Фото: Пресслужба Vitaliia
Я дуже дякую мамі за те, що вона вкладала в мене цю всю любов, тому що я зараз її віддаю людям
До Дня матері ти видала пісню "Любов і закрутки". Чому саме закрутки? Яка з ними історія?
Я думаю, що ця історія буде кожному близька, тому що коли я ще була студенткою, моя мама напередодні неділі завжди дзвонила і питала: "Вітуся, що тобі передавати? Давай я тобі складу сумочку". І я завжди їй казала, що нічого не потрібно, бо я оце ще з минулого разу все не з’їла. Мама погоджувалась, але у висновку я ту сумку ледве підіймала, щоб донести до таксі. І я думаю, що це дійсно така оця метафора цієї необмеженої любові мам. Тож вирішила використати цю ситуацію, зробити її головною в цій пісні.
Чудова історія. Я пам'ятаю, що ти перша артистка лейблу Jerry Heil Nova Music. І ти до нас приходила із нею саме як перша артистка. Розкажи, будь ласка, чи вплинула Jerry Heil на створення цієї пісні? Чи, можливо, допомагала з аранжуванням?
Вплинула. Вони з директором лейблу Тарасом були першими людьми, які дійсно стимулювали її видавати. Ми почали братися за цю пісню ще у вересні. І, так, Jerry Heil долучилася до аранжування. Якщо хтось слухав трек, то там є сигнал дзвінка. Тобто після слів: "Й коли в житті моєму було не все ОК, на моїм екрані завжди був твій дзвінок", Jerry Heil придумала заграти на телефоні. Соло на телефоні Jerry Heil — так я називаю цей момент. Також в пісні можна почути її беки, ми їх залишили. Вона головна натхненниця видання цієї пісні.
Я ще пригадала, що до нас у студію приходила Людмила Шемаєва, мама Jerry Heil. Вони спільно написали пісню "#НЕСЕСТРИ" і презентували її на Радіо Промінь. Чи в тебе не виникала ідея записати пісню разом із мамою?
Це гарна ідея. Тим більше, моя мама вже звикла трошки до цього всього, тому що для неї це вихід з зони комфорту. Вона, наприклад, взяла участь у зйомках кліпу "Любов і закрутки". Я її досить довго вмовляла. Це інша вікова категорія людей. І вона така спочатку: "Ні, я не поїду, я не буду мати що вдягти. Як я поїду? А якщо я буду соромитись?" А наступного дня дзвонить: "Чуєш, Вітуся, а скільки там буде людей в команді?". Я кажу: "А що таке?" — "Ну, може їм щось їсти взяти, може, якісь закрутки?". І я така: "Мам, ти серйозно? Не вези!". Привезла. Тому я думаю, що це гарна ідея.
Яку ідею ви втілювали саме в кліпі? Де проходили зйомки?
Зйомки проходили в Києві на одній із зупинок громадського транспорту. До речі, я до зйомок кліпу долучила людей, для яких ця робота була першою в житті. Тобто вони мені самі написали, самі запропонували. Це студенти Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Я просто по їхньому тексту відчула, що вони вмотивовані, натхнені, що дуже хочуть працювати. Я розуміла, що це ризик, тому що люди нічого ніколи не знімали, але вирішила, що буде прикольно і класно. І ми знімали на зупинці, а також в студії.
Там ідея була в тому, що я сиджу на зупинці, розповідаю людям, які чекають на маршрутки, історії своєї мами. І кожна маршрутка перебиває кадри і починаються кадри з дитинства. Там різні якісь історії, милі — де я свідоцтво про шлюб мами з татом порвала чи листівку зробила. Тобто історії, які точно відгукнуться всім. І протягом цього кадру я сиджу, чекаю, а в кінці виходить моя мама. Той кадр, заради якого вона їхала. Її хвилинка слави, як вона каже. Ось така ідея.
Ти видала цю пісню до Дня матері. А що в тебе такого заклала мама? От який фундамент, на чому ти стоїш, що тебе тримає в житті?
Насправді дуже багато хто каже, що ми з мамою зовні схожі. Але для мене насамперед важливо те, що я схожа на неї всередині. Інколи я можу щось сказати чи робити, і розумію, що я роблю це як мама. Я дуже дякую за те, що вона реально вкладала в мене цю всю любов, тому що я зараз її віддаю людям. Це дуже звучить банально, я колись в дитинстві так думала, але зараз, в дорослому віці розумію — це дійсно так і є, і це дуже важливо.
Якщо говорити про історії, чи могла б ти пригадати історію, яку ти згадуєш про маму і посміхаєшся від вуха до вуха?
Так. І ця історія теж пов'язана з тим, що ми з нею дуже схожі, тому що дуже часто нас всі плутають. Я не помічаю такої великої схожості, тим більше мама від мене старша на 20 років. Пам'ятаю, одного разу я виграла в телевізійному шоу "Караоке на Майдані" — і в нас в селі це був фурор. Моя мама наступного ранку йшла на роботу, до неї якийсь дядько підходить і починає обіймати. Каже: "Ти така молодчинка, ти така красива, ти така талановита, ми всі селом тебе обіймаємо". А мама: "Ви, напевно, мене переплутали". А він каже: "Хто переплутав? Та ні, не переплутав". І, коротше, це вічні історії.
Одного разу ми з мамою сиділи в барі після мого екзамену. Підходить бармен до мами каже: "А у вас є паспорт? Вам є вісімнадцять років?". Ми завжди сміємося з цих історій.
А чого мама тебе навчила — знаєш, лайфхак на все життя?
Я можу згадати одну історію з дитинства. Я в школі була відмінницею. Можливо, комусь це дуже знайомо. Я за всі 12-ки дуже сильно боролась, зубрила, вчила. Звісно, що воно потім в старшому віці трошки негативно впливає оцей синдром відмінниці, з яким я борюся — і поки успішно. Але пам'ятаю, я отримала свою першу двійку на уроці фізкультури, тому що я забула змінне взуття. Я така ще тоді була зла, думаю — ну як вчителька мені могла поставити двійку? Вона ж знає мене, знає, що я вчуся добре. Йшла в парку, реву і думаю, що я мамі зараз буду казати. Я приходжу, плачу, мама запитує — що сталося? Я кажу — ну, маю двійку. Вона: "Тю! Так це щось страшне? Принось ще". Вона мені тоді сказала, що я ту двійку насправді набагато більше запам'ятаю, аніж про 12-кі. І я розумію, що зараз в дорослому віці я переношу це все вже на якісь дорослі життєві історії, в яких щось стається, щось не вдається. І розумію, як мама — тю, то я думала щось страшніше. Так що я дуже вдячна за те, що тоді вона не відреагувала інакше.
Фото: Пресслужба Vitaliia
У нас із мамою дійсно є якась нитка, яка тримає нас на відстані. Тому що, коли в мене щось стається, вона це якось відчуває
Дуже мудро насправді. Можливо, ти пригадаєш таку історію, від якої серце стукає сильніше і хочеться обіймати всіх навколо? І всі, хто зараз почує, те саме відчують.
Напевно, це історія про сильний енергетичний зв'язок, якого мені ще поки не зрозуміти, бо я не мама. Але, можливо, мами це зрозуміють. У нас із мамою дійсно є якась нитка, яка тримає нас на відстані. Тому що, коли в мене щось стається, вона це якось відчуває. Може дзвонити мені і запитувати, чи в мене все добре.
Пам'ятаю, я здавала іспит, і моя мама сиділа в холі з іншими мамами. Це було в музичній академії у Києві. Вона знала, що я маю виступати п'ятою. І тут я вже стою перед дверима, мені кажуть: ти підеш третьою, бо там немає дівчинки якоїсь. Але моя мама цього не знала. Виходжу після третього номера, мама каже: "Ти вже? А я ж думаю, чого в мене в оцей момент просто наче якийсь камінь звалився, так легко стало". Ну, от як? Це просто якась магія, це не пояснити. Тому для мене це дуже зворушливо зараз.
А якою ти хочеш стати мамою? І коли?
Передаю привіт бабусі і дідові, які там сидять і думають — коли вже діти, коли вже внуки, коли вже весілля. Насправді я зараз зовсім з цим не поспішаю. Я розумію, що це важко і вимагає багато часу, ресурсу. Я думаю, що десь років через п’ять-шість, десь так. Я хочу бути мамою для своїх дітей, схожою до своєї мами — давати все, як тільки я можу. Я знаю, що в дитинстві моїх батьків не було багато грошей, але вони мені завжди давали все, що я хотіла, тому я буду брати приклад.
Минулого року, коли ти приходила до нас з Jerry Heil, ви презентували пісню "Такі дорослі". Як змінилось твоє життя за цей останній рік?
По-перше, в мене серед цільової аудиторії збільшилось випускників і священиків — це після колядки "Зірка яскрава", це ми завжди так сміємося. Але насправді я відчуваю, що в мене дуже багато цілей реалізувалось, які я поставила минулого року. Дуже багато чого здійснилося за допомогою моєї команди. І я дуже рада цьому.
Немає більшого щастя, ніж розуміти, що тобі є для кого складати пісні
Я ще пам'ятаю, в тебе було в Instagram-акаунті кілька тисяч підписників, а зараз в тебе понад сімдесят. Як це впливає на твоє життя?
Це пливає позитивно тільки в тому плані, що я реально розумію, що я роблю це недарма. Я думаю, що кожен артист погодиться, що немає більшого щастя, ніж розуміти, що тобі є для кого складати пісні. Що тобі приходить якась мелодія і ти маєш її комусь показати. Тобто ти знімаєш відео, кидаєш в інстаграм — і там вже якісь відгуки негативні, позитивні, але ти маєш кому кидати, і це круто.
А хтось до тебе звертається із твоєї аудиторії? Можливо, з якимось проханнями.
Інколи просять привітати когось з днем народження. Написати пісню для весілля, для річниці. Я цим займаюся також, це моє хобі, яке виросло з дитинства. Тому кожен день п’ятнадцять запитів точно має бути з такими проханнями. Дуже багато приходить прохань і від військових, звичайно. Це від звичного "поширити збір" до якоїсь подяки. Або проханням написати теж якийсь там стовпчик, вірш про їхню бригаду і так далі.
Я знаю, що у тебе є свій Poetry Project. Скажи, які масштаби цього проєкту і що саме до нього входить?
Це Instagram-проект, але я вірю, що він скоро переросте в щось більше. Його я створила чотири роки тому, і це є проєкт поетичних конкурсів. Але водночас це той же самий одноіменний проєкт, моє поетичне видавництво. Тобто, спочатку я просто проводила конкурси для різних сучасних поетів і видавала збірку переможців. Спочатку в іншому видавництві, потім зрозуміла, що можу робити це сама, створивши своє видавництво. І зараз в мене є видавництво, над розвитком якого я працюю. І видаю збірки сучасних поетів — винятково тільки поетів. Тобто, це таке перше в Україні винятково поетичне видавництво. І ті, хто розбираються в видавництві, розуміють, наскільки я не розбираюсь в бізнесі, тому що вірші, насправді, продаються найгірше зі всіх жанрів. Але нічого, будемо лупати ту скалу.
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Я не думаю про велике майбутнє, я думаю про теперішнє
Якщо говорити про тебе як про артистку, то ти вже визначилася? Ти вже знаєш, якою саме артисткою ти хочеш бути?
Я зрозуміла, що я не люблю коментарі, де мені пишуть, "ти молодець і в тебе велике майбутнє". Я не розумію цієї фрази. Я розумію, що мені подобається вже моє теперішнє. Я така, як є. Щира, чесна, відкрита. І мені здається, що я такою і хочу бути. Я не думаю про велике майбутнє, я думаю про теперішнє.
Але в тебе сто відсотків є якісь критерії успіху?
Успіхом я вважаю навіть те, що, наприклад, сьогодні — на День матері — двадцять людей поширять в сторіз своє фото з мамою і поставлять під нього мій трек "Любов і закрутки". Це для мене вже успіх. Ось в таких навіть дрібничках.
Редакторка текстової версії — Міла Кравчук
Відеоверсії інтерв'ю з артистами дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
