Один із великих заходів – міжнародний форум місцевого самоврядування на минулому тижні відбувся у Польщі. І обидва наших сьогоднішніх спікерів брали участь у ньому. Чи часто вам випадає така можливість поспілкуватися із колегами за кордоном, обговорити якісь конкретні проекти, конкретний досвід?
Олександра Шереметьєва: Так, ми часто відвідуємо регіони за межами країни, і я і Юрій Анатолійович, але 5-й Європейський конгрес місцевого самоврядування мене вразив. Тому що там були представники не тільки європейських країн, але й інших країн, з якими ми могли поділитися своїм досвідом. І вивчити їхній досвід.
Юрій Бова: Ми не тільки буваємо на таких конгресах, у нас є два міста-побратима у Польщі , ми зараз активно працюємо над тим, щоб у нас був ще один партнер у Чехії, міста Бистицин над Берштейном. І для нас дуже важливим є вивчення конкретних реформ, які відбуваються у цих містах, в органах місцевого самоврядування, це галузь культури, освіти, медицини, спорту, реформи комунального господарства, іноземних інвестицій. Тому такий постійний зв’язок у нас є. більш того, ми намагаємося робити спільні проекти. Це не просто подорожі подивитися як у них відбувається, зараз працюємо над проектами по обміну молоддю. Вивчали досвід наші комунальники. Вивчали досвід наші медики. Зараз працюємо над проектом по вивченню досвіду і поширення цього досвіду на реформу профтехучилищ. Бо це зовсім інші підходи, стандарти, які сьогодні у Європі застосовуються. Тобто, конгрес – це більше дискусійний майданчик про загальнонаціональні тенденції, а співпраця з конкретними містами це більш конкретні локальні проекти, які показують, як на практиці можна використовувати ті наявні ресурси, і наявні європейські стандарти і тенденції для розвитку своїх громад. Тому ми активно у цьому процесі приймаємо участь. Вже 5 років ми у постійній співпраці з іноземними нашими партнерами.
Досвід дуже різний у різних країнах. І навіть у межах Європи. Абсолютно різні країни обирали свій шлях до налагодження роботи на локальному регіональному рівні. Чи всі приклади цього досвіду нам корисні?
Юрій Бова: Нам треба вивчати і сміливо брати те, що нам підходить, і точно так же сміливо, якщо нам щось не підходить, його не приймати. У нас своя культура, своя традиція, і своя історична складова. Але якщо хтось із наших історичний міст, або хтось із іноземних партнерів має певні якісь досягнення, і досягнення можна реалізувати у своєму місті, то не треба тут, як-то кажуть, цуратися. А треба приймати, брати цей досвід і реалізовувати. Тут важко говорити що ми беремо, що – ні.
Щойно ви сказали про досвід організації профтехучилищ.
Юрій Бова: Наші профтехучилища сьогодні є в Україні. Вони із застарілою матеріально-технічною базою, вони не мотивують молодь взагалі до них поступати, бо після них дуже важко влаштуватися кудись на роботу. Бо ці профтехучилища не дають певного стандарту у навчанні взагалі. Ми дивилися поляків, дивилися чехів. І ми бачимо, що там зовсім інші підходи. Людина отримує, наприклад, розряд слюсаря на токарному обладнанні, за два місяці. Тобто за рік людина отримує 5-й розряд і іде спокійно працювати на найкращий завод німецької фірми. Це найвищий розрад і так далі. І ми і вони нам показували, аке має стояти обладнання на стендах, яке обладнання повинно бути в майстернях для того, аби діти навчалися на найсучаснішому сьогодні обладнанні. Коли наприклад, у Польщі навчають вже ремонтувати електромобілі! У майстернях стоїть електромобіль, який вони розбирають по гвинтику і вчаться його ремонтувати. І так багато інших прикладів. Ми бачили рівень стандартів цих стендів, які повинні бути, на якому можна завести двигун, або подивитися всю роботу системи кондиціонування. Тобто це реально працюючий стенд, а не картинки, як у нас там 78 року… або розріз двигуна КАМАЗу, який вже нікому не потрібний.
Цікава картинка, приїхати, подивитися красивий стенд, у нас не дуже, але ж ви й до цього здогадувалися, що краще сучасні стенди…
Юрій Бова: Ми дивимося хто ці стенди виготовляв, де воно усе бралося, яка матеріально-технічна база, яка база методична створена, і далі тепер усе це будемо переносити на наш рівень. Шукаємо проекти, шукаємо спонсорів, шукаємо як можна виділити свої ресурси. Бо училища сьогодні знаходяться не в місцевій компетенції, це обласна влада. Але ми хочемо спільно працювати для того, щоб наші діти вміли навчатися професійній майстерності, якщо вони не вступили до якогось вузу, щоб вони мали можливість вивчитися і завтра мали гарно оплачувану роботу. І це лише маленький приклад такий. Такі приклади є по бібліотекам, спортивним спорудам, басейнам. Я в Чехії вивчав вони не соромляться підводити комунікації до кожного інвестиційного майданчика. Це газ, вода, електрика, усе. У нас було чомусь розуміння того, що це повинен робити сам інвестор. Ні, у великих умовах інвестор не прийде. Треба щоб було на кордоні майданчика усе підключено. Тоді інвестор приходить і будує завод. І там важливіше мати завод на 200-300-500 місць, ніж сьогодні розповідати інвестору, що ти побудуй ще каналізацію, водопровід, електрику, ще й зроби до цього документацію, а це роки роботи. Тому їм потрібно створювати інвестклімат, готувати соціальні проекти, реформувати освітню систему, або спортивну, ми дивимося усе це, і реально потім приїжджаємо з цих з цих поїздок, сідаємо за стіл зі своїми колегами і починаємо аналізувати що ми побачили, як це може бути у нас застосовано і конкретно розглядаємо вже щось.
Пані Олександро, а вам яких країн досвід був більш корисний, а який не підходить у ваших реаліях?
Олександра Шереметьєва: Взагалі я патріот рідної України, і хочу сказати, що балувані ми з вами люди, що те що побачили і у Польщі, і у Фінляндії, і у Чехії, у Німеччині. Ми так жити не будемо, наш менталітет трохи інший. У тому вигляді, як проходить децентралізація у Польщі, їй далеко до нас. Якщо ми будемо брати освіту у Фінляндії, то їй далеко до нас. Але ж, на жаль, ми звикли говорити усю дорогу, що ми бідні, дайте бідному на шмат хліба, бо йому не вистачає на мерседес. То, з усього досвіду, який я побачила за кордоном, я зробила два висновки. Люди працюють на людський капітал. Те, що говорив Юрій Анатолійович, що підведені комунікації, а я хочу сказати, що буквально рік тому він мене навчив іншого. Я прийшла до висновку, що головне – люди.якщо буде той людський капітал, який буде працювати, на інвестора і буде він висококваліфікований спеціаліст, тоді підведеться й інфраструктура, і земельна ділянка, і мережі, і все інше. А якщо інвестор подивиться і буде у нас земельна ділянка, і підведені мережі, а не буде кому працювати, то вибачте мене. Я наведу просто кілька прикладів. Найслабшим територіям потрібна освіта, а не інфраструктура, сталь перестала у них бути фактором розвитку, у них сьогодні є університети. Велика промисловість не може бути фактором успіху. Ним є інфраструктурний розвиток. Це сказали великі люди. Тому для мене саме головне – сьогодні до всіх процесів, які проходять у світі, проходять у нас, підходити виважено. Ми ми багатьох людей чули і мене вразило те, що казали поляки – представники органів місцевого самоврядування: до них держава, уряд ставлять вимоги про те, що вони неефективно використовують кошти. У чому їхня неефективність? У тому, що вони наперед не прорахували витрати на утримання. Отих орликів, які вони набудували, тих басейнів у найвіддаленіших селах, неефективно прорахували освітлення вуличне. І тепер утримувати цю мережу їм не під силу. То ми сьогодні, коли планували обласний конкурс на 2020 рік, то в першу чергу дали завдання і вирішили: провести перемовини з людьми, чи ми освітлення вуличне зробимо, чи добудуємо амбулаторію? Чому? Бо вуличне освітлення ми зможемо утримувати чи ні , наш фінансовий відділ рахує скільки буде нам на той рік вуличне освітлення , якщо ми його реалізуємо те, що плануємо, і чи ми його зможемо утримувати? Друге мене також вразило. Про те, що ми сьогодні усі дуже багато говоримо про туризм. Правда, про розвиток територій за рахунок туризму. І коли виступаючі навели нам приклад, що сьогодні туристи, наприклад, із центру Кракова витіснили корінних жителів, яких раніше було в центрі біля 60 тисяч, а тепер залишилося менше 20 тисяч, тому що це місце зайняли туристи, тобто, інфраструктура, яка обслуговує туристів. Коли великі території, також потерпають від напливу туризму, а від цього страждає екологія і усе інше, це мене вразило. Я якось над цим не замислювалася. Тепер, вже плануючи наші туристичні заходи, ми обговорюємо і цю сторону проблеми. І на сьогодні ми говоримо про те, що найбільша у нихз проблема, чи завдання – це утримувати молодь на своїх територіях. За рахунок розумних міст, розумних територій. А відповідно і розумних держав. Тому для нас сьогодні стало такою задачею вивчити усі можливості, щоб наші 20 населених пунктів, які ввійшли в ОТГ, стали розумними селами, а ми стали розумною ТГ.
На таких зустрічах є ще така можливість, як налагодження контактів. І, можливо, налаштувати зв’язки на довгострокову перспективу. Чи вдається такі зв’язки налаштувати?
Юрій Бова: На цих форумах наше завдання в першу чергу представити Україну і показати наш потенціал, і наші можливості співробітництва. Звісно, ми намагаємося обмінюватися контактами. І після таких форумів зазвичай відділи відпрацьовують можливості співпраці у тій чи іншій сфері. Ми на одному з форумів познайомилися з одним із промислових парків Польщі. І потім вивчали їх досвід по залученню інвестицій. Це був Краківський національний інвестиційний парк. Також ми зустрічаємо наших колег – міських голів. І говоримо, або слухаємо на їхніх презентаціях, їхній досвід, можливо, по проведенню якихось фестивалів. Можливо по використанню спортивної інфраструктури для розвитку своїх територій. І звісно, після таких виступів, ми зазвичай підходимо , обмінюємося досвідом, контактами, і я коли буваю потім у відрядженнях у тій же самій Польщі, я намагаюся у ті міста заїжджати, і вже дивитися на ті об’єкти, які презентували наші колеги з інших міст. На постійній основі дуже важко сказати. Для цього треба щоб були міста-побратими, де більш конкретно можуть дивитися , бо зазвичай на форумах кожен презентує свою маленьку тему, і в рамках теми ми можемо поспілкуватися. Два міста є побратима. Один у східній Польщі, другий у західній. І ми дивимося що вони роблять у різних галузях. Наприклад, ми побачили у них наскільки адаптовани у них сьогоднішні бібліотеки для потреб молоді. Наприклад, у бібліотеках у них є зали, соціальні кафе, дуже чітко розплановані приміщення , де можна займатися індивідуальною роботою, або працювати у групах тощо. Ми подивилися, приїхали додому, подивилися на нашу бібліотеку, яку ми приняли від райдержадміністрації, і ми її минулого року почали переформатовувати в такий більш публічний простір. І зробили зараз дуже класний простір. І дуже активно пішла туди молодь. Між бізнесом ми теж зараз відпрацьовуємо. Ми побували на ряді підприємств. І возили на них наших керівників. І наприклад, ми побачили одне з підприємств, яке займається виготовленням з дерева дахів. На будинки, на промислові об’єкти. І вони потребують сировини. Наразі налагоджується співпраця з нашим підприємством, яке якраз займається такою продукцією. Яке має відповідні сушарки тощо. Також ми були на одному з машинобудівних заводів під Німеччиною, у нашому місті-побратимі. І побачили наші керівники яким чином можна співпрацювати в контексті виготовлення частин авто продукції , яку виготовляє дане підприємство. І взагалі як воно об лаштоване. Бо це майже такий точно машинобудівний заод, але з іншого століття. І дуже важливо побачити нашим керівникам своє майбутнє. Побачити де вони можуть бути через 10-20 років, вкладаючи певні ресурси, приватні ресурси. У якому контексті їм треба рухатися. Ми можемо побачити певний дороговказ, не обов’язково їх копіювати, але ми мусимо вивчати що можна зробити у себе, маючи ті, чи інші підприємства. Наприклад, працюючи з чеським містом, Бистріцин над Берштейном, побачили, що поряд з ним є спортивна база з біатлону, у місті Нова Мєста, побували там, і нас мер міста познайомив з технічним директором цієї бази. Ми вивчили як побудована там інфраструктура, бо у 2006 році ця база була майже на нульовому рівні свого розвитку. Ми подивилися. Що це абсолютно подібна по напрямку свого розвитку територія, якої досвід може бути нам цікавий. І сьогодні вже два дні у мене працюють чеські експерти. Вони нам допомагають нам працювати над розвитком нашої бази щоб формувати концепцію на 10-20 років наперед. Бо вони розповідають нам де вони наламали дров, і де вони щось недорахували, бо їх ніхто не вчив. Ми теж можемо так робити. Але мені здається, якщо ти знаєш де лежать ті граблі, на які не варто наступати, краще їх обійти. І використати це час аби не заліковувати рани, а для того, щоб розбудовувати певні інфраструктурні об’єкти, якісної європейської інфраструктури. У Польщі ми подивилися у лікарні які стандарти повинні бути у лікарні. Щоб вона була конкурентоспроможною. Бо у нас немає стандартів ні по лікарні, ні по басейнам. І багато ще у чому. І треба активно запроваджувати європейські стандарти. І зараз у лікарні ми робимо відділення за відділенням. Щоб у кожній палаті були санвузли тощо. І естетичний, і медичний комфорт. І коли приїхали до нас іноземці, подивилися, були шоковані навіть англійці, говорять: у нас нема таких лікарень, як у вас у Тростянці. Якби ми вигадували ці стандарти, у нас би вийшло стовідсотково, але у нас пішло б трохи більше часу, у нас немає 20 років на реформи.
Пані Олександро, чи є у вас такі налагоджені зв’язки приклади, чи наміри встановити на локальному рівні такі зв’язки?
Олександра Шереметьєва: Ми сьогодні, завдячуючи програмі ЮЛІД, налагоджуємо такі зв’язки між освітніми закладами біля міста Гданьська. Якщо подивитися, це дуже далеко, але наші інтереси співпали і ми сьогодні працюємо над цілим рядом проектів. Для того щоб ми змогли обмінятися делегаціями, суто профільними. Щоб туди змогли поїхати освітяни, молодь, наші культпрацівники. Чому, тому що там проживають національні меншини, і уних проходять дуже хороші місцеві фестивалі. І їхній досвід треба почерпнути для того, щоб ми могли його застосувати на нашому рівні. Але все це добре, що ми з ними налагоджуємо зв’язки. Але мені хотілося б звернути увагу. Юрій Анатолійович на своєму рівні, у мене рівень трохи інший. Що ж таке сільська громада проти міської громади. Але мені було трошки образливо на цьому конгресі. В одній із дискусій говорили про децентралізацію. Були представники різних держав. І вони весь час говорили про нашу Україну. А представника на рівні держави на цьому конгресі не було. Були представники різних асоціацій, тощо. Навіть політичні партії. Але від держави на дискусії не було жодного. Це було трішки сумно.
Конгрес місцевого самоврядування. Тому й основною темою була якраз зустріч представників місцевих громад. Однак, делегація України була однією з найбільш численних – близько 300 представників на конгресі у Польщі. Це у мене враження таке складається, чи насправді – є якийсь такий актив із наших очільників громад, міст, сіл, які цікавляться міжнародним досвідом, беруть участь у конгресах, , а інші не дуже часто виходять за межі свого району? Чи це може хибна така думка?
Юрій Бова: У кожному колективі є активніші, є пасивніші люди, це вже кожен на своєму місці має визначитися що йому потрібно. Якщо у когось досвіду вистачає власного, можливо, йому й непотрібно нікуди їздили, і громад буде його підтримувати у цьому. Я особисто прихильник того, що треба займатися активно бейчмаркінгом. І порівнянням себе з громадами у Європі. Чи правильно ми рухаємося по світовим тенденціями. Наприклад, про екологію сьогодні активно говорять у Європі. Ми до неї не дуже звертаємо уваги, але вони говорять про те, що ми повинні у 2030 році бачити де будуть дерева, де з’являться парки. Чи зможемо ми пити воду з крана у 2050 році?
А які наші сильні сторони, чим ми можемо дати приклад?
Юрій Бова: У нас було 4 доповідачів по різних тематикам. Навіть поляки приїздять до нас і вчаться різних електронних систем.
Олександра Шереметьєва: У нас 46 ОТГ на Полтавщині. Ми постійно у русі. Ми це завдячуємо програмі ЮЛІД , нашій обласній держадміністрації, постійно формуються групи, які їздять по Україні, закордон. Тому ми активно працюємо у тому напрямку, щоб ми все ж були прикладом для необ’єднаних територіальних громад щоб вони розуміли, що це шлях у майбутнє. Як приклад ми можемо показати ефективне використання коштів на рівні наших ОТГ.
