Кацпер Сєніцький на Майдані Незалежності в Києві. Фото: Світлани Мялик
Привернути увагу до українських військовополонених
Як зародилася ініціатива організувати велотур?
Ініціатива виникла в мене, тому що я подумав, що я буду відвідувати моїх друзів в Україні. І я подумав, що можливо варто зробити щось корисне. Мене надихнув один естонець, який проїхав також з Таллінна до Києва. Він хотів показати, що війна – це тільки одна велопоїздка від нас. А з Польщі це ще ближче. Тому я хотів наголосити на цьому, і, плануючи свою поїздку, я вирішив, що я постараюся зробити кампанію і зорганізувати збір разом із моїми друзями, із нашим фондом. Ми зорганізували збір і кампанію, яка мала на меті привернути увагу того, що відбувається з українськими військовополоненими.
Зібрали 90 000 грн
Скільки ви зібрали на підтримку військовополонених?
На даний момент ми зібрали десь 9 000 злотих. Це приблизно 90 000 грн. Зараз я не перевіряв пару годин, то може ще більше, сподіваюсь. І сподіваюся, що ще назбираємо трохи, тому що будемо ще продовжувати пару днів і хотілося би зібрати дуже серйозну суму, яка допоможе нашим героям.
Велопробіг ще триває?
Ні, це все. Я казав раніше, що можливо колись я спробую ще поїхати по деокупованих територіях, коли вже вони будуть звільнені. Але на сьогодні це все і вже назад додому я поїду потягом.
Рекордний день – 156 км на велосипеді
Як ви їхали на велосипеді? Чи ви зупинялися, розмовляли з українцями дорогою? Як пройшов сам велопробіг?
Я їхав шість днів. Це сказати, що кожен день я їхав десь від 120 км. Навіть рекордний день в мене був – 156 км. Це все залежало від умов і від того, де я планував ночувати. Зустрічав людей, які були привітні. Насправді нікого не зустрів, хто би якось негативно реагував і в Польщі, і в Україні. Всі підтримували, тому я задоволений.
Чому саме вирішили підтримати українських військовополонених і, власне, нагадати світу про те, що чимало українців перебувають у російському пеклі?
Передусім це особиста історія. Тут біля нас перебував мій друг Олег Саймон – військовослужбовець полку, зараз бригади Національної гвардії "Азов", який знаходився в полоні рік. Ми розмовляли про його особистий досвід, я знав, наскільки це все жахливо, всі ці катування, голод і на мене це дуже вплинуло. Це жахливо. І щодня ми чуємо про це, тому що відбуваються акції на підтримку військовополонених. Наскільки це чутлива і важлива тема для українців. Я хотів про неї розказати також поза Україною.
Кацпер Сєніцький і Світлана Мялик на Майдані Незалежності в Києві. Фото: Світлани Мялик
І у Польщі підтримка
Українці сприймають ваш велопробіг на підтримку українських військовополонених із захопленням, шануванням, з величезною вдячністю. А як поляки сприймають, ваші друзі, можливо, колеги і взагалі в польському суспільстві як сприйняли?
Я би сказав, що дуже позитивно всі сприймали: всі мої і сім'я, і друзі мене підтримували в цьому, казали, що пишаються мною. Якщо би не мої друзі, моя команда – хоча в нас не тільки поляки, але в нашому фонді є поляки, українці та білоруси. І якщо би не вони, я би один цього не зміг організувати. Я, можливо би, проїхав, але ніхто би не дізнався, наприклад, про це. Тому це командна робота. І люди, яких я зустрічав дорогою, мене вітали і казали, що це гарна ініціатива і підтримували те, що я роблю. Навіть пригощали мене. Зупинився в кемпінгу і мене там безкоштовно прийняли і запросили на вечерю, дали поїсти, всі слухали із захопленням і також задонали на збір. Тому і в польському суспільстві також є підтримка в цьому питанні. І я особисто це відчув.
"Велозаїздом я показав, що в Польщі не забули про війну в Україні"
Польща дуже підтримувала Україну, особливо на початку повномасштабної війни Росії проти України і зараз продовжує підтримувати. Але з вашого досвіду, враження: чи не зменшилась підтримка польським суспільством і владою України зараз? Тому що війна триває третій рік і дехто каже, що Європа нібито втомилась від війни.
Так, це складне питання. На жаль, за два з половиною роки все змінюється і, можливо, є якась втома від війни. Але це дивно, якщо це війна не в Польщі чи там десь в інших країнах. Але, на жаль, різні інформаційні кампанії, вкиди чи різні речі – це все якось впливає на суспільну думку. Легше думати, що хтось не наш винуватий в чомусь. Але я взагалі думаю, що попри те, що трошки не на такому піку, як раніше, це не настільки аж прям чудові відносини, декілька перших місяців, де ми всі жили в цьому стані якоїсь такої дуже активної солідарності. І ще ми всі не розуміли, чи Україна втримається взагалі, як держава. Тоді всі люди дуже об'єдналися. Але цим велозаїздом я також показав, що в Польщі не забули про війну, не забули про те, що Україна бореться і люди в Польщі підтримують Україну досі. І не можна сказати, що більшість поляків не підтримує чи щось таке. Я би сказав, що більшість поляків все ж таки підтримує досі Україну. Ті, які не підтримують чи, можливо, якісь там боти, тролі – їх більш видно в інтернет-просторі, ніж нормальних людей, які про це не пишуть просто в інтернеті.
Життя навчило українській
Звідки ви так гарно знаєте українську мову?
Це життя навчило мене. Я просто в Україні досить часто буваю і в мене багато друзів українців, яких я тут бачу, які мене зустріли. Я займаюся регіоном Східної Європи і просто поступово вивчив мову завдяки практиці.
"Бажаю Україні Перемоги!"
Що б ви побажали Україні і всім українцям.
Я би побажав, щоб, звичайно, весь цей жах війни закінчився якнайшвидше Перемогою і визволенням всіх людей та окупованих територій. І щоб ми всі змогли потім відпочити і відсвяткували, і почали нове краще життя. Просто цього хочеться українцям і нам усім.
