Ілюстративне фото УНІАН
Зниклі безвісти – хто це?
Як і кого законодавство визначає зниклими безвісти?
Основний і профільний закон про зниклих безвісти називається Законом України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин". Він був ухвалений в 2018 році й визначає, що особа є зниклою безвісти, якщо відносно неї відсутня інформація протягом 15 днів. Відносно військовослужбовців, то цей строк може бути меншим, наприклад, особа на завданні і не повернулася в строк, який був визначений відповідним бойовим розпорядженням. Цей закон регулює особливі обставини щодо зниклих безвісти осіб. Такими обставинами є період воєнного часу, збройний конфлікт та стихійні лиха, внаслідок яких зникають люди.
А хто саме фіксує, що людина не зʼявляється, не виходить на звʼязок, що вона може вважатися зниклою безвісти? І чи цього достатньо для того, щоб її також вважали?
Якщо ми говоримо про військовослужбовців, то факт того, що відсутня інформація і особа є зниклою безвісти, визначає командир підрозділу. Також мають бути свідки, які підтвердять, що стосовно військовослужбовця, який перебував на позиції, внаслідок наступальних дій або обстрілу є свідчення, що він зник безвісти, оскільки у відповідний період зник візуальний контакт із ним. Тоді ця інформація протягом доби передається командиром до ТЦК та СП (тобто військкомати) для того, щоб ТЦК оформлювало сповіщення сімʼї та протягом 7 днів передали його. Після цього родина звертається до поліції із заявою, надавши сповіщення із ТЦК, і відкривається кримінальне провадження по факту зникнення безвісти цієї особи-військовослужбовця. Це кримінальне провадження синхронізується із Єдиним реєстром осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Цей єдиний реєстр, передбачений профільним законом, почав працювати в Україні з травня 2023 року. І саме внесення відомостей відносно тих осіб, які зникли безвісти внаслідок воєнних дій – це стосується як військовослужбовців, так і цивільних дорослих і дітей, до цього реєстру надає особі офіційний статус зниклої безвісти особи за особливих обставин.
Якщо родина, звертаючись із запитом про отримання витягу з цього реєстру, отримує відомості про те, що їхня рідна людина там відсутня, то потрібно подати відомість для того, щоб туди внесли дані безвісти зниклої особи, і родина могла отримати витяг, який підтверджує цей офіційний статус.
Відносно цивільних осіб, то ситуація трошки складніша, тому що в переважній більшості за особливих обставин зникають на окупованій території або в зоні проведення активних бойових дій. Ця інформація не завжди доступна родичам, тому що може бути дуже поганий звʼязок або він може бути відсутній взагалі. Родина, не знаючи цього, відповідно не подає заяву в поліцію, тож до Єдиного реєстру не вносяться відомості. Якщо ж родичі є і вдається дізнатися, що їхня рідна людина вже тривалий час – більше 15 днів – не виходить на звʼязок, то вони йдуть в поліцію і подають цю заяву про зникнення безвісти.
Ми комунікували з Уповноваженим з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин при Міністерстві внутрішніх справ. В них проблема з цим Єдиним реєстром полягає саме у мінімізації відомостей по цивільних особах. В них є інформація з відкритих джерел, але недостатньо даних, які дають можливість верифікувати інформацію щодо цієї особи. Тому, оскільки ми ведемо інформацію, яка стає нам відома з відкритих джерел, від родичів зниклих безвісти цивільних осіб, ми комунікуємо з Уповноваженим. За їхніми словами, щодо деяких цивільних осіб у них дійсно була відсутня інформація в реєстрі. Це дало змогу цих осіб туди включити, надати їм цей статус і надати цю інформацію про зниклу безвісти особу в конкретному населеному пункті органам, які мають доступ до Єдиного реєстру. Так само це важливо й тому, що реєстр містить також відомості по неідентифікованих тілах загиблих. Саме це допомагає у випадку наявності родичів або ДНК-співпадіння верифікувати відомості та прибирати осіб зі статусу невпізнаних тіл.
Немає так званого єдиного "вікна"
Які основні проблеми зараз із тим, щоб внести до реєстру, зафіксувати факт, щоб потім було на що розраховувати – на допомогу, повернення, захист прав, які виникають у процесі?
Складнощі наразі полягають у тому, що у нас розгалужена система органів, які займаються питаннями зниклих безвісти. Немає так званого "єдиного вікна", куди родина може подати одну заяву, внести всі необхідні дані й відомості та комунікувати з єдиним органом чи інституцією.
Тобто якщо людина в своє "віконечко" подала заяву, запит, то вони не можуть потім стікатися в одне велике "вікно"?
На жаль, це не працює. Я вже говорила за Єдиний реєстр, адміністратором якого є Міністерство внутрішніх справ, проте при цьому є облік в Національному інформаційному бюро, яке має свій реєстр. Національне інформаційне бюро створене на виконання Женевської конвенції і, відповідно, саме даними з цього обліку користуються перемовні групи в процесі перемовин про обмін як військовополоненими, так і цивільними. Також є ще Об'єднаний центр при Службі безпеки України, який також займається не тільки військовослужбовцями, які потрапили до полону, але й цивільними особами. Тож це ще один реєстр. Є й Міжнародний комітет Червоного Хреста і, на жаль, вони теж не можуть мати єдиного "вікна", бо це міжнародна організація – єдина, яка має мандат на відвідання місць утримання наших військовополонених та цивільних заручників. Тому родині важливо й туди подати заяву для того, щоб повноцінно сформувати цей кейс. Адже Росія підтверджує через Міжнародний комітет Червоного Хреста як військових, так і цивільних і ця інформація утримується в реєстрі організації та повідомляються рідні.
Тож не зовсім працює механізм створення єдиного "вікна", коли можна потім нікуди більше не звертатися, а комунікувати з кимось одним. Як міжнародні, так і національні установи кажуть, що комунікують між собою, але родині потрібно звертатися у всі ці органи та інституції.
"Починати варто з поліції"
А куди ви порадите звертатися рідним, близьким безвісти зниклих? З кого і з чого починати?
Починати варто з поліції, оскільки важливо не тільки відкрити кримінальне провадження та внести дані до Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти, адже цей статус невизначений, коли невідомо, чи людина жива, чи мертва. Кровним родичам варто також здати ДНК-зразки – батькам зниклого безвісти, якщо вони живі (тут варто здавати й батькові, й матері), та дітям. Також є правило, яким користуються міжнародні організації, за яким, якщо ДНК-зразок здає дитина зниклого безвісти, то ДНК має здати й мати. Дружина не є кровною родичкою, але дитина, яка здає ДНК-зразок, має 50% ДНК від матері й 50% – від батька. Коли зразок здає мати і дитина, то з ДНК-профілю відокремлюється 50 % материнської лінії і тоді чітко формується ДНК-профіль батьківської частини. Ці ДНК-профілі вносяться в єдину базу для того, щоб у випадку знаходження тіл загиблих, які неможливо ідентифікувати візуально й при них немає документів, спеціалісти могли взяти посмертні зразки із тіла, виокремити ДНК-профіль та внести в базу для виявлення автоматичного збігу. Для родин зниклих безвісти це важливо для того, щоб пропрацювати всі моменти і зрозуміти, що їхня людина загинула або є живою і, можливо, перебуває в полоні.
Олена Бєлячкова. Фото: Настасія Федченко / Новинарня
Вже після поліції та здачі ДНК-зразків далі йде Національне інформаційне бюро, яке веде обліки як військових, так і цивільних, Об'єднаний центр СБУ та Міжнародний комітет Червоного Хреста.
А дані туди має подавати поліція чи люди також мають долучатися до цього процесу?
Поліція не звертається в інші структури, про які я зазначила. Туди родичі звертаються самостійно.
"В інші установи доведеться звертатися також самостійно"
А поліція надає документи, все, що напрацьовано, родичам, які вже йдуть далі?
Поліція видає витяг з реєстру про відкриття кримінального провадження, пояснює, що родичі можуть звернутися і отримати витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Далі, якщо це родичі цивільного зниклого, то тут важче, адже невідомо, наскільки слідчий поінформований про те, куди родичі такого зниклого можуть ще звернутися. Якщо ж брати родичів військовослужбовців, то тут трохи простіше, оскільки в ТЦК, після того, як родичам видали сповіщення, дають памʼятку про те, куди родичі повинні ще звернутися. Там всі органи передбачені з посиланням, номерами телефонів. Відносно цивільних мені важко уявити, хто їх може проінформувати, оскільки в Україні тривалий час не було визначено органу, який займався би цивільними особами як зниклими, так і заручниками. Цей орган визначено і на сьогодні це є Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими, який в своїй назві містить тільки військовополонених, але в своєму Положенні зазнав змін і тепер цей орган, який діє при КМУ та який очолює ГУР Міноборони, займається також і цивільними особами. Координаційний штаб на своєму сайті розмістив так звану "дорожню карту", яка теж визначає оці покрокові дії. Але ми розуміємо, що на сьогодні є родичі зниклих безвісти, які живуть у віддалених населених пунктах, в маленьких селищах, де не завжди родичі мають сучасні телефони й можуть зайти в інтернет, аби побачити цю інформацію, заповнити електронні форми звернень, які передбачені і для МКЧХ, і для Обʼєднаного центру СБУ. Це ускладнює ці процеси, бо тоді можливо, що не у всі органи і структури буде внесена в облік інформація про зниклу безвісти людину, родичі якої проживають у віддалених місцях і не завжди мають сучасні гаджети.
