Фото: Олеся Островська-Люта, генеральна директорка "Мистецького Арсеналу". Facebook сторінка
Минулого року на Книжковому Арсеналі був змінений принцип представництва книжок. Їх продавали не видавництва, а окремі книгарні. Як проходить Книжковий Арсенал цьогоріч?
Минулого року Книжковий Арсенал відбувався в дуже урізаному форматі з безпекових міркувань. Цього року ми повертаємося до традиційного формату. Ми не готові робити фестиваль на два поверхи, як це було до повномасштабного вторгнення. Він пройде трохи в ширшому форматі, ніж минулого року – це буде весь периметр Мистецького Арсеналу. У нас будуть представлені і видавці, їх буде 100, і книгарні, їх буде 5. Ми вважаємо, що книгарні – це дуже важлива частина книжкової сцени. Ми бачимо, як виріс книгарняний рух за останні 2 роки, і ми хочемо продовжувати його підтримувати. З іншого боку, оця ярмаркова гамірність передбачає, що тут є всі, хто задіяний в книжковий процес. Безумовно, не лише самі автори і читачі. Це так само і видавці, і дизайнери, і всі, хто робить книжку. Тому цього року буде представлено 100 стендів видавців, 5 сцен і приблизно 170 подій на цих сценах. Ми сподіваємося, що буде цікаво і гамірно, зберуться однодумці в одному просторі. Ми будемо дуже серйозно ставитися до безпекових питань. У нас на вході стоятимуть рамки безпеки, тому потрібно буде дуже уважно поставитися до того, що ви берете з собою і не брати якихось небезпечних предметів. Будуть відбуватися чергування служб, які перевіряють на наявність вибухових речовин всюди на території. Будуть скрізь схеми переміщення в укриття. Під час повітряної тривоги ми будемо припиняти програмну роботу і заохочувати всіх перейти в укриття. Ми до цього будемо ставитися максимально строго і відповідально. Але, я сподіваюся, це не завадить нам відчути дух Книжкового Арсеналу.
Минулого року я купував квиток заздалегідь, бо з безпекових міркувань була обмежена кількість відвідувачів, які могли одночасно бути в приміщенні. Люди купували квитки на певні часові проміжки. Адже всіх не могло вмістити ваше бомбосховище.
Так було ще в ковід. Ми враховували дистанцію між людьми. В Мистецькому Арсеналі є своє укриття, і воно досить велике. Є укриття в околицях Мистецького Арсеналу. Все це буде на схемах. Цьогорічний Книжковий Арсенал, напевно, не матиме дух свята, тому що зараз нам не випадає радіти. Це буде, швидще, можливість обдумати, що з нами всіма відбувається. Нам важливо бути разом в складний момент. З цим буде пов’язана вся програма. В програмі будуть обговорюватися наші досвіди, наша історія, якісь наші майбутні плани. Всього на Книжковому Арсеналі буде 10 невеликих виставок, адже ми представляємо не лише книжки, а й інші форми мистецтва. Все ж таки це Мистецький Арсенал, і він занурює відвідувачів у всеохопну культурну ситуацію.
Також у нас буде одна велика виставка, яка буде називатися "Між прощанням і поверненням". Ця виставка про місця, до яких ми втратили доступ. Це місця нашого дитинства. Починаючи від досвіту переміщених осіб під час Другої світової війни, котрі потрапили до Німеччини і не змогли повернутися до України, втративши місце свого дитинства. І аж до сучасного досвіду, таких міст, як, приміром, Донецьк для багатьох людей. Чи також цікава історія про затоплення земель під час спорудження водосховищ на Дніпрі. Для нас великою трагедією було зруйнування Каховського водосховища минулого року, але великою трагедією було і його створення свого часу, коли були залиті цілі території.
Також дуже важливою для нас буде програма, присвячена місту Харків. Вона називається "П’ятий Харків", і ми її робимо разом з Літературним музеєм у Харкові і з фондом Жадана. Її курує Євген Стасіневич (український літературний критик і літературознавець, лектор, теле- та радіоведучий, куратор мистецьких проєктів – ред.). Ця програма розповідає про Харків, як про цілий культурний феномен. Це буде 4 дискусії, 2 перформанси і виставка. Мені здається, що ми будемо говорити про те, що є суттю нашого історичного моменту зараз.
Програма "П’ятий Харків" , як на мене, дуже суголосна з темою цьогорічного фестивалю – життя на межі. Кожного року Книжковий Арсенал обирає якусь фокусну тему. Харків – місто, яке фактично нині на лінії фронту. Воно недалеко від лінії фронту, від російсько-українського кордону. І Харків фактично є містом на цій межі. І на такій межі живуть сьогодні й інші міста – Одеса, Миколаїв, Запоріжжя, Суми. Чому ви зосередили увагу на Харкові?
Про інші міста "на межі", які ви згадали, ми теж будемо говорити, я про це скажу окремо. А Харків – це надзвичайно важливе місто для української культури. Зокрема, для української культури початку ХХ століття, яка є абсолютно визначальною для того, як ми розуміємо свою спадщину сьогодні: український авангард, який великою мірою тут розвивається, українська література, яка також тут розвивається. Нещодавно ми бачили, який великий інтерес був до "Будинку слова", котрий також збудований в Харкові. Однак, я зроблю крок назад і розкажу, як формується програма Книжкового Арсеналу. Не самі видавничі стенди, які, безумовно, є дуже важливими, а саме фестивальна частина. Вона складається з кількох програм.
Дуже важлива для нас програма "Фокус тема" – це основне питання, яке ми обговорюємо впродовж фестивалю. Для цього ми завжди запрошуємо окремого куратора чи кураторів, які і пропонують це питання, цю метафору. Цього року – це літературознавиця Тетяна Огаркова і філософ Володимир Єрмоленко. Це подружжя, котре буквально з перших днів вторгнення займають дуже активну волонтерську позицію. Вони багато подорожують східними і південними регіонами України для того, щоб підтримати людей в цих місцях. Вони приїжджають або з книгами, або з авторами, розмовляють з людьми.
Я сам був в такій мандрівці, і це справді дуже потужно.
Коли ми їх запросили бути кураторами, вони запропонували оце наше основне питання – життя на межі. Як відбувається життя наших міст, і насамперед, життя людей в безпосередньому зіткненні з цією межею. Як живуть наші військові на цій межі, котрі там перебувають. Весь цей межевий досвід він, можливо, поширюється на всю Україну в різний спосіб. Оце основне питання буде порушуватися в усіх основних питаннях і подіях Книжкового Арсеналу. Це фокус-тема. Отже, є куратори фокус-теми зі своїми подіями, які вони пропонують. Наприклад, однією цікавою подією будуть запрошені до Києва кілька молодих волонтерів з Херсона, котрі в Херсоні, в найбільш небезпечних місцях, в укриттях організували мобільні бібліотечки. Щоб люди, переховуючись від ударів, все ж мали якусь розраду.
Друга важлива програма для нас відбувається другий рік поспіль. Ми запрошуємо для неї український ПЕН, і ПЕН говорить про питання, які є на межі між культурою і правозахисною діяльністю. Також є велика літературна програма, яку курує Олена Гусейнова. Вона теж створює безліч різноманітних програм, які стосуються саме літератури. Є дитяча програма, яку курує письменниця Ольга Русіна. І буде професійна програма суто для видавців, яку курує Оксана Карпюк. Всі ці програми складаються в 170 подій, про які я сказала. Плюс є спеціальна видавнича сцена, і вісі видавці запропонували дуже цікаві події. Думаю, що цього року не буде що пропустити.
Хочу згадати ще одну нашу співпрацю. Це виставка "Вдягаю піксель. Історії тих, хто обрав боротьбу", яка є наслідком нашої співпраці зі СтратКомом ЗСУ (Управління стратегічних комунікацій Генерального штабу Збройних Сил України – ред.). Її курує для нас військовослужбовець ЗС України Олександр Михед. Ця виставка розповідає, яким способом долучитися до війська там, щоб задіяти свої вміння.
Чи були якісь обмеження в підготовці цьогорічного Книжкового Арсеналу?
Цьогоріч теж трішки менше подій, ніж ми проводимо зазвичай. Ми намагаємося дати раду з такою кількістю учасників, як можемо. Безпекові питання є для нас першочерговими: забезпечити людей укриттями та евакуаційними виходами. І це обмеження нас суттєво стримує.
Років 10 тому в царині книговидання було тільки дві події – Книжковий Арсенал і львівський "Форум видавців". Минулого грудня відбувся книжковий фестиваль Kyiv Book Weekend, наприкінці квітня відгриміла "Книжкова країна". Чи відчуваєте ви, як одна з найстарших інституція у цій сфері, конкуренцію з боку молодих амбітних проєктів книжкових фестивалів?
Я думаю, що це чудовий процес, який свідчить про одну річ – книжок стало більше, вони стали доступніші, їх легше купувати. Я вам нагадаю, як свого часу з'явився "Форум видавців" у Львові 30 років тому. Це піонер серед ярмарків і фестивалів, з якого в Україні виросло дуже багато чого, в тому числі, і Книжковий Арсенал. Він з'явився в той момент, коли не було книгарень, а видавцям десь треба було продавати книги. Зараз ми маємо справу з геть іншою ситуацією. Кількість книгарень зростає швидко. Ми бачимо, які чудові книгарні лише за останній рік відкрилися в Києві. І це не тільки київський процес. Не кажучи вже про онлайн продажі та різноманітні інтернет-книгарні та інтернет-бібліотеки. Тобто книга стала доступною. І ці інші ярмарки, про які ви згадали, свідчать про збільшення майданчиків доступу до книги.
Це також пов'язано з обмеженням ввезення російської книги. Нарешті! Це повинно було відбутися десятиліття тому. Це сталося зараз, і для української книги з'явився простір для того, щоб зростати. Плюс, як ми бачимо, суттєво зросло зацікавлення українського читача своєю культурою. Це стосується не тільки книг. Це інтерес до самого себе. У відповідь на цей інтерес з'явилося більше майданчиків, де можна купити книгу. Ми намагаємося зробити такий фестиваль, який дозволяє людині зануритися в атмосферу книжково-літературну-мистецьку, отримати не тільки доступ до книги, а отримати культурний досвід, де купівля книг–це творчий акт. Це своя власна стежка, котра дає людині додатковий вимір культурного досвіду.
Нині будь-яку книжку можна замовити в інтернеті. Тож фізичні книгарні перетворюються на своєрідні клуби, де можна пити каву, спілкуватися. Так само і фестивалі перестали бути місцем, де люди тільки купують книжки. Ти не йдеш туди тільки по книжку, ти йдеш на подію, презентацію тощо. І це просто кількаденний клуб, де ти бачиш однодумців. Чи охоче видавництво переходять з формату продажів на формат фестивалю?
Минулого року ми зробили саме таку спробу. З'ясувалося, що ще треба трішки часу. Але мені здається, що все більше й більше видавців, а саме видавців нової хвилі, думають саме в такий спосіб. Нині нелегкий час для видавців і видавництв. Тут треба дуже багато працювати, щоб бути стійким фінансово. Я бачу цей розвиток, але мені здається, що потрібен ще час. Книжковий Арсенал є великою мірою фестивалем, для якого вкрай важлива естетична частина та культурний компонент. Ця культурна подія набагато більша, ніж ярмарок у найкращому сенсі цього слова. Багато українських видавців почали їздити на міжнародній ярмарки, де більше не продажів, а саморепрезентацій тощо. Ці ярмарки також є більше культурною подією. І це теж змінює підходи й плани для українських видавців.
Що робить Книжковий Арсенал, на вашу думку, особливим фестивалем?
Естетичний досвід, культурний досвід, мистецька компонента. Ви приходите не на продаж книжок, ви приходите і занурюєтеся в багатовимірне мистецьке середовище. Ви отримуєте дуже багато культурного досвіду. Ви можете послухати розмову письменниця Олени Стяжкіної, ви можете послухати дуже цікаву дискусію про Крим, в який братимуть участь найцікавіші інтелектуали, ви можете послухати найбільш витончену українську і французьку поезію, ви можете побачити 10 виставок плюс одну величезну виставку, ви можете щовечора послухати витончені концерти. Оця багатовимірність цього досвіду, мені здається, унікальна. Ти фактично охоплений з усіх боків різними жанрами, різними подіями, різними підходами. Людина в цей момент не є тільки читачем і тільки покупцем книг.
Чи є місце для аудіокниг на Книжковому Арсеналі?
Так, є. Ми днями мали цікаву дискусію з Юлією Козловець, директоркою фестивалю, і ми маємо в планах більше про це думати на наступні роки. Нагадаю, що, на жаль, ми досить обмежені в місці. Мистецький арсенал досить великий. Але враховуючи кількість учасників, він стає схожий на рукавичку. Кожні кілька сантиметрів простору розподілені. Я думаю, що на наступний рік ми більше присвятимо уваги цим новим формам книги. Але нам би дуже хотілося зберегти оцю паперовість книги. Бо книга все менше стає лише інформаційним об'єктом. Це теж естетичний об'єкт: це шелестіння сторінок, це колір сторінок, це запах паперу. Все це має значення.
Є така думка, що через 100 років паперова книга буде, як латина. Вона потрібна, вона є, але нею ніхто вже не розмовляє.
Я думаю, що ніхто насправді не знає, як буде. Подібна дискусія виникла з появою кіно щодо того, що зникне і занепаде театр. Як ми бачимо, театр продовжує існувати у своєму великому розмаїтті. Папір – один з найбільш міцних носіїв, і це величезний плюс. В той момент, коли застарівають технології, папір залишається таким самим. Тобто куплену книжку сьогодні можна буде прочитати через 100 років. І навіть пізніше. Але куплена сьогодні якась технологічна книжка швидше за все зіпсується досить швидко. Тому що технології змінюються.
