Ілюстративне зображення із сайту Pixabay
Луганськ-Старобільськ-Луцьк. Від інженера-будівельника на залізниці до власної справи з виготовлення цукерок
Наталя Бєлімова мешкає в Луцьку. На Волинь разом із родиною переїхала з Луганщини після початку повномасштабного вторгнення з боку Росії. "Я двічі переміщена особа. 2014 рік я зустріла в Луганську. З родиною 4 роки прожили в окупації. І тільки десь на початку 2019 виїхали і трошки помандрували Україною з роботою. Осіли у Старобільську Луганської області. Повномасштабне вторгнення вже нас застало там. Наше місто одразу було окуповане. І ми просто сіли в машину і поїхали невідомо куди. Вирішили зупинитися в Луцьку, тому що у чоловіка там є родичі. Нас гарно прийняли. Ми дуже вдячні за це. Незрозумілим було все навколо: і початок війни, і що буде далі? Було страшно. Початок прожили в очікуванні, так би мовити на паузі. Чоловік працював онлайн на старому місці роботи. Він постійно їздить на схід України. І повертається на Волинь. Ми зрозуміли, що надовго тут залишимося. Не можна жити в очікуванні закінчення війни. Треба вести активно життя. До війни я була інженером-будівельником. Працювала на залізниці 15 років. Тут я розпочала власну справу по виготовленню цукерок, льодяників ручної роботи із фруктами. Їх робила спочатку для себе, потім для друзів, далі мені запропонували продавати трохи, потім в кафе віддати, в найближчий магазин. Мені допомогла програма, навчання для жінок економічній спроможності, де я розробляла свій бізнес-план і виграла грант. І це допомогло свою справу розвинути. Допомогли мені також групи самопідтримки, які проходили у Луцьку з січня місяця. На базі медіа-школи директорка збирала дівчат-переселенок, ми разом пили чай, каву, спілкувалися і підтримували одна одну. Спочатку просто сиділи плакали, згадували все своє попереднє життя. А потім зрозуміли, що треба рухатися далі. Ми навіть створили свою громадську організацію "Старт у нове життя". Вона для внутрішньо переміщених жінок і для жінок із дітьми, щоби допомогти розпочати власну справу, комусь просто знайти роботу, комусь задля підтримки."
529 Рад ВПО, які впливають на рішення, зокрема будівництва і розподілу житла
Наразі по всій Україні налічується понад півтисячі Рад ВПО. Вони мають бути голосом внутрішніх переселенців, давати владі зворотний зв'язок щодо потреб і результативності підтримки з боку держави. Віцепрем'єр-міністерка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Ірина Верещук зауважує, що сьогодні найактуальніші проблеми для ВПО залишаються житло і робота. "Люди хочуть високооплачувану роботу і хочуть розуміння, як швидко вони зможуть бути забезпечені не тимчасовим, а принаймні довготерміновим житлом. І це дуже великий виклик. Війна триває, переселення також. Ми маємо як процеси адаптації, так і процеси інтеграції. І Рада ВПО є саме тим допоміжним органом в процесі інтеграції. У нас на сьогодні 529 створених Рад ВПО. Це говорить про велику затребуваність у самих ВПО організовуватися і впливати на рішення. В тому числі і житла. Представники Ради ВПО із Луганщини, наприклад, ставлять питання щодо можливості впливу на розподіл житла під час будівництва на місцях свого теперішнього проживання".
.png)
Ірина Верещук. Фото: ФБ-сторінка Ірини Верещук
Створення кооперативів для будівництва житла для ВПО
Заступник голови Ради ВПО Кропивницького Анатолій Рижков із родиною переїхав із Лисичанська Луганської області. "Питання житла для ВПО, за умови, якщо є де жити, будуть витрати на житло. Якщо немає де жити, то це проблема якості житла. Ні місцеві адміністрації, ні адміністрації релакованих громад активної участі в цьому питанні не беруть через відсутність коштів і будівництва цього житла для ВПО. Однак є багато інструментів для вирішення цього питання: самоорганізація ВПО, додаткове фінансування в невеликому розмірі, залучення грантових коштів для будівництва і розбудови ВПО. Але ці пропозиції ніким не обговорюються. Ми намагаємося самостійно визначати ці питання. У Вінниці, наприклад, ВПО створили кооператив і збудували будинок. І це надихає. Люди збираються, вносять пайові внески і таким чином здійснюється будівництво. Механізм давно відомий всім. Релакована громада міста Лисичанська профінансована за три квартали на 1 мільярд грн. А це 10 повноцінних будинків, куди можна було б розселити вже 1000 людей. Северодонецька військова міська адміністрація профінансована на 1 мільярд 200 мільйонів грн. Законодавчо передбачено фінансування місцевих адміністрацій. Ці питання вирішуються на рівні Кабміну. Загальна витрата по Лисичанську становить близько 200 мільйонів. Чому б не виділити з цих грошей 50 мільйонів на ремонт гуртожитку, щоби переселити людей? Не можуть другий рік цього зробити".
5 мільйонів ВПО на 4 тисячі місць тимчасового житла
Представниця Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, голова Ради ВПО при Київській міській держадміністрації Ольга Алтуніна найактуальнішою проблемою ВПО також називає пошук житла: "Уявіть 5 мільйонів ВПО, які виїхали зі своїх домівок. А місць тимчасового житла всього 4 тисячі. І там мешкає 120 тисяч людей. А де решта? А решта винаймають самостійно житло. І з цим є проблема. Чому? Бо начебто держава і дає соціальну допомогу: 2000 грн дорослій людині і 3000 грн дитині або людині з інвалідністю. Переїхавши, люди починають використовувати всі свої фінансові запаси. У Слов'янську, звідки, наприклад, виїхали родини, треба продовжувати сплачувати за газ, такі ж гроші платить ця ж родина в умовному Ужгороді. Навантаження йде подвійне. Ми повинні думати про житло соціальне. В Чернігівській області товариство Червоного хреста реалізувало дуже класний проєкт: вони побудували легкі будівлі. Донори потужно готові витрачати кошти на будівництво житла. Я не прихильник модульного містечка".
.png)
Ольга Алтуніна. Фото: ФБ-сторінка Ольги Алтуніної
Зрештою нам треба прагнути до того, щоб кожен громадянин, незалежно від того, має він статус ВПО чи ні, відчував підтримку держави і міг забезпечити себе і родину.
