Ілюстративний колаж із відкритих джерел
Три основні причини недостатньої ефективності санкцій
Чого ми досягли у санкційній політиці?
Санкції ще не діють настільки, наскільки вони мали б діяти. Причин багато.
► Перше ― відсутність стратегії як такої із самого початку. Ми пам’ятаємо, що спершу санкції почали застосовуватися активно, з’явилося багато підсанкційних компаній та сфер. Але американці санкціонували своє, європейці своє, хтось бігав за гучними назвами, щоб задовольнити попит свого електорату, хтось санкціонував те, що лежало на поверхні. Проте в цілому якоїсь стратегії санкціонування, яка була б інтегрована у стратегію повномасштабної війни, не було. Світ до цього не був готовий.
► Друге ― ми побачили, наскільки повільно знищуються схеми обходу санкцій. Світова бюрократія роками реагує на обхід санкцій. Поки місяці та роки відбувається ідентифікація схеми обходу, реагування на неї, Росія встигає побудувати ще десятки нових схем обходу. Це мабуть друга причина неефективності санкцій.
► Третє ― це сама по собі несміливість окремих країн. Останній приклад Франції, скраплений газ. Ми дуже вдячні французькому народу за допомогу та підтримку, ця країна є одним із лідерів ЄС у частині підтримки України, зокрема військової. Але водночас ми розуміємо, що у 2024 році Франція імпортувала російського скрапленого газу більше, ніж у 2023-му. А це величезні гроші, які капають у російську казну.
Йдеться про ті міжнародні компанії, які працюють на російському ринку або продовжують торгівлю з Росією. Це знані бренди, які хваляться своєю відповідальною та гуманною політикою, тим, наскільки вони уважно дотримуються екологічних вимог, норм, що стосуються прав людини. Але щойно питання заходить про Росію, чомусь усі цінності, які вони публікують на власних сайтах як зразки своїх політик, відступають на задній план, а гроші виходять на перше місце.
Тут проблема складніша, ніж те, що західні компанії не виходять з російського ринку. З одного боку, кожен виробник компонентів, наприклад, американський, за наявності політичної волі, може відстежити свою продукцію, щоб вона не потрапила до російських рук. Але для цього виробник має вкласти гроші у побудову системи комплаєнсу (з англ. compliance ― відповідність будь-яким внутрішнім або зовнішнім вимогам чи нормам ― ред.), набрати нових людей, має оновити програмне забезпечення, сповільнити торгівлю, неодмінно змушений буде відмовитися від якогось відсотка продажів. І поки що великі виробники не бачать для себе мотивацію це зробити. Вони не будуть бачити цієї мотивації, доки лідери країн, де розташовані ці компанії, не покажуть свою політичну волю карати своїх виробників, якщо все це триватиме.
"Чи можна вважати ваш бізнес стійким, якщо ваші доходи залежать від Путіна?"
Що має робити українська влада, правоохоронні органи, аналітичні інституції, НАЗК, коли ми дізнаємося з розвідувальних повідомлень та від наших партнерів, що такі філії діють, але вони намагаються завуалювати те, що їхня діяльність відбувається на території країни-агресорки, і паралельно вони продовжують діяти в Україні?
► Перший крок ― ми маємо все ж таки мотивувати партнерів ухвалити спільне рішення. Це не має бути рішення України, а повинно бути спільне рішення про те, що публічні компанії, які торгуються на біржі, мають розкривати інформацію про свою присутність у Росії. Тобто кожен інвестор і покупець, ухвалюючи рішення про взаємодію з цією компанією, мусить знати, чи присутня вона на російському ринку, скільки податків вона сплатила до російського бюджету, скільки у неї працівників, які вона має активи та ліцензії тощо. Це розкриття діє стосовно Північної Кореї, інших маргіналізованих режимів, але стосовно Росії такого правила на міжнародних фондових ринках на сьогодні немає. Ми вважаємо, що це розкриття інформації було б дуже хорошим першим кроком. І далі інвестори дуже швидко показали б свої уподобання, чи довіряють вони своїм компаніям, що залишилися на російському ринку, чи вважають вони їх стійкими. Бо якщо ви залишаєтесь на російському ринку, це означає, що ваші доходи від нього залежать. Чи можна вважати ваш бізнес стійким і низькоризикованим, якщо ваші доходи залежать від Путіна? Навряд чи. Це брудний і нестабільний бізнес. Якщо завтра черговий Пригожин піде з повстанням, невідомо чим воно закінчиться. Якщо Росія перетне чергову межу звірств, то які наслідки будуть для РФ і, відповідно, для всіх цих компаній.
► Другий крок ― варто розпочинати дискусію про спеціальний податок на доходи на російському ринку. Якщо міжнародна компанія сплачує податки до російського бюджету, то чому вона не має сплачувати податок з доходів також і до українського бюджету ― як компенсацію того, що вона сплачує Росії.
.jpg)
Агія Загребельська. Фото: Суспільне
Тривають дискусії про чергове обкладання податками. Податок на додану вартість для всіх, військовий податок ― з 1,5 до 5%. Це потужні резерви, так само, які закручування гвинтиків у сфері боротьби з корупцією. До того ж митниця, через яку, за різними даними, щороку ми втрачаємо 10 млрд доларів. Рік у рік ми це констатуємо, а зрушень немає.
Я б назвала тут дві причини.
► Перша причина об’єктивна і не залежить від нашої влади ― рішення ми маємо ухвалювати спільно з партнерами. Думаю, що це має бути рішення на рівні "Великої сімки", для того щоб це було не тільки українське рішення, яке викличе певні конфлікти з цими компаніями. Уряди цих країн мають підтвердити, мовляв, ви хочете залишатися на українському ринку ― окей, тоді платіть у спеціальний фонд допомоги Україні спеціальний податок.
► Друга причина ― це те, що на сьогодні НАЗК займається більше функціями запобігання корупції, а напрямок щодо міжнародних компаній зараз не працює, ним займалися за часів Олександра Новікова, минулого голови НАЗК. Але навіть коли НАЗК цим займалося, на державному рівні не було визначено жодного органу, який має цим займатися. Для НАЗК це було як факультатив ― ми побачили барикаду, на якій нікого немає, і почали на ній битися.
Тобто ми констатуємо чергові системні упущення?
Так. Немає жодного органу в Україні, де кілька людей у команді знають, що зранку вони приходять на роботу для того, щоб шукати способи добитися запровадження спеціального податку на міжнародний бізнес, розробляти стратегію виходу міжнародного бізнесу з Росії, спілкуватися з партнерами, добиватися цього. Якщо немає людей, які за це відповідальні, то ми не будемо бачити результатів.
40 млрд доларів від єврокомпаній до рашистського бюджету ― "цифра насправді більша"
Ми знайшли цифру про те, що низка міжнародних компаній з європейських країн не припиняє торгувати з Росією і поповнювати казну агресорки ― за 2 роки до рашистського бюджету надійшло понад 40 млрд доларів. Це точна цифра?
Це цифра, яку змогли порахувати Київська школа економіки та проєкт B4Ukraine. Я думаю, що цифра насправді більша. Тому що коли ми рахуємо податки, треба пам’ятати, що міжнародні компанії "порозумнішали" за цей час і приховують дані про кількість сплачених податків. Названа цифра складається з того, що встигаємо спіймати і можемо знайти. Є купа інших податків, які можуть бути не враховані, наприклад, податок на землю, якийсь спеціальний акцизний збір тощо. За моїми відчуттями, це не фінішна цифра, вона може бути більшою.
З яким найскладнішим викликом ми стикаємось. Це окремі країни Глобального півдня, з якими ми не знаємо, що робити. І насправді не лише ми, а й ті ж США, Брюссель чи Лондон. Якщо ми подивимось на транзитні країни, через які ідуть компоненти найчастіше, то я абсолютно погоджуюся з висновком Держдепу США, що близько 90% мікроелектроніки Росія отримує з КНР або Гонконгу. Що ж робити? Заборонити поставки компонентів у КНР або Гонконг ― наші партнери цього не зроблять, і ми цього зробити не готові також. Погляньмо, скільки українських санкцій застосовано проти китайських компаній або китайських громадян ― дуже мало. І здебільшого це синхронізація санкцій з партнерами. На другому місці стоїть Таїланд. У нас не було активних, розвинутих дипломатичних відносин із Таїландом, а сьогодні бачимо, що там працює прокитайський лідер, вони будують свої нові відносити з РФ, з партією "Єдина Росія" тощо. Що робити з Таїландом, ми також не розуміємо. Є також Центральна Азія, досі тривають дискусії з Туреччиною, є Тайвань, з якого досі йдуть верстати. Наша робота має полягати в тому, щоб якнайшвидше фіксувати, які компоненти ми знайшли. Це має бути конвеєр: Сили оборони перехопили зброю, наші інститути мають швидко її розібрати, ця інформація має бути максимально швидко поширена серед партнерів та аналітичних команд, які будуть встановлювати ланцюжки постачань, і далі ми повинні працювати над запровадженням вторинних санкцій або інших інструментів.
"Ми б хотіли бачити штрафи щодо міжнародних компаній, які це допустили"
Тобто має бути скоординована і жорстка політика урядів тих країн, компанії яких виявляють на російській території. Якщо ти попався, то можеш просто збанкрутувати, і це буде твій останній бізнес у житті. Або ― або.
Абсолютно погоджуюся. Хотіла уточнити з приводу Головного управління розвідки (Міноборони України ― ред.). ГУР скоріше вивчає і здобуває інформацію про російську військову машину, розбирає її. А далі вже споживачі цієї інформації вирішують, що з нею робити. Якщо говорити про санкції, то ключовий орган тут ― РНБО. Саме вони мають цим займатися і ухвалювати рішення щодо санкцій. Повертаючись до ГУР, хочу згадати слова Кирила Буданова, який на запитання журналіста, що робити з обходом санкцій, бо ми виявляємо в російських ракетах компоненти з європейських країн, відповів, що це питання до наших партнерів. Чи готові вони карати власні компанії? Тобто тут питання покарання. Покарання має стримувати, повинні бути штрафні санкції, можуть бути реальні тюремні строки, тому що в багатьох країнах обхід санкцій є кримінальним злочином. Сьогодні ми бачимо, як висуваються звинувачення здебільшого російським компаніям, громадянам РФ або громадянам країн санкційної коаліції, але вони з російським бекграундом. Це добре, але цього дуже мало. Ми б хотіли бачити штрафи щодо міжнародних компаній, які це допустили. Це буде хорошим прикладом.
