Домовленості дотримуються, але працює і український ОПК – Селезньов про удари по російській території

Домовленості дотримуються, але працює і український ОПК – Селезньов про удари по російській території

Україна дотримується домовленостей із західними партнерами щодо незастосування їхньої зброї по території РФ, але український ОПК теж працює і виготовляє продукцію, яка стає в нагоді для таких ударів. Це в ефірі Українського Радіо констатував військовий експерт, полковник запасу ВМС ЗСУ Владислав Селезньов. За його словами, ворог дійсно користується вікном можливостей, поки Україні бракує озброєння, зокрема далекобійного. Але добра новина в тому, що воно нарешті почало надходити, каже експерт. Зокрема, у травні-червні Україні очікує на першу партію артснарядів у рамках чеської ініціативи. "Йдеться про калібр 122 міліметри і 155 міліметрів. Насправді 180 тисяч снарядів – це фактично 5 тисяч снарядів на добу протягом наступних 6 місяців. Це чудове посилення бойових можливостей українського війська", – додав Селезньов. 

0:00 0:00
10
1x

Ілюстративне фото: defence-ua.com

Німеччина готується

Міністр оборони Німеччини Борис Пісторіус в ефірі телеканалу ARD заявив, що Росія масово переозброюється. Більше того, багато зброї пішло не на фронт, а на склади. Що це за зброя і про що свідчить ця заява міністра? 

Я думаю, що міністр оборони Німеччини, як одна з найбільш обізнаних посадових осіб, абсолютно чітко розуміється на тенденціях. Адже раніше ми чули від нього заяву, що Німеччина має 4, можливо, 6 років для того, щоб ретельно підготуватись до майбутнього російсько-натівського протистояння. Тобто у нього немає жодних ілюзій щодо того, що російська армія накопичує ресурси. Відповідно його заява свідчить про те, що абсолютно чітко розуміється на ситуації німецька розвідка і вони готуються, розуміючи ті ризики, з якими у перспективі можуть зіткнутися. Дякувати Богу, нарешті прийшло розуміння до наших високоповажних західних партнерів щодо того, що їм потрібно посилювати власний оборонний потенціал. Бо 30 років пацифістських настроїв, коли, зокрема, Бундесвер було скорочено в кілька разів і левова частина зброї та військової техніки була або утилізована, або розпродана, призвело до того, що зараз Німеччина навряд чи спроможна бути максимально ефективною на полі бою. А отже, трансформація відбувається не лише у головах, а й на практиці. І це добрі звістки. Зрозуміло, що у рамках цієї трансформації не лише Бундесвер набуде відповідних бойових можливостей, а й ми, можливо, отримуємо достатньо серйозну компоненту військово-технічної підтримки. Хоча нам є через що хвилюватися, бо федеральний канцлер Шольц і досі займає непоступливу позицію щодо передачі ракет TAURUS.

Ми вже говоримо про те, що при обстрілах України Росія використовує ракети свіжого виробництва. І водночас стару бронетехніку на полі бою, ті ж Т-55 знімають з консервації. Чи означає це, що Росія паралельно нове озброєння запаковує собі на склади, утилізуючи у нас різний старий непотріб? 

Не завжди це відбувається. На кінець листопада минулого року українська розвідка повідомляла, що у ворога на складах накопичено 165 ракет морського базування типу "Калібр". З того часу минуло півроку, відповідно, ворог створив додаткові партії таких ракет. Де саме вони зберігаються? Проти якого ворога в подальшому Путін буде їх спрямовувати? Очевидно, що ворожа мережа, зокрема, річкових перевезень, дозволяє переміщувати в тому числі і ракетоносії акваторіями річок Дон, Волга, Нева до акваторії Чорного, Каспійського, або навіть Балтійського морів. І на цей факт треба зважати, тому що ворог, якщо готується до повномасштабного протистояння з країнами НАТО, має накопичити відповідні ресурси.

Тобто Росія таки готується до більш масштабної війни, ніж в межах України? 

Якщо такого рівня заяви робить пан Пісторіус, то я не думаю, що він робить це без обґрунтування відповідної розвідувальної інформації. 

Путін бреше щоразу, як тільки відкриває рота

А за рахунок чого Росія це робить?  Їм вистачає зброї на полі бою, що вони можуть її складувати?

Я думаю, що частково брак боєприпасів, ракет, вони компенсують за рахунок більш активного використання особового складу. Ворог упевнений, що людських ресурсів у нього чимало, і готовий навіть поступитися такими втратами для того, щоб накопичити відповідні ресурси. Зверніть увагу на позицію провідних пропагандистів РФ. Вони стверджують, що і Лісабон у Португалії є певною мірою російським містом, і вони мають певні зазіхання на це. А Путін абсолютно не приховує того факту, що розпад Радянського Союзу є найбільшою геополітичною катастрофою ХХ століття і марить відтворенням такого собі СРСР 2.0 у масштабах та кордонах, які існували на кінець 89-90-го років. Я думаю, що на це варто зважати. Тому що Путін здається не сповна розуму, намагаючись реалізувати ці амбіції, насправді накопичує ресурс і їх реалізує. Згадаймо, з чого все починалося у лютому 2022 року. Путін і його поплічники в один голос говорили, що вони не збираються нападати на Україну. А за багато років до того вони розповідали, що не мають жодної територіальної претензії до України. І як бачимо, історія свідчить, що Путін бреше щоразу, як тільки відкриває рота.

Владислав Селезньов. Фото: facebook/Vladislav Seleznev 

Абсолютно раціональний підхід

Постачання ракет ATACMS. Чи означає це, що держави НАТО, ЄС усвідомили, що краще надати нам ці ракети, щоб ми руйнували логістику в російських тилах на тимчасово окупованій території України, ніж потім через ці тили привезуть зброю, якою будуть атакувати європейську територію?

Тут абсолютно раціональне міркування, бо якщо спротив українського війська буде зламано, російські танки будуть рухатись далі. І я не певен у тому, що навіть певні палкі прихильники Путіна та його режиму, як, наприклад, в Угорщині чи Словаччині, зможуть протистояти цьому руху російських танків. А отже, абсолютно раціональний підхід, який ґрунтується на тому, що краще дати зброю та військову техніку армії України, ніж потім залучати свої ресурси, щоб боронити власні кордони. 

Так може ця заява Пісторіуса адресована передусім Шольцу, щоб він надав TAURUS?  

Я не виключаю такий момент. Бо ми фактично маємо об'єднану позицію багатьох політичних партій у Німеччині щодо передачі TAURUS, але бачимо, що федеральний канцлер не готовий йти на такі поступки. Я сподівався, що після того, як буде розблокована військово-технічна допомога від уряду США, пан Шольц змінить свою позицію. Але буквально днями він заявив, що його позиція незмінна і він не готовий передавати TAURUS для української армії.

Домовленості з партнерами працюють, але працює і український ОПК 

Заяви про те, що ми не повинні бити по російських НПЗ, бо це, мовляв, впливає на ринок нафти, світові ціни, тощо. Що зараз нам скажуть? Ми ж дронами можемо діставати не тільки НПЗ у глибині російської території. Що ви про це думаєте? 

Я думаю, що домовленості, які були досягнуті між урядом України та нашими західними партнерами, щодо незастосування їхньої зброї по території РФ і далі працюють. Але ж працює і український оборонно-промисловий комплекс, який дедалі більше виготовляє ту продукцію, яка нам стає в нагоді, щоб наносили удари по російських НПЗ і військових частинах. І буквально нещодавно ми чули добрі звістки щодо створення ударних дронів, які спроможні долати відстань до 3 тисяч кілометрів. Це насправді важливо. Бо особисто мені надзвичайно муляє летовище Оленья, що в Мурманській області, звідки щоразу злітають стратегічні бомбардувальники Ту-95МС, які несуть смерть та руйнування. 

Тобто ми можемо собі дозволити своїми дронами цю тактику продовжувати? Яка зараз позиція наших партнерів, чи є якісь суперечності?

Широкому загалу залаштункові перемовини недоступні. Якихось витоків інформації у західних чи вітчизняних ЗМІ я не бачив щодо протиріч у цьому питанні. Але важливо інше. Ми маємо використовувати будь-які чинники впливу на ворожу інфраструктуру, яка забезпечує міць російської армії, і в тому числі по об'єктах нафтопереробного комплексу. Тому, чим більше цих НПЗ ми перетворимо на купу металобрухту, тим менше пального буде мати російська армія. Дискусії, безумовно, можуть відбуватися на політичному рівні. Але ми робимо дуже важливу справу – ми стримуємо ворожу агресію. Нічим не спровоковану агресію, яка триває понад 10 років. Тому ми маємо право використовувати увесь компонент для того, щоб послабити тиск ворожої армії. Інакше ми можемо втратити і Україну, і власні життя. 

Ворог готується і користується вікном можливості 

Зрозуміло, що поки ми чекали на далекобійну зброю, ворог теж готується до її застосування. Що за цей час росіяни змогли зробити, щоб стати менш вразливими? 

Звісно, що ворог готується і користується цим вікном можливості, коли Україні нині бракує озброєння, військової техніки та боєприпасів. Ворог має абсолютне панування і в авіаційній компоненті, і в артилерійській. Саме тому такі запекли бойові дії відбуваються на різних ділянках фронту, де ворог намагається скористатися цією нагодою, щоб захопити чим більше українських територій. 

Стосовно використання деяких нестандартних практик щодо посилення бронювання, зокрема ворожих танків, то очевидно, що вони можуть бути ефективними проти українських FPV-дронів. Але навряд чи це врятує їх від українських мін типу ТМ-62, українських комплексів протитанкової боротьби, чи тих самих "Джавелінів". Тож, зрозуміло, що треба застосовувати комплексний підхід. Ми надто ідеалізуємо наш фронт БПЛА. Вони певною мірою змінюють ситуацію на полі бою, але вони не є " Вундерваффе". Ми маємо й інші засоби вогневого впливу, зокрема на ворожу бронетехніку, в тому числі артилерію і міномети. І тут я маю добру звістку. Артилерійські боєприпаси, які зокрема ми маємо отримати в рамках ініціативи чеського президента Петра Павела, більш влучні. Їх ефективність може бути у 5, а то й 7 разів краща за їх російські чи радянські аналоги.

А коли ми нарешті побачимо ці снаряди у нас на фронті?

Травень або початок червня. Мене більше у цьому контексті цікавить питання обсягу. Йдеться про 180 тисяч боєприпасів, які мають прийти в рамках першої партії. Йдеться про калібр 122 міліметри і 155 міліметрів. Насправді 180 тисяч снарядів – це фактично 5 тисяч снарядів на добу протягом наступних 6 місяців. Це чудове посилення бойових можливостей українського війська. З ураховуючи того, що зараз ми маємо змогу лише тисячу снарядів на добу використовувати, а проти нас ворог може використовувати 10 і більше тисяч снарядів протягом доби.

Особлива увага українських Сил оборони у 2024 році буде присвячена Криму

Чи спостерігається зараз рух у ворога щодо складів зі зброєю? Вони укріплюють, розосереджують їх? До яких тактик вони зараз вдаються?

Зараз, якщо ми маємо на озброєнні близько 100 одиниць ATACMS, ворог постає перед дуже складним питанням. Що робити? Відводити свої склади на відстань 300 км? Це дурня. Розпорошувати їх на дрібні – це, певною мірою, варіант, але чи спроможні вони у короткий термін реалізувати це кейс – питання. Бо потім будуть виникати питання логістики. Викликів чимало, але ворог досить швидко трансформується. Він адаптується до сучасних умов ведення війни, а отже знайде вихід із ситуації.

Я думаю, що ця партія ATACMS у першу чергу буде спрямована на реалізацію завдання президента Володимира Зеленського. Він на початку року говорив, що особлива увага українських Сил оборони у 2024 році буде присвячена Криму та Севастополю. Там зараз тимчасово панує ворожа армія, яка зосереджена на багатьох військових об'єктах. Незалежні дослідники нарахували там 232 військові частини, бази, арсенали, склади, командні пункти, пункти управління, зв'язку тощо. І, звісно, Керченський міст. Тобто, скоріше за все, ATACMS будуть працювати саме по цих об'єктах. 

А як щодо залізниці, яку будують окупанти, щоб сполучити Маріуполь з РФ. Що там відбувається?

Будівництво триває авральними темпами. Ворог намагається прокласти залізничну гілку вздовж північного узбережжя Азовського моря. Там відстань до передових позицій українських Сил оборони на різних ділянках складає від 80 до 110 кілометрів. Отже, якщо ми матимемо достатню кількість ракет ATACMS, то ця будова буде так само перетворюватися на попіл. Звісно, ворог працює над тим, щоб створити певні альтернативні варіанти забезпечення сил, які діють у Криму, в Севастополі, на півдні Запоріжжя та Херсонської областей. Але чи встигнуть вони це зробити вчасно і чи зможуть убезпечити це залізничне сполучення від впливу української артилерії, ракет, розвідників і партизан – питання дуже риторичне.