Ілюстративне зображення із сайту Pixabay
"У 2021 році від загальної кількості постраждалих діти становили 2,6%, цьогоріч 3,2%"
― Яка тематика "16 днів" цьогоріч?
Цього року ми так само хочемо звернути увагу українців та українок на те, що відбувається у сфері протидії ґендерно зумовленому насильству. Щороку держава, громадські організації, різні професійні спільноти та небайдужі громадяни піднімають цю тему, звертаючи увагу на те, що відбувається із захистом прав жінок та порушеннями у тих сферах, де жінки не захищені. Це питання і домашнього насильства, і захисту прав жінок з інвалідністю, тобто найбільш вразливих груп жінок. Почалася акція "16 днів активних дій проти ґендерно зумовленого насильства" 25 листопада і завершиться 10 грудня ― у Міжнародний день захисту прав людини. Таким чином ми ще раз наголошуємо, що права жінок ― це велика частина захисту прав людини, і ми маємо звертати на це увагу.
― Видів насильства багато, і деякі з них маркуються як нібито норма. Які форми насильницької поведінки, крім прямого фізичного насильства, поширені в Україні та що змінилося після повномасштабного вторгнення?
Безперечно, ми можемо говорити про основні види насильства щодо жінок та дівчат: насильство фізичне, психологічне, економічне, сексуальне ― ця тема стала видимою у зв’язку з повномасштабним вторгненням. Це насильство вчиняється військовослужбовцями РФ стосовно жінок, дітей, чоловіків. Тут нам важливо зрозуміти, які виклики принесло повномасштабне вторгнення у цій темі. Дуже багато родин розірвали зв’язки, тому що частина людей поїхали за кордон, частина ― переїхали в інші міста, частина захищають нас на полі бою. Люди не можуть підтримувати одне одного й опиняються у ситуації, коли інші люди можуть вчиняти над ними насильство. Особливо це стосується найбільш вразливих категорій ― це літні люди, особи з інвалідністю, діти. Тому нам треба фокус уваги тримати на тому, що постраждати від насильства можуть не тільки жінки, але й діти, старші люди, особи з інвалідністю. Коли ми говоримо про психологічне насильство, то цьогоріч бачимо найбільше його зростання. Це пов’язано з війною, адже люди, які пережили травму війни, не можуть її "перетравити". Ця токсичність їх отруює зсередини, тому так важливо вчасно звертатися за психологічною допомогою, отримати зовнішню підтримку, щоб не зриватися на близьких. У цьому році ми бачимо також зростання насильства щодо дітей. Якщо у 2021 році від загальної кількості постраждалих діти становили 2,6%, то цьогоріч це 3,2%. Ми маємо звертати на це увагу і знати, що є дуже різні види насильства. І нам треба зрозуміти причину і надавати відповідну підтримку і постраждалій особі, і можливо навіть кривднику. Це стається із кривдником, тому що він сам пережив погане ставлення до себе, наприклад, знущання в дитинстві? Чи людина не витримує і зривається на близьких? Чи ця людина ― злочинець і має бути покарана? Одна з головних тенденцій, яка проявилася в останні роки, це те, що програма має бути орієнтована і на постраждалих, і на кривдників, тоді у нас є хороша можливість допомогти родинам.
"Зараз нам усім дуже складно працювати з тією травмою, якої ми зазнали внаслідок війни"
― Якщо подивитися на проблему в контексті ухваленої торік Стамбульської конвенції, чи з'явилися якісь зміни у нормативно-правовій базі?
Ухвалення Стамбульської конвенції стало дуже прогресивним кроком в Україні. Ми тут багато в чому завдячуємо і активним народним депутатам, які просували цю ідею, і першій леді Олені Зеленській, яка ще кілька років тому вийшла з ініціативою "Партнерство Біарріц" ("Партнерство Біарріц" заснували 25 серпня 2019 року під головуванням Президента Франції Макрона лідери країн Групи семи (G7) на саміті в місті Біарріц. Метою партнерства є консолідація зусиль міжнародної спільноти та посилення відповідальності задля досягнення рівності жінок і чоловіків ― ред.), і громадським організаціям, які адвокатували це питання на різних рівнях та звертали увагу на те, що конвенція має бути ухвалена. Перед цим, ще у 2017 році ми прийняли дуже прогресивний закон про протидію домашньому насильству. Зараз ми комунікуємо з народними депутатами, щоб у нього внести зміни і привести наше законодавство у відповідність до Стамбульської конвенції. Зокрема, у нас має працювати гаряча лінія, мають бути створені відповідні сервіси на місцях, ми дуже активно рухаємось у цьому напрямку. Незважаючи на виклики війни, ми як держава продовжуємо сприяти розвитку мережі служб у громадах. Ми впевнені, що послуга або підтримка має бути саме на рівні громади, де живе людина і де вона буде звертатися по допомогу. І як би складно нам не було, у цьому році, завдяки підтримці з державного бюджету, ми відкриваємо 72 нові спеціалізовані служби підтримки постраждалих. Отже, рухаємося до того, щоб розвивати програми підтримки. Цьогоріч вони орієнтовані в тому числі на людей, які переїжджають із постраждалих регіонів, на людей, які потерпіли від сексуального насильства, пов’язаного з війною, і на те, що є певне зростання домашнього насильства у родинах ветеранів або військовослужбовців. Але тут треба пам’ятати, що зараз нам усім дуже складно працювати з тією травмою, якої ми зазнали внаслідок війни.
Уляна Токарєва. Фото: sos-ukraine.org
― Скільки створено мобільних груп з протидії домашньому насильству та як працює цей механізм?
Мобільні групи, які працюють у системі соціальних послуг, показали себе дуже добре. Зараз їх працює понад 500 по всій Україні. Звісно, цього не достатньо, тому що у нас 1400 громад, і така мобільна група має бути в кожній громаді. Але ми рухаємося до цього та підтримуємо створення таких мобільних груп і за рахунок державного бюджету, і також самі громади закуповують автівки, фінансують команди психологів, соціальних працівників, які працюють у цих мобільних групах. Дуже активно допомагають міжнародні організації, наприклад, Фонд ООН в галузі народонаселення, з яким ми у цьому році передали у громади кілька десятків автівок. Певна частина цих автівок була орієнтована на людей з інвалідністю. Тобто якщо виникає необхідність перевезти людину з інвалідністю і вберегти її від кривдника, то ми це можемо зробити. Цей напрям ми розвиваємо дуже активно, він буде нашим пріоритетом і на 2024 рік. Тому що в деокупованих громадах дуже зруйнована соціальна інфраструктура, тобто фактично не залишилося тих служб, які могли б підтримати постраждалі родини. Наші 63 спеціалізовані служби, які раніше працювали на окупованих нині територіях, повністю знищені. Отже, щоб людина швидко отримала допомогу, ми будемо створювати мобільні бригади на деокупованих територіях. І це стосується не лише теми реагування на домашнє чи ґендерно зумовлене насильство, а й абсолютно всіх соціальних послуг.
Що передусім робити жертві домашнього насильства?
― Як повідомити про насильство, якщо людина опинилась у такій ситуації?
Ми рекомендуємо діяти у цій ситуації не лише тим, хто постраждав від насильства, а й тим, хто перебуває поруч. Треба розуміти, що будь-яке насильство ― це злочин. В Україні домашнє насильство криміналізоване, тому на нього треба реагувати, як на злочин. Перше, що необхідно зробити, це зателефонувати до поліції ☎ 102. Для того щоб приїхав патруль і вже почався процес реагування на ситуацію.
Далі можна звернутися на цілодобову безкоштовну гарячу лінію ☎15-47, яка діє на базі урядового контактного центру. Фахові підготовлені оператори та операторки нададуть інформацію, де можна отримати допомогу саме в тій громаді, в якій проживає людина.
Є ще гаряча лінія безоплатної правової допомоги, а також гаряча лінія з протидії домашньому насильству, що працює на базі ГО "Ла Страда-Україна": ☎ 116-123.
Тобто є досить велика кількість контактів, куди можна звернутися, але я рекомендую:
1) поліція ☎ 102
2) цілодобова безкоштовна гаряча лінія ☎ 15-47.
Ці дії мають вчинятися паралельно. Сьогодні працівники поліції дуже фахові, рівень підготовки набагато вищий, ніж 3-5 років тому. Вони багато знають про те, як допомогти постраждалій людині, де працює шелтер, як сконтактуватись із соціальною службою або громадською організацією, яка працює у конкретній громаді. Але якщо людина не хоче звертатися до поліції, а бажає отримати психологічну консультацію або розібратися, як вона має діяти юридично, то їй слід звертатися до місцевого центру надання соціальних послуг.
