Колонія в окупованій Росією Оленівці Донецької області після вибуху 29 липня 2022 року. Фото: АР
За 2 роки не було допущено жодної незалежної комісії чи інституції на територію цієї колонії
28-29 липня минають другі роковини російського воєнного злочину в Оленівці (у Волноваській колонії), де окупанти вчинили теракт і вбили понад півсотні українських полонених військовослужбовців. Ще понад 130 були поранені. Тоді Росія підірвала барак, куди заздалегідь перевела військовополонених "азовців". Там були переважно оборонці Маріуполя, які вийшли з "Азовсталі" в травні 2022 року. Їм обіцяли зберегти життя згідно з домовленістю з російською стороною. Натомість Росія вбила полонених. Слідство триває. Найімовірніше Росія застосувала термобаричний вибух. Варто нагадати, що одразу після вчинення злочину Генеральна прокуратура України висувала припущення, що група "Вагнер" була задіяна в організації цього злочину. Так само Офіс генерального прокурора України висував перші підозри в липні минулого року. Тоді СБУ зібрала доказову базу на Сергія Євсюкова, колишнього керівника окупаційної Волноваської виправної колонії № 120. Йому закидають причетність до масових знущань над українськими військовополоненими в цій колонії. І також підозрюють його підлеглого, молодшого інспектора відділу нагляду в'язниці Кирила Шакурова, який, як стверджують слідчі, безпосередньо катував військовополонених ЗСУ. Чи є зараз повне розуміння того, як було вчинено цей злочин? На якій стадії зараз розслідування?
Насамперед, це запитання до нашої правоохоронної системи, до Офісу генерального прокурора, зокрема, Департаменту війни, який займається процесуальним наглядом за всіма вчиненими Росією воєнними злочинами. Нагадаю, їх уже зареєстровано133 тисячі. Але серед них є тяжкі злочини, найбільш криваві. Такі, як обстріл Драмтеатру в Маріуполі; підрив бараку у Волноваській колонії № 120 та низка інших. Вони мають бути виокремлені, як окремі злочини і розслідуватися зі встановленням всіх фактів і всіх причетних до цих злочинів. На якому етапі розслідування зараз? Відбувається опитування всіх тих, хто потрапляє в поле зору, хто був на той час у Волноваській колонії або мав хоч якусь інформацію, яка може бути реально підтверджена і є юридичним доказовим матеріалом. Ми на сьогоднішній день не маємо навіть точного списку загиблих. Є інформація про те, що 57 осіб вважаються загиблими в результаті цього підриву, і понад 150 осіб є такими, що зазнали поранення. Але ця інформація в числовому вимірі. Вона має бути з усіма персональними даними, доказовими матеріалами. Те, що і не дає зробити Росія. Росія, знаючи, хто вчинив злочин, і хто стоїть за цим злочином, намагаючись уникнути відповідальності. Держава-агресорка стирає всі можливості й сліди доступу до матеріалів, які можуть свідчити про причетність до них РФ. Ми знаємо, що за 2 роки не було допущено жодної незалежної комісії чи інституції на територію цієї колонії.
Поки що немає інструменту контролю за дотриманням міжнародного гуманітарного права
А як це працює в міжнародному гуманітарному праві? Якщо сторона відмовляється допускати інспекторів, які це має для неї наслідки?
Міжнародне гуманітарне право суттєво відрізняється від національного, адміністративного чи кримінального. Навіть якщо є абсолютно всі підстави вважати, що певна держава вчинила цей злочин, або її представники вчинили цей злочин, і вона приховує цей злочин, міжнародне гуманітарне право не має інструменту впливу. Оскільки воно переважно є договірним і консенсусним. Тобто, держава, вступаючи в зону міжнародного гуманітарного права, так само бере на себе певні зобов'язання, допускаючи певну дискрецію втручання в межу своїх повноважень з боку інших сторін. Але ця дискреція є дуже слабкою. Відповідно, держава може відмовити, особливо, якщо це Росія. Тим паче, якщо їй наплювати на всі наслідки. Якби подібна ситуація трапилася в Україні, і Україна відмовила б у такій ситуації, відповідно, наслідком би було реагування з боку наших партнерів, які і стоять на стороні цього міжнародного гуманітарного права.
На сьогоднішній день міжнародне гуманітарне право є платформою для великої низки організацій, включених в систему міжнародного гуманітарного права, які дали зобов'язання дотримуватися вимог всіх 8-ми конвенцій (Міжнародне право збройних конфліктів кодифіковано у Гаазьких конвенціях та деклараціях 1899 і 1907 років, Женевських конвенціях про захист жертв війни 1949 року і Додаткових протоколах до них 1977 року, резолюціях Генеральної Асамблеї ООН та інших документах – ред.). Ми маємо на сьогоднішній день фактично домовленість усіх про дотримання отієї межі, яка закріплена в нормах міжнародного гуманітарного права. Але яка, насправді, ніколи не конкретизується в умовах кожного конкретного конфлікту.
Проблема полягає в тому, що немає інструменту контролю за дотриманням цього міжнародного гуманітарного права, тільки винятково, якщо трапляються злочини тяжкої значимості, які кваліфікуються, як воєнні злочини, злочини проти людяності, геноцид або злочин агресії. Тоді це є можливою умовою, щоб цим зайнявся Міжнародний кримінальний суд. Але це не є обов'язковою умовою. Це фактично побудова нової системи, яка на сьогоднішній день ледь-ледь стає на ноги.
Норми міжнародного гуманітарного права можуть змінюватися за результатами українсько-російської війни
Тобто ці помилки міжнародного гуманітарного права насправді враховані на досвіді цієї війни, і ми будемо сподіватися, що будуть з'являтися норми, коли країна, яка поводиться, як Росія, одразу нестиме відповідальність, а не колись, у далекій перспективі?
Це хороше питання. Нагадаю, що норми міжнародного гуманітарного права виписувалися після великих конфліктів: після Першої світової війни, після Другої світової війни. Вони виписувалися переможцями з тим, щоб не допустити подібних умов, які мали місце в ході цієї попередньої війни. Відповідно, вони можуть змінюватися за результатами цієї нашої українсько-російської війни, так само, якщо будуть зроблені висновки, і буде переписане міжнародне гуманітарне право зі встановленням якихось механізмів. Тому що реальних механізмів, окрім, як договірних, не було встановлено. Те, що розпочалося з 1990 років встановленням Міжнародних трибуналів по колишній Югославії, Раунді, згодом перейшло в створення Міжнародного кримінального суду. Це новий процес, який на сьогоднішній день розвивається. Але сказати, що він буде реактивним, що він буде реагувати дуже швидко на такі події, я думаю, теж не варто.
Статус "заморожених"
2 роки тому одразу після вибуху в Оленівці генеральний секретар ООН заявив, що буде проведено розслідування. Було створено спеціальну місію, але, на жаль, росіяни її не допустили на місце трагедії. І вже 5 січня 2023 року її розпустили. Відповідно, станом на сьогодні розслідування, яке веде українська сторона, значною мірою ґрунтується або на даних з відкритих джерел, або на даних розвідки, або на свідченнях, які дають звільнені "азовці". Вони були в Оленівці, вижили, і їх небагато, буквально кілька осіб. Які свідчення вони дають? Чи можуть ці свідчення допомоги розслідувати саме цей злочин?
Я не можу цього розповісти, адже у нас немає повної картини з опитуванням осіб, які виходили з полону. Ці матеріали є в матеріалах слідства. Я думаю, є інформація, яка може пролити світло. Окрім тієї, яка є в публічному доступі. Зокрема, свідчення медиків, які надавали допомогу. Вони задокументовані і навіть представлені відеоматеріали про те, що і як відбувалося. Щодо конкретних опитувань або інтерв'ю з тими, хто вижив і був свідком безпосередньо цієї трагедії, я думаю, що ця інформація, скоріше за все, буде закритою до моменту всіх судових процедур. Навіть з огляду на те, що така інформація несе ризик для Росії, і вона буде намагатися знищити докази в різний спосіб.
Насправді складно встановити і персональну відповідальність тих, хто вчинив цей злочин. Ви зазначали два прізвища начальника цієї колонії та одного з інспекторів, але ми працюємо з великою низкою тюрем, які на сьогоднішній день перебувають або на окупованій території або в РФ. Можу зазначити, що навіть адміністрація цих виправних закладів часто не має інформації про осіб, які там перебувають під контролем ФСБ. Туди заводяться під номерами люди, про яких не відомо, хто це, і вони перебувають у статусі "заморожених". Потім може з'ясуватися, що це або військовополонений, або цивільна особа, яку утримували у в’язниці понад 2 роки. Відповідно, вони тримають осіб в такому статусі, і таких осіб велика кількість, яка вимірюється кількома тисячами.
Командна відповідальність
Якщо, приміром, за даними Офісу генерального прокурора, Україні вдасться встановити, що ці тюрми підпорядковані, наприклад, ФСБ, чи можна керівнику ФСБ пред'являти обвинувачення в МКС? Адже це резонансна справа, яка може потрапити до МКС.
Це може бути, але за низки умов. Я думаю, що найперша умова – Росія має бути в процесі й виконувати вимоги міжнародних інститутів, таких, як МКС. А для цього, мабуть, потрібна Перемога, статус Росії, як такої, що програла і змушена виконувати умови мирного договору, серед яких, я сподіваюся, буде обов'язкове розслідування всіх вчинених воєнних злочинів і належна відповідальність за них. Друге важливе питання – це командна відповідальність Конкретний приклад колективної відповідальності – ордер на арешт Путіна від МКС. Тому що він безпосередньо несе пряму відповідальність за факти вчинення конкретного злочину, депортації конкретної дитини, або дітей. Нагадаю, він підписав у прямому ефірі указ щодо надання спрощеного російського громадянства українським дітям і таким чином, уникнення повернення дітей в Україну..jpg.jpg)
Путін і Львова-Бєлова. Колаж: mayday.rocks.jpg
Це – доказ у прямому ефірі. І безпосередня його відповідальність. Чому отримали ордери на арешт той же Соколов, Герасимов і Шойгу? Це так само командна відповідальність. Але йшлося про дуже конкретні злочини, наприклад, руйнування об'єктів енергетичної інфраструктури. Ми знаємо, що обстріл відбувся конкретного числа, був зруйнований конкретний об'єкт. Відповідно, хто віддавав наказ, хто санкціонував ці дії? Це має бути підтверджено доказово на матеріалі, хто ким командує і які накази ким і кому віддавалися. Коли ця вся доказова база створена, тільки тоді ми зможемо сказати, що цей злочин – рівня начальника виправної колонії чи рівня ФСБ.
Докази мають бути персоніфіковані – з персональними даними
Що потрібно надалі роботи нашій Генпрокуратурі в контексті розслідувань?
Максимально збирати матеріальні докази. І вони мають бути персоніфіковані. Тобто з персональними даними. Це основне. Відповідно, всі, хто володіє інформацією, яка є юридичною значимою, мають б в будь-який спосіб поінформувати Офіс генерального прокурора України.
