Ілля Репін, "Хресна хода в Курській губернії". Фото: wikipedia.org
"Український етнічний елемент опанував Сіверщину внаслідок подій XVII століття"
Поговорімо про українські сторінки історії Курщини. Це український регіон, який згадується ще в літописах, тобто принаймні від часів Русі ми можемо говорити про ці терени. Їхня історія була сильно повʼязана з Київською Руссю, Чернігівщиною та суміжними теренами. Що ми знаємо про Курщину з тих часів?
Це дуже цікаве питання, тому що дійсно багато хто ― і ми, українці, не є винятком ― виводимо своє коріння із давніх часів. Місто Курськ також виводить своє коріння із давніших часів ― з ХІІ століття, коли існувало Курське князівство, що входило до складу переважно сіверських земель. Відповідно, над річкою Курою дійсно існувало місто, котре називають Куриськ або Курськ. Тож з давніх-давен ця територія належала до сіверських земель. Ба більше, незважаючи на всі перипетії ХІІІ-XIV століть, цей населений пункт входив до складу Великого князівства Литовського. Але прикордонність зіграла свою роль і з кінця XV століття цього міста не існує. Існує річка, існують згадки у письмових джерелах, але ця місцевість запустіла, тож ми не можемо чітко сказати ані про склад населення, ані про їхні заняття.
Місто було відновлено внаслідок оборонних ініціатив Московської держави проти Кримського ханства аж 1586 року.
Міський вокзал Курська. До сьогодні не зберігсяФото: wikipedia.org
Пане Володимире, якщо повертатися до етнічного складу населення, починаючи з Русі. Ви сказали, що це були сіверські землі. Що ми знаємо про етнічних склад населення? Хто заселяв терени на той момент?
Це складна тема. Напевно можна сказати, що сіверські землі безпосередньо були великою контактною зоною, відповідно населення містило в собі східнословʼянську складову, яка зіграє дуже вагому роль в подальшому. Це буде дуже важливо до сьогодні. Наприклад, на території України поблизу Путивля живе невелична етнічна група, корта називається "горюнами". Вони не є етнічними росіянами, але й не є етнічними українцями. Подібним чином ми можемо говорити й про те, що в XVI столітті на теренах Московської держави ― а я нагадаю, що сіверська земля переходила з рук в руки і остаточно була відвойована Річчю Посполитою доволі пізно, в 1618 році ― існувала ціла соціально-етнічна категорія, котра називалася "севрюками", що несли прикордонну службу. Це важкі етнічні моменти, але треба визнати, що етнічний склад цих земель не є одноманітним і не піддається чіткому аналізу. Єдине, що ми можемо сказати, що український етнічний елемент певною мірою опанував Сіверщину внаслідок подій XVII століття.
"Курський князівський стіл посідали переважно Ольговичі. Це частина Русі"
А як щодо політичних звʼязків? Чи можна говорити про те, що Курськ, Суджа та інші населені пункти фактично підпорядковувалися нашому Чернігову?
Ми можемо сказати дуже чітко, що безпосередньо курський князівський стіл посідали переважно Ольговичі. Це частина Русі, тих земель, що безпосередньо мали київське спрямування. Я гортав друковані документи травня-червня 1918 року про те, як представники повітів Курської губернії просилися до Української держави гетьмана Павла Скоропадського і одним з основних їхніх доказів було те, що від часу князя Олега з давніх часів ці землі належали до української держави Русі й в подальшому мали дуже вагомі звʼязки саме з Україною.
"Повсякчас в Курську існувала невеличка українська громада"
Як ви вже зазначили, внаслідок війн XVII сторіччя починається опанування українцями теперішніх теренів північно-східної України та теренів теперішньої Росії ― Курської, Білгородської, Брянської, Воронезької областей, тобто того регіону, який ми називаємо північно-східною Слобожанщиною або Слобідською Україною. Пане Володимире, розкажіть нам, як ці терени Курщини заселялися і чи справді там переважало українське населення?
Курськ було відновлено у 80-х роках XVI століття. Це було прикордонне місто, а одним із основних занять населення були торгові відносини, які переважно стосувалися Речі Посполитої, а пізніше ― Гетьманщини. Через Курськ як прикордонне місто йшли товари, що грало величезну роль. Й до сьогодні Курськ ― вагомий транспортний вузол. Щодо товарів, то це було не лише продовольство, але й тютюн, горілка.
Повсякчас в Курську існувала невеличка українська громада. Інтенсивне заселення українцями цих теренів почалося не під час козацької революції, як стереотипно вважається, а дещо раніше. Річ у тім, що поразка козацьких повстань 1637-1638 років зумовила переселення певної частини населення, передусім тих, хто цим повстанням допомагав, самих козаків, православного духовенства, на терени Московської держави. Переселенці переважно осідали в прикордонних московських фортецях. Також залюднення лівобережжя сприяло тому, що мешканці південного лівобережжя були зацікавлені в сезонних промислах. Низка цих чинників зумовила те, що у прикордонних московських фортецях інколи навіть з домінуванням існували черкаські слободи та, відповідно, українські переселенці.
Каталізатором справжнього масового оселення була козацька революція та подальші події української історії. Починається залюднення величезного простору. Найприкріше, що Слобожанщина не має природних меж. За часів Павла Скоропадського вважалося, що українське населення домінує на території від річки Сейм. Воно й справді домінувало до певного часу на певних теренах.
Суджа заснована завдяки козацькому старшині Марку Безрученку
Розкажіть тепер трішки про історію Суджі, будь ласка.
Це містечко і фортеця були засновані досить пізно ― в 1661 році, завдяки переселенській діяльності Марка Безрученка, козацького старшини, який попросився осадити місто на річці Суджі. Тут були певні стратегічні мотиви, але найголовніше, що попри споруджену фортецю, місто перебувало в так званому “запіллі”, коли перед ним вже були істотні укріплення і загроза нападу татар була невеликою.
Це містечко стало досить інтенсивно розвиватися. Впродовж найближчого десятиліття там було шість церков, що є досить істотним числом. Був невеликий московський гарнізон, а так ― українське населення, як би ми сьогодні сказали, козацьке домінувало. Суджа поволі стала одним із сотенних центрів сумського слобідського козацького полку. Це була питома частина того, що ми називаємо Слобожанщиною.
"Михайло Щепкін та Тарас Шевченко листувалися українською мовою й називали один одного земляками"
А якою мовою говорили суджанці?
Якщо говорити, коли починають визначати населення за мовою, то це теж досить пізній час. Російський імперський перепис 1897 року фіксує, що більше 60 % населення Суджі говорили малоросійською ― українською мовою. Суджанський повіт був переважно населений мешканцями, які визнавали своєю рідною українську мову, якщо говорити про ті регіони, що трішки на схід чи південь від Суджі, де домінування українського населення було очевидним. Ба більше, я зазначу, що безпосередньо із Суджі ми знаємо великого уродженця ― актора імперського рівня Михайла Щепкіна, який був особистим приятелем Тараса Шевченка, які листувалися українською мовою й називали один одного земляками. Це безпосередньо йому Шевченко присвятив поему "Неофіти". Він дуже очікував на повернення Щепкіна із заслання в Нижньому Новгороді. Щепкін же намагався втілювати в своїх сценічних образах українські ролі.
Михайло Щепкін. Фото: zn.ua
"Українці Курщини піддалися в ХХ столітті процесу русифікації"
Пане Володимире, давайте ще детальніше поговоримо про звʼязок південної Курщини ― не тільки Суджу, але й Льгов, Рильськ, Путивль ― з гетьманом Іваном Мазепою. Як не дивно, там збережені навіть назви населених пунктів - Степанівка, Іванівка, Мазепівка, які безпосередньо відсилають нас до Івана Мазепи. Також там збереглася архітектура, яка була споруджена гетьманом. Розкажіть про це.
Це дуже цікавий момент і він, з одного боку, прикрашає гетьмана, але думки Івана Степановича були радше економічні. Справа в тому, що на території, про яку йдеться, існувало прикріплення селян, кріпосне право, простір економічної ініціативи, коли ти володієш великими наділами землі. На території Гетьманщини не було таких соціально-економічних умов і, звичайно, гетьман Мазепа, маючи істотні грошові кошти, вміючи мінятися землями, прагнув оселити цей простір українцями, але за інших соціально-економічних умов. Відповідно, вони повинні були відробляти, певною мірою забезпечувати гетьманський двір. Економічна експансія Івана Мазепи очевидна й вона стосувалася також околиць міста Рильська. Ці села були засновані та належали гетьману Івану Мазепі. Він заснував українські села, проте це стосувалося певною мірою експлуатації цього населення та економічного зиску з цих земель.
А що далі відбувається, вже в ХІХ-ХХ столітті? Куди поділися українці з Курщини?
Вони піддалися процесу, характерному для цих теренів в ХХ столітті, ― процесу русифікації, відмови часто не стільки від своєї мови, а від відчуття єдності з іншими українцями. Ми можемо чути говірку й до сьогодні в околицях Суджі, в самій Суджі, на північно-західній Слобожанщині, але це не означає, що ці люди вважають себе українцями. Вони не відчувають своєї єдності з великою Україною та політичними процесами, що відбуваються в Україні.
Нинішні кордони існували майже 100 років і ментальна географія впливала на свідомість як мешканців Курщини, які не відчували себе в єдності з великою Україною, так зрештою треба казати і про нашу свідомість ― ми так само мешканців Курщини не розглядаємо як українців.
Але давайте ще заглибимося у українські визвольні змагання 1917-1921 років. Коли УНР Третім універсалом було проголошено, цим універсалом УНР фактично робила заявку на Курщину, правильно?
Я б так не сказав. УНР оголошувала свою юрисдикцію в межах девʼяти губерній, але йшлося про те, що заселені українцями терени в подальшому будуть розглядатися як частина цього простору. Певною мірою, це була постійна проблема української державності часів визвольних змагань, що робити із великою кількістю ― 1,5-2 млн українців, що опинялися по суті за кордонами губерній.
Володимир Маслійчук. Фото: Facebook Володимира Маслійчука
Суджа належала до Курського намісництва з 1781 року і не мала адміністративного звʼязку з тією ж Харківською губернією, до якої входило місто Суми. Відповідно мислення адміністративними та імперськими категоріями зіграло з українцями злий жарт. Тому що адміністративно населення належало до іншої губернії.
Єдине, що сталося велике просування в часи української держави гетьмана Скоропадського, тому що німецькі війська разом із гайдамацькими загонами пройшли Суджу. Аби мати стабільність і не залежати від більшовиків, знайшла частина населення і дієвих постатей даного регіону просилися до складу української держави. І якщо мешканці Білгорода пишуть свої звернення російською мовою, то мешканці Суджі, Обоянського повіту, Льговського повіту ― українською.
Якщо ж говорити про сучасність, то я дуже скептичний. 1,5 % населення Суджі вважало себе українцями за сучасними переписами.
Суджа ― перша радянська столиця України?
Хоча радянський перепис 1926 року підтвердив домінацію саме етнічної складової українців на Курщині.
А як щодо ХХ століття? В Курську, а потім в Суджі перебував певний час Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Чому так?
Українські більшовики емігрували з української держави Павла Скоропадського і прагнули будь-якими силами повернути владу і домінування на просторі. До листопада 1918 року ці спроби були доволі невдалими, але повстання в Україні, Директорії дозволяло мислити категоріями вторгнення з боку більшовицької Росії на українські терени. Для того, аби влада була легітимною, аби асоціювала себе з місцевим населенням у Курську, поза межами по суті гетьманської держави, яка вже доживала свого віку, саме в Курську постав із груп більшовиків Тимчасовий робітничо-селянський уряд. Щодо того, де сам бути осідок цього уряду, то в Суджі превалювало українське населення і була ілюзія, що Суджа стане частиною майбутньої української радянської більшовицької республіки. Відтак наприкінці листопада 1918 року цей уряд дійсно засів у Суджі.
Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Фото: Цей день в історії
Пізніше відбувся дуже істотний наступ більшовиків, витіснення Директорії і наступною після Суджі столицею став Київ.
