Церква на Трійцю. Фото: УНІАН/Корпусенко Борис
Трійця має декілька назв
Трійця і Зелені свята – найпоширеніші назви свята, дещо рідше ми говоримо – П’ятидесятниця. Наскільки тотожні ці поняття? Розкажіть про це свято.
Це не синоніми, але це назви одного свята. Трійця має декілька назв. Перша назва – це саме П’ятидесятниця. Тому що це 50-тий день після Великодня. Таке свято було і у юдеїв до фактично Воскресіння Христа. Але в християнській традиції це ще й пов’язано з такою подією, як зішестя Святого Духа на Апостолів. На 50-тий день після Пасхи традиційно в Єрусалимі зібралися юдеї, і серед них були перші християни, які на той момент ще були частиною тієї старозавітної спільноти. Велика кількість людей прийшла до Єрусалима на свято. І саме в день відбувається наступне: Христос перед своїми стражданнями говорив апостолам, що на них зійде Святий Дух і всього їх навчить. Відбувається зішестя Святого Духа на Апостолів, і вони починають говорити і проповідувати різними мовами. Ті люди, які прийшли до Єрусалима в цей день, починають чути проповідь про смерть і Воскресіння Христа своєю рідною мовою і дуже дивуються щодо цього. Тому цей день ще вважається Днем народження Церкви. Бо велика кількість людей долучилися до цієї маленької спільноти Апостолів. Отже, П’ятидесятниця – це зішестя Святого Духа на Апостолів.
А чому Трійця? Тому що ми маємо дію другої особи Святої Трійці – Святого Духа, про якого говорив Христос, син Божий. І якого посилає Бог-отець. Тож, свято називається Трійця, бо ми знову згадуємо Бога Трійцю. Бог є і один, і в трьох особах. Це така богословська складова цього свята.
А Зелена Неділя – це культурна, це народна складова. Ми в цей день прикрашаємо зеленню храми і домівки. І як П’ятидесятниця – це поєднання старозавітної дохристиянської біблійної історії з новозавітною історією, так і Трійця, як Зелене Свято – це поєднання дохристиянської нашої місцевої культури з християнством. Де під зеленню ми собі уявляємо події Благодаті Святого Духа, яка все живить Духом Божим. І, напевно, варто додати до цього найсучаснішу екологічну тематику. І в цей день нам всім вартує, вшановуючи наші традиції свята, думати і про збереження життя та збереження довкілля. І це, можливо, надсучасна складова цього свята.
.jpg)
Георгій Коваленко. Фото: ФБ-сторінка Георгія Коваленка
Увібрання в себе традиції
Зупинімося на дохристиянській традиції, яка є часто темою дискусій, спекуляцій, протистоянь і навіть сварок. Мовляв, так робили язичники, відповідно, так не можуть робити християни. Наскільки ви категоричні в цьому питанні?
Я колись написав статтю з досить провокативною назвою: "Християнство, як наше язичництво". Що таке язичництво? Сама назва походить від слова "язик", тобто "народ". Це старослов’янське слово – язик, мова, народ. А якою є народна віра? Це православ’я. Це народна віра. І в цьому сенсі християнство, і в Україні теж, йде іноді двома шляхами. Один шлях – це коли християнство приходить до народу , сприймає його культуру і наповнює її новими сенсами. Найяскравіший приклад – наші колядки. Ніхто не пам’ятає, хто такий Коляда, але всі знають, що колядки – це різдвяні піснеспіви. Хоча вони мають ще дохристиянську традицію. Так само і Зелене Свято. Це фактично увібрання в себе наявної традиції. Тобто, коли ми прикрашаємо храм зеленню, у нас немає якогось нехристиянського обряду. Це не несе якийсь нехристиянський сенс. Це культура, наповнена християнськими сенсами.
З Іваном Купалою все набагато цікавіше. Свою статтю я писав саме про Купала. Бо насправді дохристиянські слов’яни не знали ніякого Івана Купали. Був Купала. І є Іван Хреститель. І його Різдво. Це християнське свято. Різдво Івана Хрестителя. Іван Хреститель що робить? Хрестить, купає. Тому виходить, що оце дохристиянське свято Купала, який ніколи не був Іваном, в народній свідомості поєднується з християнським Різдвом Івана Хрестителя, в якому немає цих традицій вінків і стрибань через вогонь. Так і з’являється певна суміш в народній свідомості. Я зазвичай виступаю за те, щоб все ж зберігати культуру і традицію. І наповнювати їх сенсами. Народ живе культурою. І всі ці спроби відмінити культуру, заборонити культуру ні до чого зазвичай не призводять. Найкращий спосіб, повторюся, це наповнювати культуру сенсами і переосмислювати. Коли я говорив про екологію – це і є наповнення сенсом того, що ми робимо. Ми вже не відчуваємо подекуди деякі символи, не те, що дохристиянські, а навіть і християнські. Ми їх не зчитуємо. Тому важливо, щоб не помирала культура, і не помирала віра. Важливо весь час думати над сенсами. Для християн є базовий текст Євангеліє, і наші свята мають євангельську основу. Але ця євангельська основа приходить, як проповідь, до певного народу . І поєднуються культура народу і християнство. І це найбільш плідний формат. Саме Україна, як релігійна країна, яка зберігає свою традицію, демонструє, що ми можемо зберігати і народні традиції, і бути благочестивими християнами. Або, як ми кажемо, Богом любимим і Богом, збереженим українським народом.
