Президент України Володимир Зеленський і міністерка закордонних справ ФРН Анналена Бербок, 21 травня 2024 року. Фото: Офіс президента України
Теза, що німці мають провину перед росіянами, дуже неправильна
Неоголошений візит до Києві міністерки закордонних справ Німеччини Анналени Бербок. Не так давно вона вже відвідувала Україну, була у Харкові. Тоді він не був таким зруйнованим, але було видно сльози в очах Бербок, схвильованість, тобто явні переживання нормальної людини. Але від Німеччини, попри величезний її внесок у оборонну потугу України, ми чекаємо не чергових запевнень, а конкретної матеріалізованої ракети TAURUS. Що думаєте ви?
Такими візитами руйнується міфологія, яка будувалася ще з 1945-го року. Я почну трохи здалека. Нещодавно в Естонії була безпекова конференція Lennart Meri Conference і там була дуже, як мені здається, змістовна лекція Тімоті Снайдера. А колишній президент Естонії почав цю сесію із такої речі, що свого часу, коли обґрунтовували побудову газогону "Північний потік-2", німці казали, що вони таким чином хочуть отримати цю спокуту за гріхи, за знищення росіян під час Другої світової війни. При всьому цьому, до речі, це було і у виступі Тімоті Снайдера, і в його книжках, що більша частина Другої світової війни точилося на території України. І українці зазнали руйнації, вбивств, катувань, й усіх негараздів, які зараз рашисти на нас спрямовують. Тобто сама теза дуже неправильна, що німці мають провину перед росіянами, а не перед українцями, на території яких усі ці злочини були скоєні.
"Додатковий сигнал, особливо проти російських ІПСО"
Я нагадаю, що Україна – єдина країна, територію якої двічі прокотилася війна, спочатку в одному напрямку, потім у другому. Немислимі страждання і руйнування часів Другої світової війни.
Тут важливе також, і це абсолютно логічно, що з одного боку страждало цивільне населення, яке залишилось на цих територіях і було під окупацією. І другий момент – не забуваймо, що українці складали вагому частку Червоної армії. І ви розумієте, що маршал Жуков був не один. Тобто підхід – "баби нарожают" і можна заливати кров'ю всіх, українців зокрема, був нормальний. І це, до речі, історична паралель із тим, як воює РФ проти нас зараз. Але я хочу сказати, що ці міфологеми дуже довго формували бачення передусім Росії, а через призму Росії оцього "in-between" – те, що є між Росією і Центральною Європою. І з цією агресію, із 2022 року ці міфи руйнуються. І я думаю, що німці усвідомлюють, що ті жахіття, які вони зазнали, коли радянська армія пішла вже на територію Німеччини (масові зґвалтування, руйнації, катування) – це те, що вони бачать зараз у 21-му столітті. Тому оцей відклик, цей резонанс у серці цієї людини, яка була у Харкові, і, як пишуть, вона збиралася туди поїхати і цього разу, але, враховуючи безпекову ситуацію, не наважилася, це важливий фактор.
Другий важливий фактор. Анналена Бербок із самого початку широкомасштабного вторгнення і зараз відстоює "яструбину позицію", що Україні треба надати все необхідне для того, щоб Україна виграла цю війну. Тобто вона вже давно про це казала. І її партія нераз ініціювала розгляд у Бундестазі пропозиції щодо надання Україні ракет TAURUS для того, щоб ми були здатні знищувати цю наволоч на далекій дистанції. Але поки що ми не бачимо зміни у позиції канцлера Шольца, бо він занадто обережний. Він багато чого зробив для України. Він змінився. Давайте нагадаємо, що він соціал-демократ. Із кінця 60-х років соціал-демократи сповідували те, що треба шукати порозуміння із Москвою, не дратувати Москву і залученням Москви більше у європейські справи цивілізувати. Українці, до речі, свого часу припустилися тієї самої помилки. Я маю на увазі Києво-Могилянську академію, яка створила підґрунтя для церковної реформи, для адміністративної реформи у Російській імперії. І маємо такий результат, що варварів складно цивілізувати. Тому це дуже важливий візит. Це політична підтримка. Це і додатковий сигнал, особливо проти російських ІПСО, що буцімто президент Зеленський не є легітимним, що закон начебто не працює, тому треба протестувати проти нього, не виконувати закони і таке інше. Бо мета росіян зрозуміла – дезорганізувати наше суспільство, посіяти хаос, щоб мати перевагу на полі бою і для того, щоб завершити цю війну власною перемогою. Тому це важливий сигнал, окрім інших, пов'язаних із безпекою.
Олександр Хара. Фото: uacrisis.org
"Стратегічна корупція Меркель" і годування монстра у Москві
На вашу дуку, чи відчуває ексканцлер Німеччини пані Меркель якусь провину за свої помилки у минулому?
На відміну від Білла Клінтона, який нещодавно сказав, що він шкодує з приводу того, як відбулося ядерне роззброєння України. Покаявся фактично. Тобто це, мені здається, показник особистості і розуміння своєї ролі в історії, і можливо, якщо не вини, то відповідальності за те, що коїться зараз в Україні. Меркель такого не відчуває. Вона вважає, що було правильним рішення не дати Україні й Грузії План дій щодо членства у НАТО. Я хочу нагадати, що це було у 2008 році. А 4 місяці потому Російська Федерація вдруге вторглася у Грузію, окупувала 20% грузинської території. І що далі відбувалося? Десь через рік Гілларі Клінтон (тодішня держсекретарка США в адміністрації президента Барака Обами – ред.) із Сергієм Лавровим натиснули "кнопку перезавантаження". А ще через кілька місяців Меркель виступила із проєктом "Партнерство в ім'я модернізації", що фактично було інтеграцією Російської Федерації у європейські справи і збільшенням залежності, передусім Німеччини як політичного центру Європи, від російських грошей. І це називається "стратегічна корупція". Тому вона досі намагається виправдати свою стратегію, яка провалилася, і це було абсолютно очевидно у лютому 2022 року. Вона досі тримається цієї позиції, тут нічого не зробиш.
Але те ж саме, наприклад, із паном Шредером (Герхард Шредер – колишній канцлер ФРН, давній друг Путіна – ред.). Він зараз не таким популярним. Але його офіс у Бундестазі залишився. Його ніхто звідти не викидає. Кілька разів ставили питання, щоби викинути його з партії соціал-демократів, але цього не сталося. Тобто, вони вирішили трохи забути про це і не підштовхувати це питання. Тому є проблеми усвідомлення провини німців за те, що вони зробили.
Але тут ще є дуже цікава історична річ. Після Першої світової війни і дуже несправедливої мирної угоди щодо німців, це була радянська Росія, яка пішла на співпрацю із тоді ще Веймарською республікою, низка генералів, які потім воювали проти Радянського Союзу, тренувалися на теренах Союзу. Зокрема, в Казані. Будували заводи, танки, літаки тощо. Тобто, фактично, вони допомагали радянському комуністичному монстру підготуватися до великої трагедії Другої світової війни. Потім був пакт Ріббентропа-Молотова. Коли нацисти прийшли у Німеччині до влади, комуністи СРСР спершу із ними порвали відносини. А потім 23 серпня 1939 року Сталін і Гітлер потайки поділили Європу і почали Другу світову війну. Тобто, Німеччина, фактично, цього монстра вигодувала до Другої світової війни. Потім намагалася примиритися. І тут частково можна зрозуміти, бо вона була поділена і західні німці хотіли якимось чином догодити Союзу для того, щоб у майбутньому якось об'єднатися. Були готові навіть у НАТО не вступати, але американці їх призупинили. Після розвалу Радянського Союзу допомагали Росії. І після нападу на Грузію. Тому історія підтримки і годування монстра, який потім повертається проти них, у німецькій історії є. Хотілося б, щоб у них була рефлексія і вони від цього відійшли.