Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Коли борешся за кохання, іноді використовуєш не дуже "екологічні" методи
Сашо, пісню "Не мовчи" впізнають люди, які ходили на концерти гурту "Димна суміш", які чули тебе в складі Vkrayst, коли ти співав з The Gitas. Це пісня слідує за тобою доволі довгий час. Розкажи, будь ласка, про неї.
У цієї пісні цікава історія. Вона доволі глибока. Але коли я її писав, то не відчував нічого особливого. "Не мовчи" створив, бо щось таке спіймав "з ефіру". Не було тоді в моєму житті якихось особливих ситуацій. Та з кожним роком вона набуває все більше сенсів, стає глибшою. Тому я мав її записати й видати, бо це перетворилося на певну залежність, якої не можеш позбутися. Недарма release з англійської мови – це відпускати, віддавати. Знаю, що багато хто чекав на цю пісню. Я зробив акустичну версію, яка мені не сподобалася. Видав її, а потім видалив. І тепер вийшов цей варіант, саме таким, як хотілося.
Ти кажеш, що твоя творчість розкрилася саме в період повномасштабної війни. Як саме змінилися сенси пісні "Не мовчи"?
Гадаю, що я це проілюстрував у відео, яке ми зробили до пісні "Не мовчи". Вона ж не просто про токсичні стосунки. Це пісня про те, що коли борешся за кохання, іноді використовуєш не дуже "екологічні" методи. Наприклад, під час війни дружина не хотіла, щоб чоловік йшов воювати, бо є діти, сім'я, а він пішов, бо це його обов'язок, покликання. І це про те, що я спаскуджу твоє життя, кохаючи, та маю робити щось таке, що може не сподобатися, може бути фатальним. Для мене "Не мовчи" розкрилася саме в цьому сенсі.
Ти вже згадав про кліп на пісню "Не мовчи", розкажи, будь ласка, яку ідею в ньому реалізували?
Не можу назвати це кліпом, скоріше, відеорядом. Ми взяли реальні повідомлення дружин, наречених і дітей до чоловіків, татусів. Про це важко говорити… Це повідомлення, на які не відповіли. Тобто їх надсилали загиблим та зниклим безвісти героям України. Ми взяли реальні повідомлення і показали, як їх надсилання одне за одним, але все це залишається без відповіді. Спершу була така ідея. Але один мій друг зауважив, що в кінці треба дати надію, і вона дійсно є. Не буду розповідати докладно, подивіться відео. Сам сподіваюся, що якась кількість людей цю надію отримала завдяки кліпу.
Фото: Пресслужба Саші Чемерова
Артист має пройти певний шлях, щоб мені було цікаво з ним працювати
Ти створив практично всі хіти Quest Pistols, записав фіти із гуртом "Бумбокс", Христиною Соловій... Якщо говорити саме про композиторство, то хто зараз може звернутися до тебе з проханням написати пісню, які критерії, можливо, є в тебе?
Звернутися може хто завгодно. Не всім відповім, звісно, але звернутися може кожен. Щодо спектра жанрів, то в мене немає обмежень. Я вважаю, що артист має пройти певний шлях, щоб мені було цікаво з ним працювати. Є декілька молодих виконавців, з якими я б щось створив спільне навіть безплатно, а є ті, кому б я ставив дуже високі ціни, бо працювати з ними мені б було не дуже приємно.
Чи всі твої пісні, які з'являються в інших артистів, були написані тобою для себе колись? Чи є різниця між піснею, яку пишеш для себе, і композицією для іншого артиста?
Різниця, звісно, є. Я дивлюся на це концептуально. Стаж вже великий. Ти не можеш написати пісню для себе, а потім просто віддати артисту. Зазвичай я дивлюся на артиста, на те, що він робить і думаю, чи треба щось змінити, підкріпити те, що вже є. Доходить навіть до того, що я якісь моменти для кліпу вигадую. Тобто це повна концепція, яка буде висвітлювати пісню з кращого боку.
Яким би був твій найголовніший меседж і порада саме для тих, хто займається композиторством?
Складно двома словами щось сформулювати. Якщо йти в банальний бік справи, то пісня повинна мати хук, тобто приспів, який запам'ятовуються, якщо ми говоримо про комерційну музику. Якщо ж йдеться про музику як мистецтво, то взагалі правил жодних немає.
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Ми б ніколи не перетнулися в цивільному житті, але зараз робимо одну справу. І це дуже сильно, це народжує націю
Ти є співзасновником "Культурного десанту", вже минуло два роки з моменту його появи. Розкажи, що ви задумували на початку і що зрештою вийшло.
Про те, як все починалося, я вже неодноразово розповідав. Коля Сєрга, мій друг, зателефонував і запросив виступити у шпиталі. Коли ми звідти вийшли, я сказав, що маємо заснувати велику організацію, бо це дуже правильна справа, яку мало хто робить, адже артисти бояться, не знають, чи потрібні бійцям їхні виступи. Відтоді з нас двох "Культурний десант" перетворився на організацію, в якій приблизно 200 людей та 8 напрямів, за якими працюють щодня. Крім того, що ми працюємо безпосередньо над морально-психологічним станом бійців, у нас багато різних проєктів, наприклад, "Книга на фронт", "Будинки уяви", це такі хаби для дітей, можна довго перераховувати. Тобто у нас багато як військових, так і цивільних проєктів. Працюємо щодня, працюємо дуже плідно, дуже багато. Нещодавно були в Покровську, перед тим – у Харкові, Дніпропетровській, Донецькій області. Ніколи б не подумав, що в моєму житті буде така логістика подорожей, хіба що в розрізі турів. І це божевілля триває вже два роки й буде продовжуватися після перемоги, бо ми точно робитимемо й надалі проєкти, які започаткували.
Як мистецтво, що ви везете до військових, впливає на них і навпаки: як військові впливають на музикантів?
Це дуже правильне запитання, тому що там дійсно відбувається обмін. Наскільки ти можеш віддати, настільки зможеш й отримати назад. Нашим захисникам і захисницям допомагає те, що до них приїздять артисти, на концерти яких вони ходили чи хотіли потрапити. Тобто тепер вже вони головні, а не артист. Звісно, коли військові тебе слухають, ти не хизуєшся, а просто даєш їм розрядку, розкриваєш серце.
Були в тебе такі історії, коли артисти виступили перед військовими й це їх так надихнуло, що вони створили, наприклад, пісню?
Був такий випадок цікавий: ми грали для хлопців в одному секретному місці на Донеччині. І серед військових був такий дуже стурбований чоловік. Жодна пісня йому не подобалася. А виступав якраз Коля Сєрга. І той військовий каже: "Давай щось нормальне". Коля почав випитувати, що саме. Той не може відповісти. Тоді Коля перериває виступ, відходить з тим чоловіком десь метрів на 20 і вони починають створювати пісню. Так зʼявилася "Додому", яка звучить на вокзалі в Києві щоразу, коли вирушає потяг до Краматорська.
Як перепрошиваються артисти після зустрічі з військовими? Як змінився ти сам?
Те, що ми робимо, – доволі екстремальна історія, бо ми неодноразово потрапляли під обстріли, бачили й відчували дуже багато. Звісно, це тебе змінює, гартує. Ти по-іншому дивишся на речі, які в цивільному житті викликали б шок. А ти можеш з цим працювати як лікар. Лікарі ж не бояться крові, ушкоджень. Тому я теж змінився. У мене нема проблем з екстремальними якимись речами. Тобто на фронті я можу бути спокійним, робити свою справу. Іще одна важлива річ: там зустрічаєш дівчат і хлопців, які перебувають дуже близько до смерті. Це такий стан, коли все відкрито, такий особливий егрегор. Це дає тобі наснагу жити, по-справжньому надихає. Тому всім, хто має можливість поїхати до наших військових якомога ближче до лінії фронту, поспілкуватися з ними, раджу це зробити. Бо завдяки таким поїздкам отримуєш мотивацію допомагати, розумієш, що таке країна. Бо країна – це ж, в першу чергу, люди. Ти усвідомлюєш, що ми всі суперрізні. Мабуть, ми б ніколи не перетнулися в цивільному житті, але зараз робимо одну справу. І це дуже сильно, це народжує націю.
Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
