Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Коли ти живеш під час великої війни в Україні, іноді відчувається сильний інформаційний тиск і хочеться його якось відрефлексувати
У тебе вийшов другий повноформатний альбом. Чому ти вирішила назвати його саме так — "Дім брехливих дзеркал"?
Це відображення моєї рефлексії стосовно того, якими я бачу людей і цей світ. Вона про те, що коли ти дорослішаєш, то бачиш Всесвіт не таким, яким уявляєш у дитинстві й підлітковому віці. В реальності у людей можуть бути на обличчях "маски", нещирі посмішки, а іноді й нещирі стосунки. Все це відображається й транслюється через мою творчість: ніби ти заходиш у "дім брехливих дзеркал", ходиш крізь них і бачиш своє трохи спотворене відображення. Так я думаю в цей складний період, коли триває велика війна. Така от рефлексія про цей час.
"Рефлексія" — так називається твій дебютний альбом. Я пам'ятаю, що ти його створювала із саундпродюсером Андрієм Дженді, а з ким ти працювала над новим альбомом?
Цей альбом створений із саундпродюсером Сиром Сергієм Сорокою. Ми знайомі ще з часів YUKO. Він колись робив нам на конкурс реміксів пісню "Маша", вона стала переможницею цього конкурсу. І далі ми продовжили співпрацю. Наприклад, на День народження медіа Bezodnya Music артисти виконували кавери на композиції інших виконавців і я тоді співала кавер на пісню Юлії Саніної "Обійми". Я дуже довго писала аранжування, у мене вийшла лише половинка і я написала "Сиру": "Допоможи, бо я не встигаю доробити до концерту, мені не вистачає скілів". Я вмію писати музику, але щоб стати суперпрофесійним саундпродюсером, треба витратити на це багато часу, а я більше співаю, ніж пишу в програмі. Він за кілька годин зробив мені аранжування й запропонував написати спільний альбом. Я погодилася й ми протягом кількох місяців у його домашній студії створювали пісні.
Така музика — це супер новий формат для мене, я завжди хотіла робити музику в стилі поп-рок. Ми обговорили наші спільні уявлення про майбутній альбом і пісні почали народжуватися одразу після того, як Сир надіслав перші демки. Тексти я створювала самостійно і це було дуже плідною роботою для мене. Щоб створити лінію пісні, я відкривала на ноутбуці вкладки з римами, перекладачами, незвичними українськими словосполученнями й намагалася поєднати це в своїх думках.
"Візьми свої слова назад" — це перша пісня з цього альбому, а остання, яка увійшла до нього, — "Ядерне літо". Саме вона розкриває цей альбом. У мене був період, коли я дивилася багато фільмів про Другу світову війну. Мене дуже вразила та налякала стрічка про Хіросіму й Нагасакі. Коли ти живеш під час великої війни в Україні, іноді відчувається сильний інформаційний тиск і хочеться його якось відрефлексувати. Тому й народилася пісня "Ядерне літо", якою я дуже пишаюся і молю Всесвіт, щоб цього з нами не сталося.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Всі, кого я слухала в дитинстві, залишилися теплим спогадом, ретроспективою на юнацьке життя, а їхня музика й досі непогана
Якщо говорити про гештальти, які саме з них тобі вдалося закрити з релізом альбому "Дім брехливих дзеркал" і до чого нового в тебе тепер відкрилися шляхи?
Я хотіла написати поп-рок альбом і він закриває цей гештальт. Або навпаки — відкриває якийсь мій новий етап, бо мені дуже подобається ця музика. Я люблю слухати цей альбом в машині, заслухала його до дірок ще до виходу на всіх музичних платформах. Мені подобається, що ми зробили альбом із Сиром (ред. саундпродюсером Сергієм Сорокою), бо ми давно хотіли щось написати разом. Це завжди дуже цікаво, бо більше голів можуть придумати більше різних незвичних стилів і поєднань, які самостійно ти не завжди можеш продумати. Щоразу моя співпраця з новими саунддизайнерами та саундпродюсерами додає якоїсь інакшості, але мій голос об'єднує всю цю музику, тому вона має цілісний вигляд.
У мене в підлітковому віці на стіні висів плакат з Меріліном Менсоном. Що висіло в тебе на стіні та хто з артистів був твоїм кумиром?
Мерілін Менсон кружляє навколо мене, мені дуже подобалася його музика, але він дуже неоднозначна персона — багато новин викрилося про його стосунки з жінками: як він зачиняв їх у підвалах. Тому це така вже cancel culture. А з тих, хто не cancel culture, у мене висіла Evanescence. Я обожнювала Емі Лі та альбом "The Open Door". Також я любила Авріл Лавінь, але її менше, ніж Evanescence. Мені здається, що зараз я виходжу на шлях Емі Лі, у мене дуже чітка асоціація з нею і собою. Також у мене висів плакат My Chemical Romance. Джерард Вей був підписаний маркером маленькими буквами "Мій чоловік". У 13 років він був для мене ідеалом. Ще я слухала гурт Thirty Seconds to Mars, але Джаред Лето мені подобався менше, ніж Джерард Вей; Linkin Park, Sum 41, різні ска-панк-гурти, тобто я була такою емо-альтернативницею.
А є хтось такий, на кого ти рівнялася, потім змінила свою думку, а зараз просто зняла б той постер зі стіни?
Насправді я як була фанаткою Evanescence, так нею й залишилася. Зараз залюбки слухаю цю музику і мені подобається, як вона зростає, на відміну від Авріл Лавінь, яка, на мою думку, залишилася в образі підлітка, хоча давно вже вийшла з того віку. Вона ніби законсервувалася в цьому образі й не зростає. Натомість Емі Лі з Evanescence робить концерти із симфонічним оркестром, її творчість розвивається й відсутнє відчуття дисонансу, коли ти дивишся на артиста й думаєш: "О, ні, ти так і залишився у 2007 році!". Мені здається, всі, кого я слухала в дитинстві, залишилися теплим спогадом, ретроспективою на юнацьке життя, а їхня музика й досі непогана.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Якщо після того, як мене вже не буде, не зникнуть ютуб, радіо та стримінгові платформи, — там залишиться моя музика
У релізі про альбом "Дім брехливих дзеркал" ти сказала, що одне з головних питань, яке ти собі ставила, — що залишиш після себе, коли помреш. Чи відповіла вже собі на нього?
Це моя музика. Такі екзистенційні питання щодня з'являються в моїй голові. Я не можу відкидати той факт, що ми постійно живемо під обстрілами й усім дуже страшно. У мене постійно виникає запитання: "А що буде, раптом мене сьогодні чи завтра не стане, і що житиме вічно після мене?". Це моя нематеріальна спадщина: музика, тексти, голос, мої пісні та записи концертів. Якщо після того, як мене вже не буде, не зникнуть ютуб, радіо та стримінгові платформи, — там залишиться моя музика.
А що ти робитимеш, коли виживеш?
Є дуже багато питань, які потрібно вирішувати, це постійний стрес. Музика і концерти — це те, що відриває від реальності й допомагає не думати про те, що відбувається навколо. Ті моменти, коли зустрічаюсь зі слухачами на сцені, приходжу на радіо, коли записую пісні, я думаю тільки про тексти та музику. Бо музика — це моя робота, моє життя та дозвілля.
Які в тебе амбіції, як в артистки?
Нещодавно я сходила на концерт Артема Пивоварова, подивилася на масштаби: на цю сцену, шоу. Я дуже хотіла б зробити щось настільки масштабне, що одночасно об'єднало би багато однодумців. Мені дуже сподобався номер alyona alyona та Jerry Heil на Євробаченні. Постановка Таню Муіньо дуже прониклива, багатошарова та змістовна. І мені хотілося б ось таку творчість показувати людям: щоб надихати, щоб було про що подумати й помріяти. Наприклад, я мрію зробити концерт у Палаці спорту, зібрати багато людей і виконати різноманітну програму з фольклорною та рок-частинами. А поки все це очікуватиме на вас у маленькому масштабі 18 травня в клубі Bel Etage у Києві. Я там святкуватиму своє 30-річчя та презентую програму нового альбому "Дім брехливих дзеркал": трошки "Ґвари", трошки "Рефлексії". Будемо з усіма співати й святкувати. Це вже років 5 чи 6 стало доброю традицією щороку на свій День народження робити сольний концерт. Як на мене, це найкраще, що можна зробити — зустрітися зі слухачами та усіма друзями. Бо іноді на День народження можуть не прийти, а на концерт — приходять.
Редакторка текстової версії — Олена Кірста.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.