І виграти потужний проєкт "Дунайські гостини", конкурс на який оголошувало Міністерство культури України. І це було справді свято, яке давало можливість продемонструвати саме національні особливості цього краю.
Напевно, якраз той приклад, коли культура стає підвалиною економічного розвитку, тому що така потужна річ яка привертає увагу всієї України і всього світу.
Я дуже рада з того, що досить багато керівників ОТГ завдяки конструктивній взаємодії із національними культурними товариствами, громадського руху розуміють, як можна використати національний фактор у своєму розвитку. Зверніть увагу на цікавий момент. Ми зараз говоримо, що наша держава, як і інші держави, потерпає від ковіду і це накладає свій відбиток на можливість проведення широкомасштабних культурних заходів, звертаю увагу на те, що для сіл із компактним проживанням національних меншин це може бути своєрідною нішею. Адже так роблять ОТГ, села, селища – розвивають можливість зеленого туризму, сімейного відпочинку в спеціальних будиночках із національним колоритом. На півдні Одеської області цього дуже багато. До цього долучається і північ Одеської області. Хочу зазначити, що у нас дуже серйозна різниця в етнічному колориті між північчю і півднем Одеської області. Наприклад, на півночі, це Подільський район, – 98 відсотків українців. Кількість їх до півдня Одещини зменшується. На крайньому півдні лише 18 відсотків українців. Звичайно, Одещина має використовувати ці особливості. Ми їх реалізуємо під час проведення різнопланових фестивалів. І всі вони мають етнічний формат. А фестивалі етнічні завжди працюють з цією тематикою. Я згадувала про конкурс, оголошений Міністерством культури, там було 9 різних громад, які виграли цей конкурс. Всі вони мали певний етнічний аспект.
Приклади із Буковини розповідає Сергій Бухаров – начальник відділу з питань релігій та національностей Чернівецької Обласної Державної адміністрації. Пане Сергію, як використовується такий національний чинник, культурна ідентичність на Буковині в громадах, тому числі і для їхнього економічного розвитку?
БУХАРОВ: Чернівецька область є багатонаціональним краєм. У нас проживає близько 80 етнічних груп. Це українці, румуни, молдавани, євреї, німці, поляки, росіяни. Кожний етнос робить область неповторною, яскравішою, гарнішою. Ми говоримо про те, що Буковина славиться тим, що в нас є міжконфесійне порозуміння. Це історичний феномен нашого краю, тому що протягом століть у нас фактично немає національних, чи міжконфесійних непорозумінь, сутичок або інших якихось негативних речей. Або вони проходять у набагато меншій ступені, ніж в інших місцях. Коли ми говоримо про територіальну реформу, то в Чернівецькій області є національності, які проживають в різних населених пунктах, а є національності, які проживають у більш локальних вимірах. В процесі створення територіальних громад вони самі обирають єдину територіальну громаду. Можна говорити про те, що національності в нашій області мали можливість певною мірою навіть гуртуватися. Тобто, ті села, як їм ближче, об'єднувалися. І рівень самоврядування, самовизначення різних національних спільнот завдяки реформі місцевого самоврядування збільшився. І це дає їм додаткові можливості для збереження своєї ідентичності, мовної унікальності, традицій. Це важливо для нас. Говорилося, зокрема, про сферу туризму, безумовно, для нас важлива наша історія. Надзвичайно важливо розвивати саме ідентичність, традиції. Людина, коли приїжджає у Чернівецьку область, може одночасно побувати у різних певних регіонах – і традиційну українську культуру побачити, і гуцульську культуру, молдавську, румунську культури. У нас є фестивалі, скажімо, Мартішот – румунське свято весни. У нас, є Маланка – свято, яке відзначається і в українських, і в румунських громадах.
Читати більше: Реформа децентралізації: перспективи та виклики для новостворених громад
Пане Петре, може ви згадали якісь конкретні приклади і дії на рівні громад, можливо, саме ромських у тому числі?
ГРИГОРИЧЕНКО: Я хотів би сказати слова вдячності нашому Уряду за те, що Раді національних спільнот України надали приміщення для розміщення бібліотеки, музею. Ми дуже довго цього чекали – більше 20 років. Тепер Рада національних спільнот може розмістити там свої організації, які до неї входять. А це близько 70 організацій, які існують в Україні і представляють майже половину національних спільнот у державі. Тому що у нас понад 134 національні спільноти. Це позитивний крок. Але у нас виникли деякі труднощі з оплатою, з ремонтом. Це все робиться за рахунок громад, які входять до Ради і тих небайдужих людей, для яких національне життя України має важливість.
ГРИГОРИЧЕНКО: Дуже важливо, щоб до керівництва Ради, яка фактично вирішує питання фінансування, управління громадою і різних напрямків життя у ній, входили і фахівці своєї справи. Тому що, скажімо, багато років минуло, коли взагалі в деяких областях, в деяких регіонах не було відділів управлінь, які б займалися питаннями національних спільнот в Україні. Таких областей досить багато і ті, які існували, приміром на Одещині, на Закарпатті і ще декількох областей, це як виняток. А у багатьох областях ці відділи складалися з одного, максимум двох людей. І вони практично не впливали на ситуацію, яка там відбувалася. Іноді до Ради входять люди далекі від питань етнополітики і взагалі від знання закону і права.
Панове, я вам дякую. Не тільки ми, а й в усьому світі дійшли висновку, що при всій глобалізації, при тісній співпраці економіки, при усіх перепонах при перетині кордонів, збереження і розвиток культурних ідентичностей дуже важливий. Це сприяє розвитку всього людства і всіх культур. Це закріплено і в міжнародних документах. Саме тому держави-члени Ради Європи та інші держави підписали ще в 1995 році в Страсбурзі рамкову Конвенцію "Про захист національних меншин". У ній прямо написано, що демократичне суспільство має не тільки поважати етнічну, культурну, мовну, релігійну самобутність кожної особи, але і створювати відповідні умови для виявлення, збереження і розвитку цієї самобутності. Тільки так ми насправді будемо всі сильними і всі досягнемо успіху.
Під час підготовки програми були використані матеріали проєктів Ради Європи "Децентралізація і реформа місцевого самоврядування в Україні" та "Захист національних меншин, включаючи ромів та мови меншин в Україні".
Фото: УНІАН
