Олеся Перепеченко. Фото: Тетяна Джафарова/Суспільне
Коли вивіска шрифтом Брайля висить на будинку на висоті 4 метри, то виникає запитання: кому ж це спала на думку така ідея?
— Бути людиною з інвалідністю по зору ― що це таке сьогодні, з огляду на повномасштабну війну?
На жаль, дуже багато людей втрачають сьогодні зір внаслідок мінних і ракетних вибухів. І люди залишаються сам на сам із собою у цьому житті, тому що в Україні реабілітація незрячих на державному рівні повністю відсутня. Стосовно безбар’єрності та доступності є дуже багато питань до того, що загалом відбувається на державному рівні та на рівні областей? Навіть якщо є тактильна плитка, то не завжди вона кладеться правильно, це ж стосується й озвучених світлофорів ― вони не завжди зроблені якісно. Тому тут є багато негативних відповідей, на жаль.
— Чи існують нормативи щодо розміщення у міському просторі написів шрифтом Брайля?
Коли вивіска шрифтом Брайля висить на будинку на висоті 4 метри, то виникає запитання: кому ж це спала на думку така ідея? Державні будівельні норми є, але чомусь їх або неправильно читають, або неправильно виконують. Відповідно до державних будівельних норм, є нормативи, де, в яких закладах та які вивіски мають бути розміщені. Але коли починаєш запитувати, хто вам таке порадив, що ви розташували вивіску неправильно, то "крайнього" не знайдеш. Часто кажуть: "Нам радила громадська організація". Але громадських організацій дуже багато, і не завжди можна отримати якісні поради. Тут багато є запитань і дуже мало відповідей.
Немає статистики навіть щодо військовослужбовців, які втратили зір
— Чи є статистика, скільки в Україні сьогодні проживає незрячих, а скільки виїхало за кордон?
Статистики такої немає, вона не ведеться. На сьогодні я стикнулася з такою проблемою, що навіть немає статистики щодо тих військовослужбовців, які втратили зір. До мене зверталися багато різних організацій, знаючи, що я займаюсь реабілітацією військовослужбовців із втратою зору. І запитували, скільки їх є на обліку, а потім на деяких конференціях я чула названу мною цифру. Але ж я не державний комітет статистики, котрий замається цими питаннями. Немає жодної інформації, ніхто її не веде. У якихось галузях, наприклад, лікарні мають собі окрему інформацію, управління соціального захисту ― свою окрему, але вона неповна.
Незряча людина може бути програмістом
— Як вирішується сьогодні питання працевлаштування незрячих?
Поговорімо про УТОС. Раніше ці підприємства функціонували і багато хто хотів там працювати. Це ми говоримо про радянські часи. Потім у 1990-х роках почали розвалюватися підприємства і припинили забезпечувати своїх працівників роботою, тож багато людей пішли з підприємств УТОСу і почали шукати працевлаштування в інших галузях, але дехто залишився. Зараз є багато можливостей навчатися для людей з порушеннями зору, наприклад, озвучені телефони. Незряча людина може бути навіть програмістом. Але є неготовність суспільства та деяких компаній взяти на роботу незрячу людину, тому що вони не розуміють, як незрячі люди можуть працювати. Вже понад 10 років наша громадська спілка розповідає і показує, як незрячі спокійно працюють на комп’ютерах. Ти приходиш на будь-який захід, конференцію, вмикаєш комп’ютер, там працює озвучена програма, ти вмикаєш навушники і починаєш друкувати. А навколо дивуються: як ви це робите? Люди не розуміють, що для нас, незрячих, є великі можливості, і ми багато чого вміємо і можемо робити. Є програма із працевлаштування людей з інвалідністю, є вимоги, яких мають дотримуватися підприємства. Чи дотримуються? Це риторичне питання. Дехто може сказати: ми дотримуємось, у нас працює 4% людей з інвалідністю, є квота. Багато підприємств, аби не платити квоту, просять людей з інвалідністю покласти до них трудову книжку. Тобто формально квота є ― підприємство захищене. Але це проблема, коли людина сидить вдома, вона не реалізована, не має комунікації, не має потреби і можливості вийти на вулицю, водночас отримує кілька копійок. Підприємство себе захистило, людина отримує якусь чверть ставки, тобто до пенсії має певний додаток. Але це великий мінус у плані розвитку людини.
Усі контактні телефони громадської спілки "Сучасний погляд" діють, можна телефонувати
— Ви створили інформаційно-консультативний хаб для допомоги людям, які втратили зір на війні. Як це працює на практиці?
Наша організація з 2019 року почала проводити реабілітаційні табори для військовослужбовців та членів їхніх родин, саме для тих, хто втратив зір. Після повномасштабного вторгнення у нас почали працювати інформаційні хаби, ми надавали допомогу за телефоном. На сьогодні хаби припинили своє існування, але всі контактні телефони громадської спілки "Сучасний погляд" діють, можна телефонувати. Головні номери: 066 4434336, 098 2157874, 096 7122195. Один із номерів ― це телефон нашого юриста, який надасть інформацію, яка потрібна людям при отриманні та оформленні документів та пільг. Зараз люди телефонують і дуже цікавляться щодо того, як оформити опіку. Дуже багато дружин намагаються це зробити, і навіть не хочуть грошей від держави, лише щоб за документами ішов стаж, оскільки вони є опікунами своїх незрячих чоловіків. Також виникають питання виплат по втратах або як переоформити індивідуальну програму реабілітації під час війни. За іншим номером ― наш комп’ютерний фахівець, який може розповісти, які програми краще налаштувати, куди звернутись, де і в яких регіонах є людина, котра вам допоможе налаштувати озвучену програму на комп’ютері. Також можна проконсультуватися щодо смартфонів та всього, що пов’язане з інформаційними технологіями.
Фото: ФБ-сторінка ГС "Сучасний погляд"
— Чи підтримуєте зв’язок з нашими незрячими людьми, які виїхали за кордон у статусі вимушених мігрантів?
Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми максимально долучилися до евакуації. Буквально за перший місяць нам вдалось евакуювати і знайти місця проживання за кордоном для майже 300 людей з інвалідністю. Станом на зараз ми підтримуємо контакт, знаємо, хто де проживає, яка кому потрібна допомога. Намагаємося долучатись, але здебільшого ми лише контактуємо інформаційно. У багатьох випадках на місцях люди вже самостійно знаходять собі знайомих і друзів. Наприклад, в Ірландії зараз мешкає близько 20 людей з порушеннями зору, яких вдалося туди евакуювати, і мої друзі жартують, що вже половина незрячих з України переїхала в Ірландію, а інша половина у Німеччину.