Ілюстративне фото: Укрінформ
Це був дійсно геноцид
Що цей день означає для кримських татар?
День пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу 18 травня — це чорна сторінка в історії кримськотатарського народу і, мабуть, немає жодної кримськотатарської родини, в якої не було свого болю, своєї долі, яка була б пов'язана з цими трагічними подіями у травні 1944-го року. Чому саме депортацію — вимушене переселення народу — можна пов'язати з геноцидом? Це був дійсно геноцид, цілеспрямовані заходи із винищення цілого народу в Криму, саме кримських татар, а потім ще й в місцях розселення. Геноцид, вчинений саме радянською владою. Це дійсно був справжній геноцид для кримських татар.
Якщо говорити про основні причини депортації корінних народів, що стало формальним приводом?
Ми можемо розрізняти офіційні причини, декларовані радянською владою. І справжні причини. Радянська влада звинуватила кримських татар у нібито масовому дезертирстві, колабораціонізмі й роботі на ворога. Якщо ми говоримо про справжні причини, то, в першу чергу, це персональна неприязнь представників радянської номенклатури, радянської влади до малих народів. Кримські татари, які тоді проживали на території Криму, як і інші народи, які проживали і там, і навіть на території Кавказу, їх теж виселяли, їх теж депортували. І це стало однією зі справжніх причин. Друга причина пов'язана була з тим, що потрібно було радянській владі звинуватити когось у провалах радянської армії, тому що Крим уже був захоплений у 1941-му році нацистами і потрібно було знайти цапа відбувайла. І таку особу знайшли саме в кримських татарах. І потрібно було навіть для суспільства тогочасного представити те, що начебто через кримських татар "втратили певні позиції".
Кожна кримськотатарська родина втратила в цій депортації когось зі своїх близьких, родичів
Якщо говорити про жертви і про вплив цієї історії на майбутнє самого народу, то скільки людей тоді загинуло, скільки не повернулося потім?
Насправді це дуже болюча тема для кожного кримського татарина. Кожна кримськотатарська родина втратила в цій депортації когось зі своїх близьких, родичів і це дуже сильно повпливало на наш генофонд. За офіційними даними НКВД, які тоді в архівах вказувалися, близько 190 тисяч кримських татар було виселено, переважна більшість були жінки, діти, люди літнього віку, тому що чоловіки на той час воювали, брали участь в Другій Світовій війні. В радянських документах стверджується, що в перші дні депортації загинуло від 100 до 190 осіб, хоча це не відповідає дійсності. Коли йдеться про сучасні дослідження на підставі тих самих історичних документів другої половини минулого століття, ми говоримо про те, що 46-47% осіб, які були депортовані, на жаль, загинули. Це майже половина народу, якого депортували. Чи це багато? Так, звичайно, особливо для таких малих народів у пропорційному значенні в Криму і взагалі на той час в Радянському Союзі. Це сильно повпливало, це були серйозні втрати для нашого народу і лише через десятки років ми мали можливість якось поступово відновлюватись від цієї трагічної події.
Скільки не повернулося людей на рідні землі з депортації?
Кримські татари масово почали повертатися на історичну Батьківщину лише з часів саморозвалу Союзу. Були певні родини, так звані перші ластівки, які прибували в Крим в 60-70 роках, коли було певне послаблення. Навіть тоді радянська влада, яка була в Криму, не давала нормальних умов для існування, для життя цих самих кримських татар. Якщо ми говоримо про 90-ті роки і про здобуття Україною незалежності, звичайно саме тоді масово кримські татари почали повертатися на свою історичну Батьківщину. Але, враховуючи те, що майже пів століття кримські татари проживали у місцях виселення — Узбецька РСР, Казахська РСР, Сибір — майже 40-50% від тих, хто проживав на території цих місць розселення, там і залишилися через певні об'єктивні та суб'єктивні підстави. А ті, хто повернувся, почали знову заново жити, повертаючись до своєї історичної Батьківщини в Крим і вже тут розвивати свій народ.
Бекір Аблаєв. Фото ФБ-сторінка Бекіра Аблаєва
"Ми дуже раді, що Україна на законодавчому рівні ухвалила цей законопроєкт"
Наскільки важливим з історичної точки зору є надання в Україні статусу корінного народу для кримських татар?
Це досить важлива і фундаментальна річ отримання статусу корінного народу для кримських татар, тому що, починаючи з 1991 року, здобуття Україною незалежності, в Криму почали працювати нарешті наші політичні інститути — Меджліс, Курултай і на той час політична еліта кримських татар мала на меті реалізувати певні завдання, зокрема визнати депортацію геноцидом і отримати нарешті той самий статус корінного народу для кримських татар. І ми дуже раді, що Україна на законодавчому рівні ухвалила цей законопроєкт. З цього моменту ми маємо певну політичну суб'єктність в правовій системі України і можемо на повну розвивати свої політичні, економічні, соціальні, культурні інституції. Отримання корінного статусу і декларація Україною нерозривного зв'язку кримських татар із Кримом — це дуже важливо.
Те, що в 2015 році Верховна Рада визнала примусове виселення корінного народу Криму актом геноциду – що воно дає в перспективі?
Я думаю, що так. Мені подобається тенденція, що українські державні інститути визнають депортацію кримських татар актом геноциду. Ми говоримо, що Латвія, Литва в 2019 році також визнали депортацію кримських татар актом геноциду, вчиненого саме радянською владою щодо кримськотатарського народу. Україна в своїй постанові про визнання саме депортації актом геноциду якраз спирається і на конвенцію, і на норми міжнародного права. Це нам дає ще один додатковий важіль впливу на міжнародній арені, нам, як українській політичній нації, частиною якої якраз і є кримські татари, щоб відстоювати свої права. Щодо справедливості та відновлення справедливості, я прекрасно розумію, що в сучасних умовах повномасштабної війни дуже важливо працювати на дипломатичному фронті. Це дає важливі важелі впливу через ООН, через їхні структурні підрозділи, там, де ми можемо вже висловлювати свою думку, і на законодавчому рівні ми показуємо, що в нас була така важка доля і такі чорні сторінки в історії кримських татар. Я думаю, що так — це, в принципі, така тенденція досить потужна.
"Ми дуже схожі в цьому з українським народом"
Враховуючи тяжку долю, ситуацію, яка нині склалася з тимчасово окупованим Кримом, повномасштабну війну, чи вдається зараз кримським татарам зберігати свою ідентичність?
Так, дійсно важке і досить актуальне питання. На жаль, наш народ спіткали дуже тяжкі події минулих століть, ми дуже схожі в цьому з українським народом, який пережив теж жахливі речі своєї історії: ми говоримо про Голодомор і про війну, масові репресії щодо українців, особливо до української інтелігенції, яка була вчинена радянською владою. Щодо саме ідентичності кримських татар, то мені дуже приємно спостерігати за політикою України, політичних наших інститутів в галузі культури, мистецтв. Україна на національному рівні також підтримує розвиток історичної та культурної спадщини кримських татар, що, в свою чергу, фундаменталізує і зміцнює позиції кримських татар і таким чином можна зберегти свою ідентичність. Через масові репресії в Криму, через повномасштабне вторгнення Росії і особливо з лютого 2022 року ситуація в Криму також почала погіршуватися. Тут дуже великим і важливим є посилання правильних сигналів зі сторони України про те, що кримські татари не одні в своїй боротьбі в Криму. Якщо ми, як народ, який проживає на території України і взагалі держава будемо усіляко підтримувати офіційно, неофіційно кримських татар в Криму, я думаю, що ми зможемо зберегти ідентичність та якось уберегти націю від знищення. Тому що наразі, на жаль, я дуже переживаю і хвилююся за те, щоб не було нових хвиль міграції з Криму, через що ми можемо втратити свою ідентичність.
Росія поширює стереотипи, що Крим нібито "ісконно русская земля"
Питання кримських татар на півострові сьогодні.
В розрізі російської імперської історіографії Росія поширює стереотипи, що Крим нібито "ісконно русская земля", і чомусь вони розповідають про Крим у контексті лише з початку 1783 року з ліквідацією Кримського ханату і з того, що Крим став частиною Російської імперії. Це перша анексія Криму. Саме з того моменту було поширено дуже багато стереотипів. Існує також стереотип, що кримські татари не мають стосунку до Криму, а мають до Середньої Азії. Саме кримські татари сформувалися, як етнос, тобто формування його генофонду саме відбулося на території Кримського півострову. Як долати це все? На жаль, досить складне питання тому, що ми бачимо, що робить наразі і Росія в сучасних умовах на тимчасово окупованих територіях і яку вона проводить там пропаганду. Наприклад, ці теми навіть депортації для них є болючими, тому що вони не хочуть такі речі порушувати навіть до 2014 року. Бо кримські татари систематично виходили на великі демонстрації та мітинги на головній площі Сімферополя і це був акт вчинку від громадянського суспільства серед кримських татар, щоб показати, що ми є, що ми намагаємося реалізувати свої права. З 2014-го року це все заборонено і наразі на державному рівні на території Криму з боку Росії здійснюються заходи, щоб не порушувати ці питання, їм це не дуже сильно важливо і це не є фокусом їхньої уваги. Тут потрібна консолідація громадянського суспільства, особливо на вільних територіях, тут, на материковій частині України. Цим мають займатися кримські татари, які проживають на території України, щоб показувати, що дійсно ми є і потрібно розвінчувати певні міфи, стереотипи Росії через популяризацію правдивої історії про кримських татар через соціальні мережі, повинна відбуватися постійна комунікація, діалог з державою, з представниками органів державної влади заради підтримки певних ініціатив. І дуже важливо, що будь-які позитивні вчинки зі сторони держави, як наприклад, визнання депортації актом геноциду або, наприклад, визнання кримських татар корінним народом дуже мають великий фідбек від кримськотатарського населення, яке проживає в Криму. Вони розуміють, що Україна з нами і що дійсно Україна піклується про всіх громадян, незважаючи на їхню національність, релігійну приналежність і так далі. Це популяризація історичної культурної спадщини, це робота активістів на території України і це їхня робота на міжнародній арені, це постійний діалог з міжнародними організаціями, які займаються саме правами корінних народів, аби вони також вкладали свій внесок в цю спільну боротьбу.
