Ілюстративне фото: Defence-ua
Україна – найбільший імпортер зброї в Європі
Імпорт зброї в Україну за останні 5 років зріс на 6633% — такі дані повідомили у Страткомі ЗСУ. Водночас стрімко зростає вітчизняний ОПК, зараз у державному бюджеті навіть не вистачає коштів, аби "завантажити" ці заводи замовленнями на повну. Як розвинути українське виробництво, забезпечувати власні потреби і можливо навіть експортувати зброю в інші країни та поповнювати бюджет?
Будь-які цифри – це узагальнення і важливо дивитися, на яких принципах це узагальнення зроблено. Те, що наводить Стратком, – це дані Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), який здійснює дослідження імпортно-експортних операцій в світі щодо зброї. Наприкінці лютого – початку березня зазвичай оновлюється база даних цього інституту і за цей рік якраз вийшла інформація. Вони зазвичай видають п'ятирічні періоди, тому що за рік поставки можуть різко мінятися, зростати чи падати, а п'ятирічні періоди мають більш сталий характер. Також треба враховувати, що цей інститут досліджує не фінансову вартість зброї, яку ті чи інші держави постачають, а обсяг загальних поставок зброї в одиницях, включно з продажем, даруванням, виробництвом за ліцензією тощо.
Тобто йдеться не тільки про те, що ми купуємо, а й про те, що ми отримуємо безкоштовно від наших партнерів?
Так, дійсно. Й дані SIPRI щодо України зараз визначаються міжнародною допомогою, яку ми отримуємо. За даними інституту, частка України в глобальному імпорті зросла майже до 5% з менше, ніж 0,1% в 2014-2018 роках. Очевидно, що основними постачальниками озброєння для України визначені США (майже 40% всієї допомоги), Німеччина і Польща.
До великої війни Німеччина готова була постачати Україні тільки шоломи чи бронежилети
Пане Павле, а кому ми поступаємося? Хто є більшими імпортерами?
В Європі – ніхто. Але набагато більші обсяги зброї за останні пʼять років пішли в держави Азії та Океанії. Також традиційно останні майже двадцять років одне з чільних місць посідає Близький Схід. А взагалі, якщо не брати нашу війну та ситуації в Європі, то в світі за це пʼятиріччя дещо зменшилися обсяги продажу зброї. Здавалося б, що все йде до зменшення військових очікувань, проте зараз йдеться про європейську війну в нашому контексті.
Давайте ще пройдемо по цифрах: з 2019 по 2023 роки на 6633% зріс наш імпорт, тобто ми імпортуємо в 60 разів більше…
Так, можна пригадати 2017-2018 роки, коли наші партнери після вторгнення Росії в Крим і на Донбас – Велика Британія, США – оговталися від цього шоку, проводилися консультації саме в цей період, створювалися програми допомоги Україні – і Військово-морським силам, і Повітряним силам. Але, за великим рахунком, вони не були реалізовані через широкомасштабне вторгнення, коли все змінилося. Проте початок цих програм прийшовся на цей період: дуже обмежене постачання зброї на Донбас, на фронти з противником – перші "Джавеліни", перші контрбатарейні засоби, і Військово-морським силам – перші катери. Проте це була не та зброя, якої ми тоді потребували.
До слова, левова частка в цифрах SIPRI припадає на останні два роки. Адже пригадайте 2022 рік, коли та ж Німеччина говорила, що "ми будемо допомагати Україні, надавши, наприклад, шоломи чи бронежилети".
"Останній рік-півтора очевидна тенденція виробництва зброї безпосередньо в Україні"
Так, йшлося про 5 тисяч шоломів. Німеччина здійснила від тоді потужний ривок та еволюцію в цьому сенсі. Зараз в України підписані безпекові угоди з десятьма країнами, які передбачають, що наші партнери будуть створювати умови, щоби Росія знову на нас не напала, зокрема зброєю. Чи можна з цієї позиції казати, що наступна пʼятирічка принаймні повторить попередню за кількістю імпорту зброї в Україну?
Ми не знаємо, скільки триватиме широкомасштабна війна і яка буде інтенсивність бойових дій в наступні пʼять років. Але я думаю, що тенденції будуть дещо інші, навіть не за рахунок того що наші партнери будуть постачати нам менше зброї, а за рахунок того, що останній рік-півтора очевидною стає тенденція виробництва зброї безпосередньо в Україні українськими підприємствами, кооперація світових концернів з українськими виробниками й локалізація виробництва зброї в Україні. Для того ж Rheinmetall (німецька компанія-виробник зброї – ред.) або іншого виробника простіше виробляти зброю ближче до поля бою.
По-друге, ми робимо своєрідну рекламу тим компаніям, які постачають нам зброю, тому що та зброя, яка дістається Україні, використовується нашими силами оборони найбільш ефективно, демонструє, що в розумних і грамотних руках це потужна зброя. Наприклад, Patriot ще декілька років тому мали широкий спектр критиків, особливо після низки близькосхідних конфліктів, мовляв, це класні, але дуже дорогі вироби. В Україні виявилась їхня дуже висока ефективність. Те саме стосується і бойових броньованих машин, і артилерії.
Павло Лакійчук. Фото ФБ-сторінка Павла Лакійчука
В обох галузях, треба відзначити, ми ще й полігон й це добре. Зараз, наприклад, пішла критика снарядів "Excalibur": росіяни винайшли способи протидії цим снарядам і їхня ефективність різко впала. Американці будуть щось доробляти. Але в перший період, коли противник не знав їхніх технічних особливостей, ефективність цих снарядів складала 99%. Ми в цей період скористалися максимальною вигодою.
Ініціатива "Зброярі" скорочує логістику в 3-4 рази
Я б хотів згадати ще ініціативу "Зброярі", спрямовану на закупівлю міжнародними партнерами зброї саме в українських виробників для українського війська. Тобто ми виробляємо, а наші партнери в нас викуповують і постачають на потреби ЗСУ. Як працюватиме ця ініціатива?
Ідея полягає, по-перше, в бюджетному фінансуванні європейськими партнерами. Коли на "рамштайнах" вирішують про канали та шляхи, логістику зброї, то тут ці ланцюжки скорочуються, коли достатньо тільки передавати кошти виробникам в Україні. Таким чином логістика скорочується в 3-4 рази. ("Рамштайн" – зустрічі координаційної групи держав-союзниць України щодо подальших поставок їй зброї та військової техніки – ред.)
Читати також – "Доволі потужна допомога". Нарожний про результати чергового "Рамштайну"
Другий варіант – це заохочення власного приватного капіталу оборонних підприємств Європи, які хотіли би зайти на український ринок як виробники і як кооперація.
Третє – є думка про варіант словацької ініціативи, коли уряд Словаччини заблокував допомогу Україні й відмовився від військово-технічної допомоги нам, то пересічні словаки сказали, що не згодні з цим, і почали збір коштів у форматі народної ініціативи. Це виявилося потужним рухом.