Павло Вишебаба у студії Українського Радіо
Радіодиктант став важливим елементом єдності
Українці вже втретє писатимуть Радіодиктант національної єдності під час повномасштабного вторгнення. Відбудеться це 25 жовтня об 11:00 до Дня української писемності та мови і транслюватиметься на всіх платформах Суспільного – радіо, телебачення, digital. Авторкою Радіодиктанту цьогоріч стала українська письменниця Оксана Забужко, а читатиме текст письменник, музикант і військовий 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша Павло Вишебаба. Тож, пане Павле, як дізналися, що будете читати Радіодиктант, наскільки це було для вас несподіванкою і як відреагували на таку звістку?
Ваша колега написала мені в соцмережах, що є така ідея і вони запрошують мене прочитати диктант. Я сказав, що це, звісно, на розсуд командування, тому що треба бути фізично в Києві. Сьогодні в мене останній день відпустки, я їду від вас одразу на Покровськ. А далі, щоб приїхати до вас цього дня, треба згода командування. Але вони схвально сприйняли цю ідею. І хочуть навіть, щоб хлопці з моєї бригади, які в цей час відпочиватимуть, також писали диктант і взяли участь.
Торік ви теж зі своїми побратимами писали?
Саме я того дня не зміг, був на завданні. Але знаю, що побратими писали. Загалом Радіодиктант став важливим елементом єдності. І класно, що в День писемності та мови у нас є така добра традиція, ритуал.
Павло Вишебаба у студії Українського Радіо
"Сумнівів у собі не мав"
А коли ви отримали це запрошення, не вагалися погоджуватися чи ні? Відповідь одразу була ствердна чи все-таки якісь думки були?
Єдине, чи мене відпустять з бригади. Читати, чесно кажучи, якихось сумнівів в собі не мав. Мені здається, я досить добре говорю і люди зможуть розчути всі мої слова. Але я ще потренуюсь обов'язково.
Ви людина медійна, маєте багато виступів, тобто досвіду вистачає. Але чи готуєтесь ви якось особливо до читання диктанту?
Хіба що працюю над вимовою. Але ваші колеги мені пообіцяли, я дуже на це сподіваюсь, що вони мені підкажуть, як саме читати диктант. Бо диктанти я писав дуже багато разів у своєму житті, але не диктував. Тому мені зроблять експрес-курс з порадами, які я буду сумлінно виконувати.
Досвід читання
Досвід співпраці з Суспільним у вас є, він пов'язаний з казками. Що це була за співпраця і які емоції залишилися?
Коли ми були під Вугледаром, мене набрали ваші колеги з Суспільного. Є такий проєкт "Хоробрі казки" і я прямо на телефон начитував казку "Кепка сили", також про військового і його дітей. Я ж і аудіокнигу записував, свою збірку віршів і оповідання начитував. Тому трохи досвіду читання для аудиторії маю.
А що складніше або відповідальніше читати – вірші, проза для дорослих, чи та ж казка для дитини?
Коли я начитував саме дітям – це, мабуть, найвідповідальніше. Тому що наскільки я знаю, для дітей дуже важливо як говорять, яким тембром, з яким настроєм. Це навіть важливіше, ніж зміст, який закладається. Тому я намагався дуже спокійно, лагідно і з любов'ю начитувати цю казку, щоб вони відчули якесь тепло, а не лише прекрасний зміст тієї казки про те, як пояснюється, чому тато змушений йти на фронт. Там така історія, що він не лишає своїх дітей, він йде захищати своїх дітей. В цьому був зміст казки і я намагався прочитати так, щоб закладене тепло в змісті вони і в формі могли відчути.
Павло Вишебаба у студії Українського Радіо
Після пережитого на фронті читання Радіодиктанту не лякає
Чи відчувається якісь переживання перед тим, як будете читати?
Якщо чесно, то ні, взагалі ніякого переживання немає. Після того, що нам доводиться переживати на фронті, читання диктанту зовсім тебе не лякає. Тому чекаю на цей день. А стосовно можливої критики, мені здається, що це дуже другорядне. Я думаю, тут важливо дійсно спільний ритуал, який ми придумали в своїй країні, при тому в такий момент, коли дійсно зростає кількість людей, які переходять на українську мову. Після повномасштабного вторгнення, це складно не помітити, дуже багато переходять. Я би закликав всіх спробувати написати і не думати про те, чи ви будете відмінниками, чи зробите 20 помилок. Це насправді другорядне на мій погляд. А от спільний ритуал, і коли в цьому році пані Забужко написала текст, тобто цивільна і військовий будуть читати, це дійсно Диктант національної єдності в наші дні. Мені здається, прекрасний образ підібрали ваші колеги, які обрали мене і пані Забужко.
А ви з пані Забужко знайомі чи вже познайомились? І, до речі, наскільки глибоко були занурені в її творчість, або ж навпаки, можливо, саме після ось такої співпраці відкриєте для себе "світ Забужко"?
"Світ Забужко" я дуже давно для себе відкрив, ще навчаючись на філологічному факультеті, років 15 тому. Безмежно її поважаю, вважаю, що вона одна з найвизначніших постатей сучасної української літератури. І мене просто переповнює інтрига, який текст вона написала для цього диктанту, тому що я його ще не бачив. Це все ще тримається в секреті. Тому особисто ми не зустрічались, хоча здається, я був на її виступах, читаннях на якомусь із "Книжкових Арсеналів" або подібному фестивалі.
Рішення перейти на українську було ухвалене в один день
Ви згадали про українську і те, що багато людей, як військових, так і цивільних після повномасштабного вторгнення почали переходити на українську. Для вас цей процес відбувся ще 2014 року і був пов'язаний з Краматорськом. На ваш вибір вплинули події саме 14-го року?
Безумовно, це рішення було ухвалене в один день, в день окупації Краматорська. Якщо ви пам'ятаєте, це прямо в прямому ефірі транслювали, як окупують нашу міську раду. Ці Гіркіни і його ватага бандитська. Вони тоді говорили місцевим, моїм землякам: "мы же с вами на одном языке говорим..". І мене тоді просто як відрізало. Хоча я довгі роки займався громадським активізмом і відстоював думку, що український патріот може бути російськомовним. Але в той момент, коли окупували моє рідне місто з такими гаслами, я подумав: так, патріот дійсно може бути російськомовним, але навіщо, якщо у нас є своя мова? І в мене це бажання забрати у ворога аргумент про те, що ми на одній мові спілкуємось, стало принциповим питанням. І я прямо в один день ухвалив це рішення. Що цікаво, десь 3 місяці у мене пішло на те, щоб вже думати українською мовою, а через 8 місяців мені наснився перший сон українською. Я це запам'ятав. Думаю, я вже спілкуюсь всюди українською, пишу українською, співаю українською, думаю українською, а сни все одно сняться російсько. І нарешті з 8-го місяця є. Значить вже й підсвідомість у мене українізувалася.
25 жовтня об 11:00
На вашу думку, яке значення має Радіодиктант для України і для українства? Адже знаємо, що його пишуть не лишень в Україні, а й за кордоном.
Я вам скажу, що люди писатимуть там. Я у відпустці був в Європі, зустрічався з багатьма українцями, і вони всі знають, що буде Радіодиктант. Ви прекрасно працюєте, всі проінформовані. Вони кажуть: "чекаємо 25 жовтня, будемо писати, головне не помилитись з часом за Києвом". Тому всі, хто нас слухають, не забудьте – 11:00 за Києвом. Так що люди писатимуть, і для них це також момент бути дотичним до того, що відбувається в Україні, бути в українському контексті. І я вважаю, що взагалі зараз дуже складно бути в українському контексті російськомовним. Тому що все важливе, що відбувається в нашій державі, на мій погляд, відбувається українською мовою – і в культурі, і в творчості, і в державному житті. У нас, наприклад, у 68-й бригаді мова спілкування українська. Це головна домінуюча мова. Звісно, є люди, які спілкуються російською, цього ніхто не приховує, але навіть вони намагаються переходити, якщо це не стресова ситуація. Вони пробують, їм самим цікаво. Вони знають, що ті люди, які в нас стріляють, говорять російською. І такий момент, що це мова ворога, а це наша рідна мова, там дуже контрастний.
Військові – це насамперед люди
У цьому році ваш вірш "Доньці" та оповідання "Марсіани" увійшли до навчальної програми з української літератури для закладів загальної та середньої освіти. Як ви сприйняли це повідомлення, це було для вас очікувано чи це був сюрприз?
Не зовсім сюрпризом, тому що до цього були тексти в позакласному читанні. А з цього року включили в шкільну програму. Більшим для мене сюрпризом було, що не лише вірші, а й оповідання включили. І мені здається, що саме оповідання "Марсіани" дійсно було б не зайвим дітям прочитати, відчути цей момент початку повномасштабного вторгнення. Я намагався там закласти, що військові – це насамперед люди. Щоб пам'ятали, що це не просто люди у формі, а за цією формою є зміст. Це я хотів передати в оповіданні. Я радий, що саме його взяли у шкільну програму.
"Українська мова здатна на все"
Доводилося чути думку, що багато творів і віршів, зокрема, зі шкільної програми більше для дорослих, їх потрібно читати дорослим. На вашу думку, чи варто було якісь твори виокремлювати, що їх треба читати в дорослому житті?
Насправді, це вічна дискусія і для літераторів. Часто це обговорюється всередині, чи треба вірші, романи, великі твори, прозові, які реально орієнтовані на дорослий вік, давати в школі. Дискусія в чому полягає? Є острах, що якщо вони не прочитають в школі, то вони можуть взагалі з цим ніколи не познайомитись. Тому, можливо, хоча би частинами визначні тексти для української літератури, навіть для дорослого віку, варто давати все ж таки в 10-11-х класах. Тобто я за це. Можливо, не в повному обсязі. Тому що, наприклад, фантастичні, прекрасною мовою написані романи пані Забужко, мені здається, що все ж таки підліткам було би складно осягнути і оцінити правильно. Але якісь частини, фрагменти варто, щоб просто вони відчули, а ось так можна писати українською мовою. Щоб вони відчули оцей кайф, наскільки різноманітна мова, бо в кожного автора є своя мова, свій авторський стиль. І показати, наскільки ця автентичність може бути різноманітною, а вона може бути і солов'їною, може бути паростю, а може бути хтивою і спокусливою. Наша українська мова здатна на все.
"Зараз усі збори мають йти на військо"
Ви дуже багато часу і зусиль витратили на зоозахисну діяльність, як співзасновник та голова громадської організації "Єдина Планета" і співзасновник антихутряної кампанії "ХутроOFF". Зараз ця діяльність призупинена, вона на паузі, чим зараз займається "Єдина Планета"?
"Єдина Планета" з початку повномасштабного вторгнення відреагувала на те, що відбувається в Україні і організувала одразу в Київській області притулок для котів, яких рятували з окупованих або деокупованих територій. На собак не вистачило, на жаль, у нас сил і засобів. Я був вже на фронті, а ті, хто залишився в Україні, не знайшли сил. Але рятували котів, прилаштовували їх, лікували, тощо. Зараз, на жаль, наш потенціал виснажився, ми поставили діяльність громадської організації на паузу, тому що вона потребує витрат, а ми розуміємо, що зараз усі збори мають йти все ж таки на військо. Тому ми не просимо в людей коштів на це, призупинили діяльність. Але після перемоги, я просто не зможу по-іншому, це частина мого світогляду. Я думаю, що ми маємо допомагати братам нашим меншим, я до цього сподіваюсь повернутися.
"Не треба боятися помилок"
Хотів би ще поцікавитися, чи будете ви звертатися можливо за порадою до людей, які вже мали досвід читання диктантів, чи тут ви хочете пройти власний шлях?
Ми вже домовились, що ваші колеги з Суспільного мене підготують. І я думаю, що з Олексієм Гнатковським буде незайвим зустрітися, хоча б за психологічною підтримкою, хай він порадить, як воно.
І насамкінець кілька побажань для тих, хто можливо чув про Радіодиктант, але не наважувався писати, для тих, хто вже є традиційною частинкою Радіодиктанту національної єдності, і для всіх слухачів, які чули нашу розмову сьогодні.
Друзі, я думаю, що в Радіодиктанті національної єдності, як і в житті, не треба боятися помилок. Головне – взяти в цьому участь і написати його разом. Будуть писати хлопці й дівчата з фронту, будуть писати цивільні, будуть писати українці за кордоном, і це буде година нашого з вами спільного досвіду і ритуалу. Тому я на нього чекаю і почуємось 25 жовтня.
Читайте також: Радіодиктант національної єдності – 2024: Суспільне оголосило авторку та читця
