Володимир Цісельський. Фото з особистого архіву Володимира Цісельського
Майстер із "золотими" руками
Володимирові Цісельському із Городка, що на Хмельниччині, завжди були близькі ідеї Євромайдану. Він ще з юних років розумів, що Україні треба триматися від Росії подалі. Тому, коли влада у 2013 році відхилилася від проєвропейського курсу, не замислюючись пішов на Майдан.
Під час найгарячішої фази протистоянь зазнав поранення в голову. Куля дивом пройшла дотично. Потім Володимир Цісельський багато волонтерив, завжди брав активну участь у громадському житті, а після початку повномасштабного вторгнення у свої 57 повернувся з Європи, щоб стати на захист Батьківщини.
"Я народився в місті Городок Хмельницької області. Велосипеди, мопеди, мотоцикли. Займався легкою атлетикою в городоцькій спортивній школі. Займався ще багато перекладиною. У 1984-му, коли пішов до війська, потрапив на крайню північ за Полярне коло. Там сніги по пояс, а то й більше. Доводилося в тому снігу і бігти, і повзати.
Електромеханік-дизеліст. Закінчив філію Хмельницького училища. І так був і електриком, і дизелістом. Взагалі ці війська були ППО і вся бойова робота йшла від дизельних генераторів, то постійно доводилося з комплексами виїжджати на навчання. Там же пурга. Це дуже вітер сильний, обривало дроти, а треба було забезпечувати електроенергією.
Росіяни себе завжди зверхньо ставили. Амбіції імперські, "старша сестра", як завжди казали. Звільнився в запас, приїхав додому, отримав запрошення в Сєвєродвінск, місто біля Архангельська, де будували атомні підводні човни. Я поїхав туди, мені не сподобалося. Там закрита зона. Приїхав додому, влаштувався на цукровий завод, якого вже немає. У 2000 році розрахувався, поїхав в Польщу. Організував бригаду, на церквах робили дахи, штукатурили і церкви, і костьоли, і приватні будинки. Де треба було електрику – робив електрику, де треба було штукатурити – штукатурив", – розповів Цісельський.
Володимир Цісельський має "золоті" руки. Усі види будівельних робіт, зварювання, електрика – це те, в чому він майстер. Працював і в Україні, і виїжджав до Польщі. Його батьки – етнічні поляки, та і в радянському паспорті Цісельського у графі "національність" було вказано "поляк", хоча він вважає себе українцем. Він непогано знає польську мову, тому на заробітках йому велося добре.
"Поляки не хотіли "совка" і я бачив, як вони виборсалися"
У 2004 році в Україні почалася Помаранчева революція. Як каже пан Володимир, він теж брав активну участь у ній: "Я тоді працював в готелі "Центральний" в Хмельницькому, який розташований біля обласної ради. Під час Помаранчевої революції ми з товаришем зранку піднімаємося – зразу на площу. Змерзли трохи – пішли попрацювали. Щось зробили – пішли знову на площу. Й так по 3-4 рази протягом дня. В Київ ми не їздили, а на хмельницькому Майдані і намерзлися і дуже багато часу провели. Бандит Янукович і його борт – всі в нашому готелі завжди поселялися.
Я вже побував не раз за кордоном. Колись, ще в ці часи, коли "Солідарність" порушила питання відʼєднання від Радянського Союзу, поляки не мали що їсти, але приварювали вагони, які йшли з "совка" з продуктами – із зерном, з цукром – до колій , обливали солярою, щоб люди не брали, щоб не мали цієї залежності, яку ми мали. "А що Росія скаже? А газ дешевший". Я вже бачив, як Польща виборсалася. Вони ж нічого не мали. Коли я поїхав у 2000 році до них перший раз на роботу, я вже бачив, як вони живуть і як ми живемо. Вони не хотіли цього совка і я теж його не хотів. Кажуть деякі: "О, було добре жити при "совку". Приходив я в магазин, купував ковбасу за 5 рублів, в день я заробляв 5-6 рублів, кіло ковбаси, яку розрізав і вона синіла. Це все було на моїх очах, як ми жили, які ціни в нас були, і які були в Польщі ціни. Тому я хотів, щоб ми відʼєдналися від Росії і пішли в сторону Європи".
"Сніг падав і не хворіли, це якийсь нонсенс"
Коли у 2013 році почався Євромайдан, Володимир Цісельський саме закінчив роботу на ще одному обʼєкті й мав відпустку. Спочатку вони із друзями влаштовували свій "Майдан" у рідному Городку. А потім, коли його попросили відвезти допомогу майданівцям" у Києві, вирішив залишитися у столиці.
"Ми приїхали, йшли через Майдан, біля Головпоштамту. І до нас підійшов цікавий хлопчина, його позивний на Майдані був "Яценюк". Він такий худорлявий, в окулярах. Почав агітувати, щоб ми пішли до козаків в 4 сотню самооборони Майдану. Ми залишили речі й повернулися назад зі швагром і ще з двома товаришами пішли туди. Так із Мишею, цим, що катували "беркутівці", Гаврилюком, познайомилися.
Жили ми в "Українському домі". Частина сотні була в КМДА, частина – в профспілках, частина – в Мінагро і частина – в Українському домі. Дуже в нас в 4 сотні було строго, щоб ніхто не вживав алкоголю. Ми добу через добу чергували. Коло бочок спали, в наметі, як де. Сніг падав і не хворіли, це якийсь нонсенс".
Постріл у скроню
Напередодні 18 лютого 2014 року було оприлюднено намір провести так звану "загальну мобілізацію" та піти у мирний наступ. Це мала бути багатотисячна хода до Верховної Ради, де мала відбутися сесія. Головна вимога учасників протесту – повернення до Конституції 2004 року та обмеження повноважень президента. Проєкт відповідної постанови мав бути поданий до парламенту, але в апараті його відмовилися реєструвати, і тоді опозиційні фракції заблокували роботу. Сесія так і не почалася.
Верховна Раду охороняли силовики, були тут і представники так званого "Антимайдану", які влаштували свій табір безпосередньо біля парламентської будівлі. Протестувальники намагалися прорватися до будівлі, а силовики – відтіснити протестувальників. Силове протистояння різко загострилося ще до середини дня 18 лютого. На вулицях почали зводити барикади. В другій половині дня влада зупинила рух метро.
Ті дні Володимир Цісельський памʼятає в деталях.
"18-го ми почали зносити каски, бляшанки 1941 року, нам привезли імпровізовані бронежилети з алюмінієвими пластинами. Ми це все повитягували на Майдан. Я взяв тільки каску, патика і щит такий невеликий. а бронежилет я не одягав. Ми вирушили колонами до Верховної Ради, по Інститутській. Пройшли попри Нацбанк, повернули на Грушевського вліво і зайшли в Маріїнський парк. Коло ВР на висотці були снайпери, на "Камазах" стояли беркутівці, на кузовах. А біля Міністерства охорони здоровʼя, в Маріїнському парку, стояли люди з Донецька, вони повідривали з біотуалетів двері і з тими дверима на нас йшли. І там пішли перепалки, бруківки, коктейлі, ми вже почали сміттєбаками, лавками барикадуватися, бо антимайданівці стояли за "беркутівцями", а ми – перед ними всіма. Так продовжувалось годину, другу, і потім почалася стрілянина.
Я стояв за сміттєбаком, і не знаю як, але мені хтось вистрілив під око у скроню. І я вже напівпритомний зрозумів, що кров валить, в голові шум. Починаю відходити назад, там, де фонтан у Маріїнському парку. Вони вже почали гнати людей в сторону Арсенальної. Будинок, де Маріїнський парк, закінчується, і перший будинок по лівій стороні в бік Арсенальної. Я впираюся в цей будинок напівпритомний, бо ж поранення, в голові шум. Беруся вліво, в сторону Дніпра, там якісь ворота, подвірʼя. Забіг, а там паркан і "беркутівці" влітають з рушницями. Ми через паркан – і вниз".
Тут уже і медики підійшли. Вони дали Володимиру Цісельському шмат перевʼязочного матеріалу, щоб той закрив рану, зробили укол зі знеболювальним. Чоловік трішки прийшов до тями. Вони разом з іншими протестувальниками почали думати, що робити далі.
Продовжує Володимир Цісельський: "Тут якраз Миша Гаврилюк підійшов. Ніс розбитий. Якась жіночка спинила "швидку", а там повно "беркутівців" сидить потовчених. Ми ж трохи їм теж надавали перед тим. Ми рвонули від них, і по бульвару Лесі Українки вийшли на Бесарабку, зайшли по Хрещатику на Майдан. Пішли до "афганців", які відмовилися зашивати нам рани. Я пішов в профспілки і там вже мені зашили. Вдало зашили, за тиждень зажило, як має бути. Тільки кістка деформована і шрам".
В другій половині дня 18 лютого силовики перейшли у наступ…
В другій половині дня 18 лютого силовики перейшли у наступ. Але навіть попри закриття метро, люди пішки йшли на Майдан, аби приєднатися до протестувальників. Увечері міліція зажадала від учасників протесту припинити протистояння, інакше силовики обіцяли "навести порядок всіма засобами, передбаченими законом", і повідомила про початок на Майдані Незалежності "антитерористичної операції".
Силовики наступали з Європейської площі та по вулиці Інститутській. Протестувальники намагалися їх стримувати. Вдалося підпалили пляшкою із запалювальною сумішшю один БТР, також було знищено 2 водомети, якими намагалися розганяти майданівців. Близько опівночі почалася пожежа у Будинку Федерації профспілок, де розміщувався Штаб національного спротиву, склади, кухні, медпункт. На той момент Володимир Цісельський уже був удома в Городку:
"Приїхали додому, то в перший день товариша дружина, яка медсестрою працювала, мені обробила рани, а потім вже я пішов в лікарню. Тільки лікар зняв мені шви, через тиждень десь я знову поїхав у Київ на Майдан, ще там трохи побув. Якраз коли москалі вводили війська в Крим, ми якраз Верховну Раду оберігали. Дзвонять мені, кажуть: "Володю, чув, що росіяни роблять?". Кажу: "Чув". Подивився, що там уже не було дисципліни, подивився на той бардак, поїхав додому. Я був командиром громадського формування. Ми трохи тут із владою, із поліцаями воювали, щоб не брали хабарів".
Як один із керівників місцевого громадського формування "Народна самооборона Майдану" Володимир Цісельський намагався привернути увагу до багатьох нагальних проблем. Крім того, власноруч з однодумцями почали міняти радянські символи у місті на українські. Це ще задовго до того, як ухвалили закон про декомунізацію. Під час проведення АТО Володимир Цісельський охороняв склади з небезпечними речовинами. Також волонтерив – возив усе необхідне в зону бойових дій. Час від часу виїжджав до Польщі на заробітки.
Володимир Цісельський. Фото з особистого архіву Володимира Цісельського
Не у війську, але з військовими
Повномасштабне російське вторгнення в Україну також застало Володимира Цісельського в Європі: "9 лютого поїхали в Польщу. Заїхали аж під чеський кордон, містечко Карпач в Польщі. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то вже робота не береться. Кажемо до шефа: "Давай гроші, те, що ми заробили. Бо треба їхати". 25 зранку він нам трохи виділив, ще там хлопці трохи скинулися, хто що мав, і ми поїхали до кордону. Ледь переїхали, бо дуже багато аварій було на нашій стороні, люди боялися, тікали. Прикордонниця плакала, каже "Стільки хлопців вертається, не ви перші, почалося повномасштабне і вертаються з Польщі на війну". Приїхали додому, дещо у нас було зібрано, решту швидко дозбирали й поїхали до Києва.
2 числа ми вже були у "Карпатській Січі". Приїхали, обмаль було зброї , я отримав кулемет і ще один побратим автомат "калаш". Дали нам хлопчину молодого з NLAW , а ми як група прикриття. Спочатку по тилах ворога. Потім, коли повернулись на базу, я поїхав на броварський напрямок. Дзвоню, вони вже в Ірпені. Тоді це все було на ентузіазмі, не зверталося уваги, що в мене 4 грижі в спині, диски ніякі, що я на таблетках, уколах".
Володимир Цісельський брав участь в обороні Києва. Потім, після звільнення Бучі, Ірпеня його підрозділ перекинули на харківський напрямок. Там він отримав тріщину в нозі. Кінцівка почорніла, напухла і пана Володимира відправили лікуватися.
Нині Володимир Цісельський не у війську, але продуктивно волонтерить. Збирають на машини, переробляють їх для військових. Також адаптують під воєнні потреби мотоцикли. Володимир Цісельский витрачає на підтримку армії "левову частку" своїх заробітків. Добре, що роботи нині вистачає.