Фото: Пресслужба Tayanna
Всі мої пісні про особисте життя, про те, що я відчуваю.
Tayanna, розкажи, будь ласка, чому ти побачила в пісні "А ти..." потенціал для дуету і кого розглядала для співпраці?
Ця пісня писалася як жіноча любовна лірика. Спершу я не думала про дует, тому що я завжди співала сама. Навряд жіночу лірику можна співати із чоловіком. Коли тільки писала цю пісню, в неї був лише один куплет, то показала матеріал своїм продюсерам. Тоді Михайло Ясинський запропонував зробити дует, бо, на його думку, пісня мала енергетику, яка потребує ще чоловіка. І він одразу назвав Сергія Танчинця з "Без Обмежень". Ми зустрілися на студії, я зіграла на фортепіано, заспівала пісню. Сергію вона відразу сподобалася і він погодився робити дует. Це був той випадок, коли пазл склався. Сергій з їхнім музичним продюсером почав робити аранжування, вони максимально задіяли творчість: грали на чашках, стільцях, записували різноманітні цікаві інструменти. Зробили аранжування в стилі бондіани. І я, коли почула все це, зрозуміла, що пісня дійсно дуетна. Коли ми із Сергієм зустрілися на студії, коли я відчула його чоловічу енергетику, то вже тоді, відштовхуючись від цього, дописала другий куплет пісні. Тому, мені здається, ця робота була на небесах створена, придумана. Дуже легко все відбулося. Щоправда, пісня пролежала у нас два роки, бо у Сергія й у мене було багато роботи, потім почалося повномасштабне вторгнення, стало не до пісень. А потім влітку Сергій телефонує й каже: "Слухай, мені здається, що треба випускати пісню. Така пісня лежить!" Нарешті! Настав той час! Вийшло, що пісня "А ти..." витримана роками, як вино.
Як ти взагалі її написала? Що в той момент відчувала? Яка історія створення пісні "А ти..."?
Мені пісні приходять по-різному. Є ті, які створюються під впливом певного емоційного стану. Є ті, що приходять просто потоком. Так було, наприклад, із піснями "Сила", "Вийди на світло". "Леля" була написана на емоціях. Я зустрічалася з хлопцем-боксером. Зрозуміла, що я ота Леля, яка закохалася не в того, кого треба. Всі мої пісні про особисте життя, про те, що я відчуваю. А з піснею "А ти..." так склалось, що перший куплет про моє особисте життя, а другий вийшов вже від енергії Сергія. Я писала її у цікавий період, коли зрозуміла, що людина часто живе не від серця, не так, як їй хочеться, а залежно від стереотипів, звичок, усталених у соціумі уявлень, як насправді треба жити. Є чимало факторів, через які людина не почувається щасливою. Тому "А ти..." – пісня про страхи, наприклад страх "не бути з тобою собою".
Якщо стосунки завершились зі злістю, я потім намагаюся розв'язати цей вузлик, поспілкуватися, вийти на рівень дружби, щоб не було негативу.
У тебе в цій пісні є цікава фраза про "листи забутою мовою". Що це за мова?
Мені здається, що в наш час люди взагалі забули мову кохання, тому її так і називаю – забутою. Я сама по собі романтик. Мені подобалося читати в книжках про те, як люди раніше листувались, робили одне одному завуальовані компліменти, наприклад, у формі віршів. Із сучасною диджиталізацією все це зникло. Я часто бачу пару закоханих, які, скажімо, в кав'ярні сидять і кожен дивиться при цьому у свій телефон. Тому мені хочеться, щоб мова кохання повернулася до людей, щоб парочки ходили дивитися на небо, нюхали квіти в парку, обіймали дерева, трималися за руки, щоб більше дивилися одне одному в очі.
Ти взагалі цікавишся тим, як складається доля людей, з якими ти була у стосунках, стежиш за ними в соціальних мережах?
Ні, в мене немає такої звички. Я залишаюся друзями з ними, в хороших стосунках, навіть якщо ми розходилися у сварці. Між людьми різне буває. Якщо, наприклад, стосунки завершились зі злістю, я потім намагаюся розв'язати цей вузлик, поспілкуватися, вийти на рівень дружби, щоб не було негативу. І навіщо стежити? Якщо людина захоче, то сама зателефонує і запитає, як справи, розкаже про себе. А лізти в чиєсь життя – це неправильно. Треба йти вперед.
Ти була винною в розриві стосунків чи це завжди хтось інших?
У мене взагалі з цього приводу була травма. Я – особистість, яка тікає. Так це називають у психології. Коли відчувала, що в мене закохався чоловік, що справа іде, наприклад, до одруження, я давала дьору, як мій тато каже. Це ознаки людини, неготової до серйозних стосунків. Найцікавіше в такій поведінці те, що потім ти сидиш і страждаєш: я досі неодружена, мене ніхто не кохає… А потім із психологом розбираєш ситуацію і розумієш, що сама ж тікала від стосунків.
У тебе в пісні є фраза "що буде, якщо я перестану пірнати в тебе з головою". На твій погляд, можливе кохання із холодною головою?
Я вважаю, що пірнати з головою – це класно. Але треба це робити свідомо. Бо коли захоплюють емоції, ти вже собою не володієш, це може перетворитися на залежність від іншої людини. А коли ти свідомо пірнаєш, можеш свідомо й вийти зі стосунків. На мою думку, в цьому й полягає мистецтво кохання: коли ти свідомо розслабляєшся і дозволяєш собі пірнути повністю у світ іншої людини й там плавати, але й впускаєш у свій світ. Між цим і співзалежністю, коли забуваєш про себе і живеш іншою людиною, є дуже тонка межа. Тому слід аналізувати стосунки, намагатися виправляти те, що непокоїть чи не влаштовує.
Фото: Пресслужба Tayanna
Я почала їздити на концерти і зрозуміла, що не можу сидіти на Балі, що мені треба повернутися додому, бо мої пісні потрібні людям.
Певний час ти із дитиною була за кордоном. Коли зрозуміла, що вже можна повертатися до Києва?
Я не могла повернутися раніше, бо в мене там, на Балі, була сім'я. Ми приїхали туди до початку повномасштабної війни – відпочити. 26 лютого 2022-го у мене мав бути концерт у Львові, я мала вилітати 24 лютого… І оскільки весь бізнес і робота були у хлопця там, ми вирішили залишитися. Взагалі, коли все почалося, це був шок. Я не могла зрозуміти, що робити. Я не могла повірити в те, що почалася повномасштабна війна. Два тижні я сиділа й не знала, як діяти. Потім бігала по всіх знайомих, закликала щось робити, якось допомагати. Мене почали кликати на концерти в Європу. І в такий спосіб трішки витягнули з того шоку і тривожності. Я почала їздити на концерти і зрозуміла, що не можу сидіти на Балі, що мені треба повернутися додому, бо мої пісні потрібні людям. Мене ж саме люди зробили українською співачкою, вони мене підтримали. Я не можу в такий час десь відсиджуватися. Коли кілька разів без сина приїжджала до Києва, то не відчувала якогось великого страху. Зрозуміла, що можу повернутися й залишитися тут. Так і сталося. Я забрала Даніеля, ми приїхали. Йому теж було важко за кордоном, бо опинився без друзів. Коли ми повернулися, я побачила, наскільки сину стало легше. Потім ми поїхали до моїх батьків у Чернівці. Це був важкий період. Я розсталася з хлопцем. У мене абсолютно всі опори впали. Почала з нуля, бо зробила велику помилку – пішла у відносини, але занедбала кар'єру. Рік займалась самоаналізом, роботою над собою із психологом. Десь пів року нічого не писала. Потім народилась пісня "Хлопче", коли я почала їздити до військових на концерти. З одним із них стала багато спілкуватися, закохалася і зрозуміла увесь біль війни. Іще я навчилася дякувати за все, що є.
Над чим ти зараз працюєш і яким буде твій наступний реліз?
Я зараз працюю над такою піснею! Це моя любов всіх любовей. Дуже глибока пісня. Вона має вийти 15 грудня. Не буду казати наперед, розповідати, що це буде, але вона не про кохання. Це не любовна жіноча лірика, а більш така глибока робота про вдячність. Я роблю її з оркестром НАОНІ, зі студією "Ґердан" із Чернівців. Це буде дуже цікава робота.
Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
