Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Тепер я розумію, з якими силами треба знову іти вперед.
MELOVIN, розкажи, будь ласка, про історію написання пісні "Один Не Один", коли ти її створив?
Все дуже просто: я їхав в поїзді "Львів – Одеса" і думав, що треба написати пісню, яка точно буде відповідати настрою людей. Всі ми наступаємо на ті ж самі граблі – в політиці, в особистому житті, в будь-чому іншому. Тому головний меседж цієї пісні такий: якщо ви плануєте знову стати на ті ж самі граблі, будь ласка, одягніть шолом, приготуйтеся до подорожі та не картайте себе.
"Один не один" – це гра слів?
Так, це гра слів. "Один не один" можна приміряти в будь-якому масштабі, який дозволить твій мозок. Саме тому я не розказую, що це для мене означає. Я даю волю фантазії інших людей.
Але обкладинку до пісні ти сам розробив.
Ох, так вже розробляв. Просто пальцем намалював одиницю, потім перекреслив – все, не один.
У твоїй пісні є метафора про граблі як образ повторюваної помилки. Як часто у своєму житті ти наступаєш на граблі?
Я на них не наступаю, я вже з ними танцюю.
Наведи приклади, будь ласка.
Найбільш актуальний – "Євробачення-2024". Ті ж самі граблі, тому я вже приготував шолом. Підготувався, знаю, що треба, проаналізував свій виступ і все, що відбувалося. Розумію тепер, з якими силами треба знову іти вперед, що не слід нікому поступатися і просто робити свою справу.
Я завжди прошу вибачення у людей. Це мені гарантує емоційну стабільність.
В стосунках з людьми ти наступаєш на ті самі граблі?
Колись наступав. Вже рік цього не роблю.
У чому MELOVIN незмінний?
У дивуванні, люблю дивувати людей.
У яких своїх проявах ти над собою невласний?
Навіть не знаю… Напевно, у любові до людей, бо інколи розумієш, що не треба любити цю людину. Вона робить тобі боляче, а ти як дурний любиш. Але це водночас негативний і позитивний момент, бо ти бачиш все одно щось світле. Зараз вчишся просто прибирати таких людей зі свого життя, але продовжуєш їх любити. Нехай у них все буде чудово, але за межами мого простору.
Якщо ти неправий і знаєш про це....
Я завжди прошу вибачення у людей. Це мені гарантує емоційну стабільність. Я не можу тримати довго такі емоції всередині, мені обов'язково треба перепросити. Є люди, які не просять пробачення деякий час, а потім взагалі цього не роблять. Бо чим більше часу минає, тим важче їм зробити правильний крок. Я не з таких. Мені краще перепросити.
Вибачення може врятувати бізнес, кохання?
Звісно, може. Для мене це дуже принциповий момент. Я перепрошую, бо поважаю себе і хочу, якщо людина неправа, щоб вона робила так само, бо це про повагу.
.jpg)
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Це непросто – сказати на всю країну, що у мене діабет.
В контексті твого світосприйняття, у власних проблемах винен ти чи світ навколо?
Я, звісно, бо ухвалюю ті чи інші рішення. Я ніколи не звинувачую в цьому всесвіт, людей. Я ніколи не перекладаю свою відповідальність на когось. Можливо, колись, роки три тому, такі моменти були, і це нормально. Я їх пропрацьовують зараз із психотерапевтом. Але у всьому, що я роблю, є лише моя відповідальність.
Ти у пісні навіть згадуєш психотерапевтку, якій аплодуєш. Її не звинувачуєш ні в чому?
В пісні я аплодую не їй. Насправді я розумію, що якби у кожного українця були кошти на те, щоб дбати про своє психічне здоров'я, це дозволило б більшій кількості людей почуватися у комфорті, не ображати себе, усвідомити, що все у їхніх руках, що не варто у чомусь звинувачувати всесвіт.
Ти нещодавно всіх нас шокував своїм зізнанням, сказав, що у тебе невиліковна хвороба. Ця хвороба загрожує твоєму життю?
Звісно, як і кожному українцю, який з нею стикнувся, який з нею продовжує жити. У мене цукровий діабет MODY типу. Але найжахливіше не це, а те, що я прочитав чимало повідомлень від людей, які пишуть, що вони п'ятнадцять-двадцять років приховують свою хворобу від близьких. І це мене просто ввело в ступор. Серед тих, хто коментує моє зізнання, є категорія людей, які не розуміють, навіщо я його зробив, які переконані, що про такі речі слід мовчати. Це якийсь радянський менталітет – нічого не виносити назовні. Але я ділюся цим з людьми, щоб знайти тих, кому теж хочеться висловитися, хто боїться. Взагалі все моє життя, здається, є для того, щоб інших також надихати. Це непросто – сказати на всю країну, що у мене діабет. В голові відразу виникає запитання до самого себе: "Навіщо ти це робиш?". А потім розумієш: для того, щоб іншим було легше. Так само було, наприклад, із камінг-аутом. Тому, коли я стикнувся з коментарями про те, що люди мовчать, бояться говорити, у мене постало питання: "Чому ви це робите?". Чим більше ви мовчите, тим більше посилюєте стигму. Ментальність українців, на жаль, спаплюжена радянським наративом про те, що все треба тримати в собі. Потім ми не хочемо йти до психотерапевта, потім у нас хворе серце… І нічого не зрушить з цього місця, допоки ви мовчите.
.jpg)
Фото: Сергій Галушка, Радіо Промінь
Беру участь у "Євробачення-2024", бо відчуваю себе абсолютно оновленим, свіжим.
Коли потрібно робити профілактичний огляд, дослідження свого організму?
Щороку. Діабет – це дуже підступна хвороба, про яку дев'яносто дев'ять відсотків українців дізнаються випадково. І такою ж людиною, яка дізналася випадково, став я. Якось пішов здавати аналізи взагалі по інших моментах і мені запропонували окремо перевірити цукор. Мовляв, здається, є з цим проблеми. А мені ж лише двадцять п'ять років, на той момент було… І от – цукровий діабет. MODY тип підступний, на нього хворіють підлітки і взагалі люди до тридцяти років. Він передається генетично.
Його можна перерости потім?
Не можна, він залишається з тобою на все життя, як і будь-який діабет. Ти змінюєш повністю всі свої звички, смаки. Але з цим можна жити, якщо жорстко дотримуватися всіх правил і рекомендацій лікаря.
Як тобі зараз це вдається?
Мені просто. По-перше, я нарешті схуднув. Моя вага не змінюється, тому що я не вживаю ані цукру, ані будь-яких вуглеводів. Я не їм картоплю, замінив її на батат. Зрозуміло, що, якщо дуже сильно хочеться, є ліки, які можуть заглушити наслідки вживання чогось некорисного. Але я таке собі дозволяю дуже рідко.
Ти опинився у фіналі "Євробачення-2024". Розкажи, чому тобі важливо було саме цього року подати заявку на конкурс?
Тому що відчуваю себе абсолютно оновленим, свіжим, переродженим всередині, пропрацьованим ментально. Тому що є, що сказати світові, тому що зрозумів, що весь епатаж був просто коконом перед вилупленням метелика. І мені хочеться цим ділитися. Мені хочеться надихати інших, я не прагну боротьби. Розумію, що нова пісня, DREAMER, вона ще не вийшла, але коли вона вийде, я хочу, щоб всі всередині розквітали так само як і я зараз, і піклувалися про своє психічне здоров'я, про свою внутрішню дитину, просто розкривались як квіти. Не жили минулим, страхами. Пісня DREAMER абсолютно не про мене, а про всіх творчих особистостей, мрійників. Саме вони правлять світом, але ми про це забуваємо.
Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
