Руслан Халапов. Фото: Суспільне Мовлення
— Як виникла ідея створення цього проєкту? Розумію, що тема болюча.
Ви правильно зауважили, що тема болюча, а для мене це ще й дуже особлива тема, бо Крим — моя рідна домівка, це моя родина, яка майже в повному складі залишилася і перебуває досі там. Це те, з чим я живу і прокидаюся щодня. Тому, звісно, що ідея цього документального проєкту назрівала дуже довго і була логічною до висвітлення її в такому одному документальному проєкті, який ми назвали "Крим. 10 років окупації". Це про наслідки російської окупації, про наслідки того, що відбувається на нашому українському півострові протягом останніх 10 років. Про злочини й реалії життя, в яких перебувають наші співгромадяни.
Найбільшим викликом для нашої команди було розповісти максимально про наслідки російської агресії й окупації Криму. Зрозуміло, що в одному проєкті висвітлити всі галузі, всі сфери, на які впливає окупація, неможливо. Це потребує окремої уваги, окремих проєктів. Тому ми вирішили зосередитись на найболючіших темах — на людському вимірі, на тому, як окупація безпосередньо впливає на громадян України в окупованому Криму: етнічних українців, на кримських татар, на представників корінного народу — і це стало основною лінією нашого фільму. Говоримо про переслідування за політично мотивованими справами, про перших жертв окупації, про військовослужбовців, які загинули в Криму у 2014 році, і про тих, хто зараз продовжує свою боротьбу вже під час повномасштабної агресії за визволення свого рідного півострова в лавах ЗСУ.
— Документалістика жива тоді, коли є живі свідчення. І ось ми читаємо в анонсі проєкту, що своїми історіями й баченням подій у Криму поділилося дуже багато відомих кримських татар. Можете сказати, чиї історії увійшли до фільму?
Це люди, які жили в Криму і виїхали звідти. Насамперед я назву Азіза Умерова, це брат політув’язненої Леніє Умерової. Дівчини, яку росія звинувачує у шпіонажі й хоче засудити її до 20 років позбавлення волі. Фактично, просто за те, що Леніє вирішила поїхати до Криму вже під час повномасштабної агресії через важку хворобу свого батька, аби за ним доглядати. У фільмі звучить її історія словами брата.
Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу, який є свідком тих подій 2014 року на Кримському півострові. Він бачив на власні очі, як організовувалася підготовка окупації задовго до (лютого 2014 року — ред.) і знає, що відбувається на півострові впродовж цих 10 років. Серед героїв ще Таміла Ташева, постійна представниця Президента України в АР Крим, Арслан Місіратов, військовослужбовець, який з перших днів агресії у 2014 році долучився до збройного спротиву і почав боронити Україну добровольцем, а продовжив — вже під час повномасштабного вторгнення. Також не можу не зазначити Айдера Рустемова — Муфтія Духовного управління мусульман АР Крим, який додав, окрім особистих свідчень, ще складову релігійну. Без розуміння цього дуже важко в повній мірі усвідомити мотиви спротиву і боротьби, яку кримські татари ведуть увесь цей час, починаючи ще з радянських часів, коли ми боролися як нація проти радянського режиму, і зараз — вже проти російського. Загалом у фільмі — 11 спікерів, всі вони дали дуже важливі й дуже цінні свідчення. Це їхній власний досвід або досвід дуже-дуже близьких людей з їхніх родин.
— В анонсі фільму ви зазначаєте про мілітаризацію Криму. Як це можна було засвідчити?
Під час роботи журналістом я отримував різні фото і відеосвідчення від небайдужих людей в Криму, які це просто фільмували. Це, звісно, також більш серйозні дані журналістів-розвідувачів або військової розвідки, які фіксували переміщення військової техніки окупантів на півострові ще з 2014 року. Але я ще це бачив і на власні очі 10 років тому, бо застав цей період у Криму. Було видно всі ці колони військової техніки, бронетехніки з російськими номерами, яку завозили окупанти зі своєї території — або через тоді ще через Керченську протоку на поромах, або через Севастополь.
— Ми знаємо, що росіяни стирають ідентичність: і кримськотатарську в Криму, і українську, і будь-яку, що не є складовою "руского міра".
Так, звісно. Ми також про це говоримо в фільмі. Це відбувається неприховано. Хоча окупанти визнали нібито офіційними мовами також українську, кримськотатарську на окупованому півострові, але насправді, по факту, ситуація протилежна. Люди, з якими, наприклад, я як журналіст спілкуюся впродовж 10 років, мої джерела у Криму мені розповідають, як це відбувається. Коли діти просто приходять в школу і хочуть навчатися цими мовами, бо це їх рідні мови, і батьки мають писати окреме прохання на керівництво шкіл, щоб їхнім дітям це забезпечили. Але цього не забезпечують, бо вважається, що може бути тільки єдина рідна мова і це, звісно, російська.
— Скільки людей працювало над фільмом? Чи велика у вас творча група, адже зібрати такі матеріали, які б засвідчували 10 років життя в окупації, напевно складно.
Наша команда Суспільне Крим невелика, але дуже вмотивована. Всі члени команди сприймають Крим як щось дуже-дуже особисте. Знаєте, для мене це просто величезна нагорода, тому що багато з тих, хто працює на Суспільне Крим — не кримчани й не кримські татари. Але всі ці люди щодня демонструють свою солідарність, свою небайдужість до цієї теми, і я їм дуже за це вдячний. Основна постійна команда фільму — це чотири людини. Всі інші долучалися на різних етапах.
— Чи плануєте ви представляти цей фільм на всеукраїнських чи міжнародних фестивалях?
Всередині команди, звісно, ми над цим думаємо. Навіть взагалі не з міркувань визнання, а щоб про Крим дізналося більше людей. Крим — це надважлива тема, бо саме звідти почалася російська агресія. Кримський півострів має сакральне значення для держави-агресора і його ідеології, і таке саме значення сакральне, але виправдане, Крим має для української державності і для корінних народів, які проживають тут.
— Нам дуже хочеться, щоб цифра років окупації не збільшувалася і ми віримо, що Крим буде звільнений, але, все ж таки, чи думали ви над продовженням документального фільму?
Під час роботи в журналістиці я змінював різні теми та різні роботи, але в усіх процесах тема Криму мене не залишала. Не міг не говорити про Крим, бо маю для цього особистий мотив: я є родичем політв'язня. Моя близька людина зараз запроторена за ґрати за сфабрикованими звинуваченнями російських окупантів. І відбуває несправедливе покарання, псуючи своє життя і здоров'я невиправданою агресією російських окупантів. Тому розумію, що певною мірою я зараз є голосом цієї людини, мого родича, і тих людей, які зараз в Криму потрапляють під репресії і не мають слова, не мають можливості висловитися і заявити про свій біль, бо це загрожуватиме їм посиленням цих репресій. Тож поки я маю можливість — я буду говорити про Крим, а головне — про тих людей, які там живуть.
— Ворог дуже прискіпливо стежить за нашим медіапростором і, вочевидь, він також аналізує всі ті документальні фільми, які ми створюємо про окупований Крим, про ситуацію там, про репресії. Чи такі фільми допомагають, скажімо, нам боротися за визволення політв’язнів?
В умовах, коли ми маємо справу з державою терористичного режиму, яка не визнає взагалі ніяких правил та законів, важко говорити про законодавчі норми, які вона мала виконувати. Якщо говорити про зменшення тиску — так, в цьому є сенс. Як тільки окупаційні силовики, спецслужби, дізнаються про розголос справи — коли тиснуть на політв’язнів, коли їм не дають задовільняти релігійні потреби, коли їх б'ють, не дають їм в тих нелюдських умовах утримання хоча б існувати, і ми говоримо про це як журналісти на всіх своїх ресурсах, — тиск на цих людей трохи зменшується. Я помітив, що російські окупанти намагаються зачищати інформаційний простір — видалити фото або відео, які свідчать про їхні злочини. Де зафіксовано, як вони затримують людей незаконно або застосовують до них силу тощо.
Чи маєте ви у своєму середовищі колег-однодумців за кордоном, які могли б додати вам сил та ресурсів для продовження роботи в документалістиці про Крим, щоб ця тема не зникала зі світового медіапростору і щоб вона набувала більшого розголосу?
Звісно, у мене, як у багатьох наших колег, є підтримка, в тому числі й за кордоном. Але моя робота насамперед спрямована на українського глядача, бо, на мою думку, на жаль, навіть попри те, що ми вже маємо Крим, який перебуває 10 років під російським фактичним контролем, все ж таки частина наших співгромадян залишається в полоні хибних уявлень про Крим і тих, хто там живе. Якщо хтось із колег почує цей ефір, дізнається про цей документальний проєкт і захоче його продемонструвати або розповісти про нього іншим аудиторіям за кордоном, то я буду тільки вдячний. Я думаю, що ніхто не відмовиться від такої співпраці.
— Яка ланка із роботи над фільмом "Крим: 10 років окупації" стала найважчою для вас особисто?
Відстежування, віддивляння всіх тих злочинів, які вчиняються, спілкування з родичами цих жертв та репресій. У нас, журналістів, має бути, мабуть, якась відстороненість, беземоційність, коли ми працюємо з жертвами злочинів або говоримо про наслідки цих злочинів. Але в мене не можуть не викликати емоцій ті жахи й репресії, коли про них чую, про них говорю або коли мені про це розповідають родичі цих людей.
Нагадаємо, "Крим: 10 років окупації" — документальний проєкт Суспільне Крим про реалії життя в окупованому росією півострові. Глядач зможе простежити розвиток подій на півострові, пригадати, як все відбувалось, які настрої насправді були у жителів Криму та як рф почала жорстко переслідувати тих, хто не погоджувався з окупацією півострова.
