Ілюстративне фото: facebook/GeneralStaff.ua
Жодна фортифікація не вміє боронити себе сама
Президент України Володимир Зеленський збирав Ставку, говорили про комплектування нових бригад і фортифікацію. Яка ваша точка зору стосовно наших фортифікаційних зусиль і щодо ситуації на фронті?
Почнемо з фортифікації. Дуже шкода, що ми нею зайнялися так пізно. Дуже добре, що все ж таки зайнялись. Я не знаю, до речі, чому так сталось. І це, між іншим, вже не звалиш тільки на нинішню владу. Тому що ми мали б будувати фортифікацію, починаючи з 2014 року. Ми її не будували ледь не до початку 2024-го.
А "велика китайська стіна" прем'єра Яценюка?
Я розумію, що це поганий смак цитувати "Квартал", але в даному випадку у них колись був дуже дотепний скетч про археологів майбутнього, які розкопують поселення давніх "укрів" і ніяк не можуть зрозуміти деякі "високі технології". Зокрема, як 300 метрів "стіни Яценюка" могло закривати 3 тис кілометрів державного кордону. Я дуже сподіваюсь, що "фортифікація Шмигаля" потім не розділить долю "стіни Яценюка". Але наскільки я знаю, реально будують. І будують серйозно. Так, запізно, але будують. Таке враження, що нам довелось самим упертися лобом у так звану лінію Суровікіна, і тільки тоді ми зрозуміли, що навіть у 21-му столітті, в сучасній війні, фортифікація все ж таки важить. Коли самі не змогли прорвати лінію Суровікіна, тільки тоді задавались питанням, що може і нам би не завадила така лінія. В принципі, вчитись у ворога на війні – це абсолютно нормальні речі. Шкода, що нам знадобився такий сумний досвід. Але добре, що ми його засвоїли. До речі, лінія Суровікіна вистояла і витримала наш наступ 23-го року не лише тому, що там була грамотно зроблена оця ешелонована оборона із 3 ліній, а ще й тому, що поки копали цю лінію, за цей час одночасно нагребли 450 тисяч "мобіків" і засипали їх туди. Разом воно вистояло. Але ніяка, навіть найкраща фортифікація не вміє боронити себе сама. Ніякий окоп сам не воює. У ньому хтось має бути, у ньому має бути солдат. Це так само, як не воює сама жодна зброя, навіть найдосконаліша. Зброя потрібна людям, які воюють. Фортифікація потрібна людям, які воюють. І якщо ми зараз зробимо дуже класну фортифікацію, а росіяни до неї дійдуть і там фізично не буде кому вести оборону, то вони просто зайдуть у цю фортифікацію. І, насправді, чи спрацює ця фортифікація, зараз визначається не стільки тим, хто і як її будує, як тим, хто там триматиме оборону. А це питання мобілізації.
Попри відсутності американської допомоги, фронт не посипався
Ситуація на фронті за шкалою від 1 до 5 – критична, драматична, контрольована. Яка ваша думка?
Якщо 5 – це найгірша, то тоді десь 4. Почнемо з хорошого. Попри 7 місяців відсутності американської допомоги, росіянам ніде не вдалося наш фронт прорвати. Фронт не посипався, фронт повільно відповзає, прогинається, але прогинається не припиняючи опору. Тобто відповзаємо, огризаємося, змушуємо дуже дорого за це прогинання росіян заплатити. І це, до речі, те, чим ми вже вдруге здивували купу міжнародних експертів. На початку війни оптимісти нам давали 2-3 тижні, а песимісти – 2-3 дні. А насправді ніхто зараз не дав би, що ми півроку вистоїмо без американської допомоги. Ми 7 місяців без неї вистояли. Але ситуація вкрай складна. Фронт ніде не прорваний, але дуже сильно прогинається. Найсильніше він прогинається на напрямку, який ми чомусь досі називаємо Авдіївським. Хоч це не коректно. Бо Авдіївку ми здали вже дуже давно. Тому це не Авдіївський напрямок, а вже Покровський. І там у росіян найбільше просування. Інша річ, що воно їм стратегічно не дуже багато може дати. До Покровська вони можуть доповзти у межах достатньо короткого часу, на жаль. А далі вони упруться у Покровськ. Дуже ймовірно, що із прифронтового міста він може стати зоною бойових дій. Але сам Покровськ тримати можна достатньо довго, тобто там вони зупиняться. А насправді найбільш стратегічно важлива битва зараз відбувається довкола Часового Яру. Часів Яр – це вже не про тактичні успіхи чи не успіхи, а саме про стратегічні. Бо якщо росіянам вдасться його взяти, то це пануючі висоти, з яких далі просто розстрілюється ціла агломерація. 4 густонаселених міста – Слов'янськ, Краматорськ, Костянтинівка і Дружківка. Тобто, якщо впаде Часів Яр, то усі ці 4 міста стають зоною бойових дій і звідти треба буде евакуювати усе населення. І враховуючи географію їх розташування, є ще питання, чи вдасться їх потім утримати. Зрозуміло, їх можна тримати довго, але це зовсім інша історія. Тому, звичайно, за Часів Яр зараз йде дуже запекла боротьба з обох сторін. Для росіян – дуже важливо його взяти, для нас – ще важливіше його утримати. І я не розкрию ніяких секретів про те, що, зокрема, там оборону зараз тримають спецпідрозділи ГУР. Це, на жаль, дуже багато про що говорить. Спецназ ГУР – це дійсно першокласні бійці, вони багато що можуть. Але якщо їх доводиться кидати і тримати укріпрайон, то це просто означає, що більше нікого не залишилося. І це, на жаль, мені дуже багато говорить саме про стан поповнення лав нашої піхоти. Але так чи інакше, на Часів Яр зараз кинуте усе, що ще живе і боєздатне. До самого міста росіяни дійшли приблизно два тижні тому. Вони змогли зайти на східні околиці Часового Яру. Але далі у них там жодного просування вже нема. Як тільки почались бої в міській забудові, там їх вдалося зупинити.
Євген Дикий. Фото: uacrisis.org
Артилерія оживає
Коли можна буде говорити про стабілізацію у зв'язку з надходженням західної допомоги? Коли її нарешті зайде стільки, що можна буде сказати, що ми починаємо гатити по них з усіх калібрів?
Гатити з усіх калібрів ми починаємо вже. Справа в тому, що поки воно доїжджає, ми вже дозволили собі розпакувати деякі запаси, які до цього були недоторканими. Ми залишали певний "НЗ" на випадок прориву фронту. А коли ми вже бачимо, що нові ящики із снарядами вже в дорозі, то ми можемо собі дозволити цей запас використати. Тобто артилерія оживає прямо зараз. "Бог війни" повертається. І це, звичайно, дуже багато на що вплине. Але ще раз, ніяка зброя не воює сама. У нас до цього було 2 критичних проблеми – не було снарядів і не було людей. Снаряди доїжджають, а із людьми нічого поки не змінилося. Ми маємо мобілізувати людей.
Наскільки, за вашими оцінками, може вистачити атакувального духу у рашистів? Скільки вони ще спроможні продукувати "м'ясні" штурми?
Чесно кажучи, важко сказати. Ми зараз намагаємось скласти певні пазли, які поки погано складаються. Справа в тому, що за попередніми оцінками, приблизно у квітні вони вже мали видихнутися, у них мала настати оперативна пауза, поки вони назбирають оцих 300 тисяч "мобіків". Вони мають з'явитися десь за 4 місці. А ті, що воюють прямо зараз, мали би вже видихнутися. Цього не відбулося. Тобто ми десь недооцінили їхній можливості безпосередньо поповнювати втрати. Ми не бачимо у них формування якихось нових резервів чи ударних груп. Але поповнювати втрати на фронті вони поки спромоглися. Із практичної точки зору, завжди краще переоцінити ворога, ніж недооцінити. Тому, для прийняття рішень, давайте краще будемо виходити з того, що у них паузи може не бути взагалі.
Маємо усі шанси переламати хід війни
Чи доречно зараз говорити про те, що наприкінці року ми можемо знову перейти до нового контрнаступу?
Ми насправді маємо таку можливість, ми її ще "не профукали". Для цього просто критично важливо набрати достатньо людей. І тут треба розуміти одну вкрай важливу річ – із того, що у нас є великі проблеми, нашій армії зараз дуже важко, не треба робити хибний висновок, що у росіян все "у шоколаді". У них теж дуже великі проблеми, навіть із особовим складом. Але все ж таки критичним місцем російської армії виступають не люди, а залізо. У них буквально тане бронетехніка, тануть артилерійські системи. І з тими самими снарядами, до речі, у них далеко не ідеально, бо вони їх звикли витрачати у неміряних кількостях. Тому, насправді, ми маємо усі шанси у цьому році ще не розбити Росію, але знову переламати хід війни, так як нам це вдалося восени 2022 року. Ми можемо переламати хід війни, щоб далі вона вже наступний рік-два йшла знову за нашими правилами, із нашою ініціативою і йшла до правильного результату. Але критичною умовою для цього є дійсно велика мобілізація.
