Ілюстративне фото: Facebook "Генеральний штаб ЗСУ"
"Результати на полі бою напряму залежать від інтенсивності, термінів та змістовності програм підготовки"
Євросоюз вчетверо збільшить асигнування на навчання українських військових, додатково інвестувавши 200 млн євро. Це добра новина? І які країни запрошують наших військових на навчання?
Країн декілька. Це країни Західної Європи, за океаном наші військовослужбовці здобувають освіту, в деяких Скандинавських країнах відбувається курс підготовки. Насправді коаліція країн, які долучаються до підготовки українських військових фахівців досить розгалужена і потужна. І те, що зараз виділяються відповідні гроші на продовження цієї діяльності, це добра новина.
А як відбувається це навчання і як усувається мовний бар'єр?
Насправді, мовний бар'єр є дуже серйозною, фактично непереборною обставиною. Для того, щоб українські військові чим скоріше адаптувалися до умов, норм і алгоритмів, які визнані в країнах НАТО, треба знати англійську мову. З цим у нас проблеми. З цими проблемами зараз стикаються наші пілоти, які займаються за програмою пілотування F-16. На жаль, попри те, що Міноборони багато років декларувало інтенсифікацію процесу щодо вивчення іноземних мов, серйозних результатів поки немає. А це значить, що працюють перекладачі під час підготовки. А такий процес призводить до зволікання і відповідного рівня засвоєння матеріалу.
Яка ефективність таких навчань? Що можна сказати про результати на полі бою?
Результати на полі бою напряму залежать від інтенсивності, термінів та змістовності програм підготовки. Говорити, що всі програми, через які проходять наші військовослужбовці, максимально дієві та ефективні, мабуть, буде нечесно. На жаль, намагання наших посадових осіб пришвидшити підготовку, не завжди дає той результат, на який ми розраховуємо. Бо є абсолютно природні фактори, зумовлені фізичними можливостями людини. І якщо курс, наприклад, розрахований на 2 чи 3 місяці, то опанувати його за 3-4 тижні можна. Але якість навчання, якість підготовки і кінцевий результат, буде відповідним. І часто це здається взнаки, особливо це стосується штурмових підрозділів, які проходили підготовку, наприклад, у Великій Британії. Так, ми отримали величезну кількість особового складу, який пройшов базовий курс піхотинця армії Великої Британії. Але щодо вишколу, щодо практичних навичок, щодо відповідної злагодженості та взаємодії, не завжди результат відповідає нашим очікуванням. Тому очевидно, що будь-яка програма має містити не лише наукові обґрунтування щодо термінів її проведення, а й враховувати усі фактори, зокрема, людські.
Навчання за запитами з українського боку. Що це за програми?
В першу чергу йдеться про фахівців, які зараз опановують техніку, озброєння, якого раніше не було на озброєнні українського війська. Йдеться про унікальні системи протиповітряної оборони, протиракетної оборони, сучасні бойові машини, на кшталт танків Abrams чи Leopard. Щоб управляти такою технікою, треба мати не лише базові знання з експлуатації техніки ще радянських часів чи українських виробників, а й знати нюанси, пов'язані з функціоналом саме цієї сучасної техніки.
На одного пілота F-16 потрібно щонайменше 10 осіб персоналу, що обслуговують літак
Для такої підготовки українські військовослужбовці повинні мати якусь базову технічну освіту чи гуманітаріїв теж беруть на ці навчання?
Якщо говорити про F-16, то, наприклад, на одного пілота, який буде керувати цією бойовою машиною, потрібно щонайменше 10 осіб персоналу, які будуть обслуговувати літак і проводити відповідні регламентні роботи. І рівень обізнаності цих фахівців має бути досконалим. Чому? Тому що техніка дороговартісна, техніка високотехнологічна, і техніка певним чином відрізняється від тих зразків авіаційного озброєння, яке нині є в лавах Повітряних сил України. По-перше, метрична система – у нас сантиметри-метри, там дюйми-фути. І це важливо враховувати. Тож курс підготовки саме технічного персоналу може бути навіть довшим, ніж підготовка льотного складу. Хоча очевидно, що від вправності дій кожної зі складових цього процесу залежить успіх на полі бою. Щодо знань. Якщо йдеться про техперсонал, то бажано, щоб він мав базові навички з відповідною технічною освітою. Бо перенавчати простіше, коли людина розуміється на предметі, який вона вивчає.
Фото: Владислав Селезньов. Facebook
Армія – зріз суспільства
Бригадний генерал ЗСУ Сергій Собко вважає, що система військової освіти в Україні потребує докорінних змін, зокрема, в частині гідного ставленням до підлеглих. Що ви можете про це сказати?
Армія є зрізом суспільства. 1 мільйон 300 тисяч військовослужбовців нині перебуває в українських Силах оборони. Йдеться не лише про Збройні Сили, а й про інші складові, які задіяні у відсічі ворожій агресії. Звісно, що люди різні, і так само різні командири. Щодо трансформації військової освіти, то рудиментів часів Радянського Союзу, в тому числі у вищій військовій школі, ще чимало. І це насправді проблема. Справа в тому, що військова освіта, тим більше вища, це така собі каста, з якою стикається чимало посадових осіб, особливо офіцерського складу. І, на жаль, ця кастовість і існування цієї системи підготовки кадрів, заважає трансформації української армії, заважає повному переходу української військової освіти на стандарти НАТО.
Зараз ми бачимо в публічній площині заяви деяких народних депутатів з приводу того, що на цю проблему нарешті звернули увагу. Справа в тому, що Україна за кількісним складом набагато менша за країну-агресорку. А це значить, що ми маємо використовувати сучасні практики і алгоритми в питаннях підготовки нашого військового персоналу – починаючи від рядового складу і закінчуючи старшим чи вищим офіцерським складом. Для цього має відбуватися трансформація, яка відповідатиме сучасним реаліям. Якщо ж існує таке собі "тихе болото", яке зацікавлене в тому, щоб все було як і вчора, то діла не буде. Тому тема, яку піднімає генерал Собко, надзвичайно важлива. І принцип має бути такий: якщо дотичні до цього процесу посадові особи неспроможні, не здатні змінюватись, то вони мають піти, а на їхнє місце мають приходити ті, які готові до зрушень і трансформацій.
Хто має ухвалити рішення про початок докорінної реформи військової освіти?
Сьогодні є два прізвища, які визначають цей напрямок – це головнокомандувач, генерал Валерій Залужний, і це міністр оборони пан Рустем Умєров. І мені здається, що команда Умєрова зайшла саме з метою, щоб змінювати військо. Що стосується певного соціального статусу і прагнення певних військових керівників у військових вишах вічно перебувати на цих посадах, бо це статус і певні зиски, то чому Україну має турбувати їх прагнення вічно перебувати на посадах, якщо вони не дають того результату, на який розраховує Україна?
"Забобони, мовляв, жінкам нема чого робити в морі – в Америці не працюють"
Щодо залучення жінок у ЗСУ. Що тут має змінитися і чи беруть жінок на навчання на полігони західних країн?
Щодо навчання жінок за кордоном, я такої інформації не маю і у відкритих джерелах не бачив. Ймовірно, є певні застереження щодо залучення жінок-військовослужбовиць до таких заходів. Щодо участі і готовності командирів приймати жінок на ті чи інші посади, то насправді це так само є визначальним фактором, який відрізняє українську армію від армій Альянсу. До прикладу, в США командувачем військово-морських сил вперше в історії цієї країни стала жінка. До того вона проходила службу, зокрема, на посаді командира авіаносця. Тобто очевидно, що все можливо. І забобони, мовляв, жінкам нема чого робити в морі – в Америці не працюють. Це насправді про справедливість. Звісно, цей шлях трансформації нам також слід пройти. І тут треба працювати, в тому числі, на рівні військової освіти зі світоглядом тих самих командирів, які або вважають за непотрібне брати до лав жінок, або мають з цього приводу якісь забобони.
