То ж, чому так трапляється, що в одні громади, в одні міста інвестори ідуть, а в інші ні?
Анатолій Кулик: Наша громада специфічна, тому що вона розташована близько обласного центру. І коли прийшов перший інвестор, заздалегідь, ще до централізації, ми чітко зрозуміли, що таку можливість треба використовувати і не можна втратити – а це інвестор із 100-відсотковим іноземним капіталом, це товариство, яке спеціалізується на випуску бортових систем до різних марок автомобілів. На мою думку, і це доказала практика, найголовніше не заважати інвестору, а допомагати здійснювати свій бізнес, і вони чітко будуть сплачувати податки у бюджет. І коли розпочався процес децентралізації, ми зрозуміли, що ми зробили вірний крок, тому що це підприємство працює у нас порядка 10 років. Ми зробили вірний крок, тому що при внесенні змін до бюджетної децентралізації, до бюджетного кодексу, 60 відсотків податків від доходу фізичних працівників почало поступати у бюджет нашої громади. При 3 000 працюючих, в залежності від того, яке є замовлення, і це основне бюджетоутворююче підприємство, і вони надалі мають бажання розширювати своє підприємство, додатково створювати робочі мівсця як у нас на території нашої громади, а також вони створили і на теренах нашої Тернопільськоої області, і в Чернівецькій області, свої дочірні підприємства, які працюють успішно. Тому бізнесу необхідно не заважати. А почути їх і податками обкладати лише так, щоб було вигідно як громаді, так і підприємцю.
Тобто, виходить в основному людський фактор, де ставляться до інвестора належним чином, де прозорі умови, ту приходить інвестор. Там де його не чекають, чи хочуть на ньому за один день, чи за тиждень заробити, і не зовсім прозоро, туди він не йде?
Анатолій Кулик: Власне, щоб інвестор знав: от є податковий кодекс, і він оці податки повинен заплатити. Щоб він знав що завтра до нього не прийдуть, от ви знаєте, у нас школа валиться, давайте, допоможіть. Або там щось треба купити на амбулаторію, або ще будь-які запити. Це треба відкинути. І тоді інвестор швидко зрозуміє як він працює, з прозорим бюджетом, і відповідною громадою.
Пані Галино, коротко розкажіть які інвестиції ви залучили, і чому на вашу думку, в одні громади інвестор іде, а в інші не надто поспішають.
Галина Кравченюк:Ми являємось сусідами Байковецької громади. Також дуже близько знаходимся біля міста Тернополя. З однієї сторони, це плюс, тому що це дає певні преференції, це комунікації, логістика, інвестор також цього бажає. Цілком погоджуюся з паном Анатолієм щодо того що інвестору не треба заважати. Треба врахувати його потреби. Ставити свої особисті побажання що ми хочемо від нього. Створити для нього комфортні умови для роботи. Ми не маємо такого хорошого інвестора, але ми маємо ряд хороших підприємств, які працюють на території нашої громади і своєчасно сплачують податки, і тим самим наповнюють наш бюджет. Для наших підприємств ми створюємо такі додаткові преференції. Не ставимо одразу дуже високу орендну плату за використання земельних ділянок, а даємо їм можливість спочатку почати працювати, стати на ноги, а вже потім, коли їхні доходи збільшуються, ми їм збільшуємо ставку орендної плати. Також максимально сприяємо щодо оформлення документів – і на землю, і будь-яких інших потрібних документів, здійснюємо їх супровід. І таким чином спрощуємо їм роботу, для того щоб здавши документи у одне вікно, не треба було їздити у якісь ще інстанції, витрачати свій час. Максимально там, де є у нас інвестори проводити ремонти доріг, це також дуже важливо, якщо є відповідна якась інфраструктура, він також сюди більше підходить. На сьогодні наша громада працює над виготовленням документів одо індустріального парку, це фактично на об’їзній міста Тернополя. У нас є суттєвий кусок землі, де ми хочемо провести комунікації, і можливо наступного року розробити документацію під індустріальний парк, це у районі біля села Смиковецьке, Тернопільський обласний аеропорт. Фактично думаємо, що там буде добре місце для якогось великого логістичного центру.
Ніби-то у вас розглядається будівництво розважального центру на території одного із сіл?
Галина Кравченюк:Така історія є, минулого року ми написали заявку на Мінрегіонбуд це проект центральної підтримки. На рівні області відібрали нашу громаду. Ми плануємо на території села Великі Гаї Центр активних видів спорту. Це свого роду буде така академія футболу, де будуть й інші види спорту розвиватися, вартість цього проекту складає десь 18 млн грн, з них 12 млн – європейські кошти, і фактично 6 млн - кошти місцевого бюджету. Але, враховуючи те, який проект ми вже розробили, тому що ми вже маємо детальний план забудови цієї території, і попередню проектно-кошторисну документацію, то цей проект потягне майже на 100 млн! Тому що планується там будівництво спортивного комплексу, крім того, більше як на 1000 глядацьких місць, фактично це буде і свого роду спортивний комплекс, і розважальний комплекс, і можна буде проводити великі концерти, якісь великі масові заходи. Тому відповідно ми плануємо подати ще одну заявку на Мінмолоді і спорту.
Але це вже не інвестиції, це більш державна програма?
Галина Кравченюк:Так, це буде державна, але будемо ще подавати на якісь гранти, де стоятиме саме питання спортивної інфраструктури.
Я мав на увазі іншу історію – про село Баворів. Ніби там розважальний центр.
Галина Кравченюк:Є у нас такий маленький іноземний інвестор, це житель Італії, він одружився на українці, і фактично викупив у нас на сьогодні такий колишній будинок побуту. Має намір там відкрити банкетний зал, зал урочистих подій, і також там магазин іноземних товарів. Зараз там активно ведуться ремонтні роботи, сільська рада у свою чергу провела аукціон, дала можливість йому докупити земельну ділянку, можливо вже наступного року він вже запрацює. Тому, що враховуючи те, як проводяться там роботи, людина має велике бажання зробити щось на території нашої громади саме в Україні. Тому що йому у нас тут дуже подобається.
Успіх цьому центру забезпечить наближеність до обласного центру?
Галина Кравченюк: Звичайно, тому що село знаходиться недалеко від міста Тернополя, десь менше 20 км, але там дуже хороше сполучення. Фактично 65 рейсів проходить через нашу громаду до цього села. Тому я думаю цей проект має право на життя.
На прикладі Києва можу сказати, що часто так і відбувається – ТРЦ будуються десь на околиці, навіть є великий торговельний центр у Броварах, і користується популярністю, роками працює, отже, успішний.
Пані Наталю, про ваші проекти кілька слів.
Наталя Кушнір: Я дуже пишаюся колегами своїми і їх успіхом. На відміну від цих громад наша громада дуже маленька, менше 5 тисяч населення, і ніколи в нашу сільську громаду не було черги від інвесторів. Тому що географічне положення наше – знаходимося далеко від районного центру 50 км, майже 200 від обласного центру, невеличка сільська громада, яка об’єднала три сільські ради. 11 населених пунктів з чудовою природою, з чудовими людьми. Моя думка щодо залучення інвесторів - я працюю вже більше 20 років – не чекати, працювати треба самим, розказувати про себе, розповідати про свої проблеми, висвітлювати усі земельні ділянки, свої плани, щоб ми хотіли побудувати. Ми за 3 роки залучили більше 3 мільйонів інвестицій, які ми витратили на обладнання наших шкіл, створення центру надання адміністративних послуг. І коли сама громада починає працювати, тоді звертають увагу на неї й інвестори. Так у нас півтора роки тому з’явився інвестор Азов-Солар, це на земельні ділянки близько 16 га , встановлені поки що 5 тис сонячних батарей, а взагалі це буде 27 тис сонячних батарей. Вже сьогодні я можу сказати, що цей інвестор не просто прийшов на нашу територію. У спільних наших розмовах ми настояли на тому, щоб ця організація зареєструвалася саме на території нашої громади і сплачувала податки. Ми виділили для цього приміщення, провели його оцінку і надали їм такий офіс для подальшої роботи. Також під час обговорення цього проекту одним із таких напрямків ми дуже наполегливо просили, щоб наші люди були залучені до роботи на цій підстанції. На сьогодні, побачивши що ми робимо на території громади, представники інвестора стали звертатися до нас і пропонувати свою допомогу в обладнанні школи, у створенні та участі в ремонтних роботах будинку культури. Я думаю, що незалежно від того, де ми знаходимося, тільки перші ластівки у нас, а міжнародних проектів ми вже здійснили на своїй території 6, у тому числі і залучали проект, у якому більше 1 млн грн – 1000 470 грн - ми отримали від уряду Японії, я думаю, що беручи участь в усіх програмах і дорогу долає той, хто йде і під лежачий камінь вода не біжить, а тиха вода греблю рве. Тому тихенько, маленькими кроками, ми стараємось розповідати про свою громаду, популяризувати свою природу, її можливості, і я думаю, інвестори почали іти до нас, і ми на цьому не зупинимось.
А те, що інвестори почали іти до вас, це пов’язано із створенням громади, із децентралізацією, якщо так, то яким чином?
Наталя Кушнір: Не будемо скривати, що бюрократія у нас не викорінилася, і коли інвестор бачить, що зацікавлені уся громада, а ми проводимо слухання, спілкуємося з людьми, то інвестор бачить, що підтримка людей є. і тому ми робимо усе для того, щоб він працював на нашій території.
Я хотів запитати про умови, які ви пропонуєте інвестору. Як ви з ним домовляєтесь? І про систему пошуку. Чи є у вас якийсь спеціалізований відділ, чи ви якось ситуативно ведете цю роботу?
Анатолій Кулик: Безперечно, у нас такий відділ є, який займається пошуком інвесторів. Що стосується навантаження інвестора, то тут як кожна господиня має рецепт борщу, так і тут кожна ситуація різниться. Якщо інвестор виявляє бажання допомогти школі, то чому не скористатися цією допомогою? Але щоб це не виглядало так: ага ти прийшов, так давай тебе доїти як сидорову козу, до тих пір, поки ти не втечеш. Він повинен відчути, що його чекали, і ніколи йому не будуть створювати перепони його розвитку. У нас зараз є певні інвестиційні проекти. Є порівняно невеличка територія, яка складає декілька гектарів, ми хочемо там розмістити спортивно-розважальний центр. Це є прибережна зона. Про себе потрібно заявляти, щоб знали, що є такий інвестиційний проект. Інвестор хоче, щоб вже були підведені певні комунікації. Бо нині є багато територій вільних, але вони потребують величезних витрат, враховуючи нинішні ринкові ціни на будівництво доріг, електрифікації. І це створює труднощі. Тому перед тим як залучити інвестора, і що йому запропонувати, мова іде про великого інвестора, бо дрібненькі то так… за допомогою програми «Добре», з якою ми співпрацюємо, за кошти громади нам вдалося вперше у сільській місцевості у школі побудувати сільську обсерваторію, де діти можуть відкривати нові галактики. Ми ж звідтіля не отримуємо жодних коштів, але ж розвиток дітей це надзвичайно велике інвестиційне вкладення.
То це ж і є той соціальний проект, з того ж розряду, що й ремонт у школі.
Анатолій Кулик :Для інвестора це додаткове навантаження. Але от зараз, коли про це було заявлено, виникають інші кроки. Уже є черга для того щоб приїхати і привезти групу чи учнів, чи групу будь-яких туристів для того щоб подивитися на зіркове небо. Ми думаємо тепер почати там будівництво, шукаємо там інвестора невеличкого готельного комплексу для того, щоб люди, які приїхали, могли відпочити, переночувати. Тому підходи у кожної громади є свої. І кожний підхід є вірний. Основне, щоб громада розвивалася і в бюджет громади вливалися певні кошти. Тому що громада з коштами може якісно надати різні послуги для своїх громадян. А без коштів ці послуги будуть мінімальні.
Пані Галино, а у вас інвестори долучаються до соціальних проектів?
Галина Кравченюк: Відділу такого поки ще у нас не має, працюємо ще над цим. Але у нас є спеціаліст, який безпосередньо займається співпрацею з підприємцями. І буквально вже наступного місяця ми плануємо відкрити ще такий центр підтримки бізнесу. Де у нас буде фахівець мати можливість надавати людям, які хочуть створити свій бізнес, консультацію як створити власний бізнес. Що стосується нашої співпраці з підприємцями, то в принципі позиція наша схожа з нашими сусідами. Ми працюємо так: сплати спочатку податки, які ти зобов’язаний сплатити, а якщо ти маєш бажання та можливості, то, звичайно, можеш долучитися до того, чи іншого проекту у нашій громаді. Тому, фактично, якщо цей інвестор має можливість і бажання надати якусь благодійну допомогу, стати меценатом того чи іншого проекту у нашій громаді, це підтримується, схвалюється, і безпосередньо потім на всіх заходах, фестивалях важливих подіях ми доносимо нашим жителям завдяки кому цей проект був реалізований.
Чи виникає бажання у інвесторів долучитися?
Галина Кравченюк:В принципі , але це стосується соціальної сфери об’єктів і навчальних закладів. Наші місцеві фермери також долучаються до ремонту приміщень. Особливо, якщо це стосується, наприклад, минулого року було 50 років нашій школі, і місцевий фермер долучився матеріально для того, щоб привести цей навчальний заклад у порядок. Багато коштів було витрачено і з бюджету сільради, і з бюджету держави, але фермер також до цього долучився. Яким чином ще ми працюємо з підприємцями – ми відкрили фактично благодійний рахунок і збираємо кошти на реконструкцію нашого гаю Кобзаря. Хто має можливість і бажання долучитися, вони безпосередньо перераховують кошти на цей рахунок, а потім ми будемо звітувати за ті роботи, які ми зробили. І, думаю, коли буде завершено цей об’єкт, кожен з меценатів буде мати можливість побачити своє прізвище на Дошці пошани, якщо він долучився до такого важливого проекту, чи об’єкту.
Пані Наталю, ну а вашого інвестора що спонукало виявити таку ініціативу підтримати громаду, вони відчувають, що для громади теж, якщо їм тут комфортно працювати, то не зайвим буде якийсь комплімент, чи вони так далекоглядно на перспективу дивляться?
Наталя Кушнір: Ми зробили так, щоб вони відчули себе часткою нашої громади, щоб вони жили і відчували себе мешканцями цієї громади. Ми запросили їх на свято. У селі Миколаївка у нас проводилося свято Водохреща, було дуже велике гуляння, театралізоване свято. Вони із задоволенням прийняли участь. Далі ми зробили таку акцію – Парк поколінь. І також ми запросили не тільки цього інвестора, а усіх хто мешкає і працює на нашій території. Це – великі сільгосппідприємства, і усі долучилися до цієї справи. А зараз, коли ми ідем по тому чи іншому селу і бачимо як цей парк прийнявся і розпускається, і на кожному дереві буде табличка хто посадив це дерево, який інвестор, яка сім’я, бо там є сімейне дерево, родинне, кожен хто приймав участь, вони знають своє дерево окремо. І вони будуть спостерігати як цей парк буде рости. Звичайно, при усіх заходах, і в інформаційному бюлетені, і на своїх сайтах ми розповідаємо про те, яку участь взяли наші інвестори у життєдіяльності нашої громади.
І друге питання – у вас відділ, чи людина є, хто займається цілеспрямовано цією роботою?
Наталя Кушнір: Ми довго йшли до цього, у нас створився відділ. І я щаслива тим, і думаю, що це крок до успіху, що у цьому відділі працює дві молодих людини до 30 років. Це два хлопця, які зацікавлені, які постійно вишукують проекти, виставляють наші вимоги, плани. І я думаю, що завдяки тому, що молодь підтримує ідею голови, або активу громади.
Що ж стоїть на заваді тому, щоб інвестор почував себе максимально вільно? Що заважає працювати на рівні громади, району, чи області , усієї країни?
Анатолій Кулик:Я вважаю, що для того, щоб наша громада могла залучити додатково інвестора, нашій державі необхідно прийняти Закон про ринок землі. Це не купівля-продаж землі, а це закон про ринок землі у широкому розумінні. Європейський цивілізований закон. Тому, що маючи на території Тернопільськицй обласний аеропорт, ми б могли створити декілька індустріальних парків, і це могло б дати розвиток і цілій території. Треба закон про ринок землі. Тому що у нас є розроблений генеральний план населеного пункту, новітній план навіть в Україні, і цей генеральний план ми не можемо реалізувати. Не можемо запросити інвестора, шукаємо маленькі шматочки, які не дуже привабливі.
Галина Кравченюк: Цілком підтримую пана Анатолія тому що вздовж обласної об’їзної дороги, дуже величезні паї, інвестори, які приїжджають, цікавляться саме цими землями, тому що вони близько розташовані до міста, гарні сполучення, є наявні комунікації. Але на сьогоднішній день мораторій на продаж земель не дає можливість їм розвиватися. Крім цього, у нас немає такої можливості як у Польщі, давати якісь податкові преференції, тому що нам цей закон забороняє. Є антимонопольний комітет, який одразу ж нас буде звинувачувати у цьому. Тому ми на своєму рівні намагаємося їм допомогти – сприяти, чи зменшувати якесь податкове навантаження. Тобто, також тут треба допрацювати у даному напрямку.
Наталя Кушнір: Я хочу зауважити, що Польща йшла до цього десятиріччями. А за цей короткий час, який ми зробили децентралізацію. Ми зробили на багато більше і швидше. Про це каже і молодь, яка побувала у Польщі, Німеччині. Якщо ми хочемо залучати інвесторів, то ми повинні цього бажати на кожному етапі – і у районі, і в області, й в усій Україні. І виробити один спільний план для того, щоб люди йшли до нас і створювали робочі місця, якщо ми самі не в змозі цього зробити.
З ким працювати простіше – зі своїми, українськими інвесторами, чи із-за кордону?
Наталя Кушнір: Працювати з інвесторами добре з усіма, але свої інвестори не завжди порядно відносяться у тій, чи іншій галузі. Вони настільки мобілізують наші сили, вони дисциплінують, тому що вони звикли дотримуватися законів, і контролювати кожну копійку. Коли ми самі будемо контролювати усе це, тоді наша країна буде процвітати.
