Табличка на в'їзді до села Липці, Харківська область, поблизу якого точаться активні бої. Фото: В'ячеслав Мавричев/Суспільне Харків
Сили оборони роблять все, щоб стабілізувати ситуацію на Харківщині
— Активізація окупантів на Харківщині розпочалася 10 травня цього року, ваш коментар
— Це прогнозовано. Очікувалося, що наступальні дії будуть на Харківщині й, можливо, найближчим часом поширяться на деякі райони Сумщини. Тому готувалося все, що можна зробити з боку українських Сил оборони, щоб у цьому протидіяти. Станом на зараз ворог має певні тактичні успіхи, їм вдалося дещо просунутися, але зараз вони фактично дещо застрягли на оборонних рубежах, які є в Вовчанську та Лук'янцях. Це два напрямки, по яких зараз розвиваються наступальні дії російських військ. Не виключено, що додасться ще третій — атака безпосередньо на Харківщину. І ще один на Сумщину.
Зараз фіксується активність ворога в районі Грайворона, в бік Великої Писарівки Сумської області, а також в бік Козачої Лопані. Тут буде залежати від того, наскільки ворогові зараз вдасться або, скоріш за все, не вдасться розвинути наявні успіхи. Тому що українські сили перекинули деякі резерви, туди пішло підкріплення. Зараз робиться все для того, щоб ситуацію стабілізувати і унеможливити стрімкий прорив, на який сподівається Росія. Тому що російські війська розраховували певною мірою на стрімкий прорив на першому етапі, щоб закріпитися на певних рубежах і отримати час для підтягнення своїх резервів.
Завдання ворога — пройти на Харківщині стільки, скільки зможуть, аби назвати це потім "перемогою"
— А зі стратегічної точки зору, це справді анонсований наступ і важливі для росіян ділянки, чи все-таки це більше для того, щоб відволікати ЗСУ від, наприклад, Донецького напрямку та інших важливих для них напрямків?
— Відволікання притаманне будь-якій операції, яку здійснює так чи інакше ворог із точки зору створення нового фронту. Одним із елементів цієї операції, безумовно, є і відтягування наших сил. Але чи це є стратегічна мета операції — я так не думаю. Це тактична мета. Стратегічна мета операції — це поширення наступу вглиб Харківщини настільки, наскільки ворог зможе. Тобто вони ставлять перед собою таке завдання — пройти стільки, скільки вони змогли би. І це вони назвуть потім в результаті своєю перемогою і скажуть, що так і було задумано. Якби російські війська мали успіх, вони, безумовно, перекидали би зараз сюди сили і проводили б операцію на оточення Харкова. (Наразі у Росії немає сил почати наступ саме з метою оточення і взяття обласного центру – Харкова. Загальна кількість російських військ, яка може бути задіяна в Харківській області – до 32 тисяч осіб (загалом угруповання військ "Північ" – до 53 тисяч, з урахуванням Курської та Брянської областей РФ). Як і раніше, цього не достатньо для наступу на Харків, зазначають військові експерти. Поки дії окупантів на півночі Харківщини мають обмежений характер. Але вони створили проблеми Силам оборони України – ред.)
"Сподіваюся, що далі ворог впреться в наші лінії оборони"
— Чи існувала насправді "сіра зона"? Як скористалися нею росіяни? І чи були можливості у нас відбити ці місця і там посісти своє місце?
— Сумніваюсь. У нас немає переваги в повітрі, на жаль. У ворога є. Вони будь-які оборонні лінії, які є в досяжності, намагаються рівняти з землею. Взагалі "сіра зона" – це була вимушена дія, скоріш за все, через те, що для наших військових було складно закріпитися на певних рубежах, оскільки ворог мав перевагу у вогневих засобах ураження. Тож її там не повинно було б, мабуть, бути. Але оскільки у ворога є перевага в повітрі, а також була перевага в артилерії, утримувати будь-які оборонні рубежі — надзвичайно складно. Тому рішення ухвалювалися на те, що треба лінії оборони будувати далі вглиб, що має сенс. Сподіваюся, що далі, вже в глибині території, в наші лінії оборони ворог все ж таки впреться. Однак, це становить певні ризики. Окупантів можна буде зупинити. Але оскільки російські війська можуть ближче підтягувати свою артилерію, це загрожуватиме додатковими обстрілами, зокрема, Харкова. Тому тут важливо вести ще й контрбатарейну боротьбу, що, я думаю, наші бійці робитимуть, щоб подавляти артилерійські точки противника.
.jpg)
Олександр Мусієнко. Фото: Суспільне
По арті у ворога перевага 7/1, 6/1, але ситуація для ЗСУ поліпшується
— Нині йдеться про те, що снарядний голод відчувається вже не так гостро. І можемо говорити, можливо, про поступове відновлення паритету в артилерії між ЗСУ та окупантами. Але з огляду на те, що цю артилерію можна підтягувати ближче до Харкова, то чи тільки контрбатарейною боротьбою ми маємо тут собі давати раду?
— Я маю сказати, що в нас паритету немає. Залежно від напрямку у ворога є перевага 7 до 1, 6 до 1. Десь менша, десь більша, але зараз вона зберігається — з точки зору наявності й артилерійських систем, й боєприпасів. Але те, що забезпечення стає кращим і постачання для українських військ поступово покращується завдяки допомозі від наших партнерів, це факт. Однак, його все ще недостатньо для того, щоб втримувати ті оборонні рубежі, на яких закріплюються наші сили, що може означати, що відступ із певних позицій українських військ може тривати. Тобто він є певною мірою неминучим з точки зору збереження боєздатності наших підрозділів, життів нашого особового складу. Тому він може тривати до того моменту, поки ми не накопичимо важливі критичні об'єми допомоги. А що стосується контрбатарейної боротьби, безумовно, це не єдиний спосіб. Досвід російської наступальної кампанії, яка почалась в жовтні 2023 року, продемонстрував, що більшу частину російської артилерії було знищено внаслідок ударів дронамив та ударів "Хаймарсами". На щастя, у нас виявилися достатньо серйозні запаси ракет до "Хаймарсів", які можна було використовувати точково і по артилерії ворога. Це стримувало. Тобто тут не тільки класична контрбатарейна боротьба зіграла роль, а все ж таки адаптація дронів до застосування в таких умовах.
КОНТЕКСТ
Контрбатарейна боротьба – це артилерійська стрілянина із закритих вогневих позицій по вогневих засобах артилерії противника. Коли контрбатарейна боротьба ведеться одночасно двома протиборчими сторонами, таку ситуацію образно називають артилерійською дуеллю (поєдинком). Здебільшого контрбатарейну боротьбу веде цілий артилерійський підрозділ (батарея або дивізіон) проти групи близько розташованих одна до одної артсистем ворога. Часто ціллю є батарея противника і саме через це контрбатарейна боротьба отримала таку назву.
