Ілюстративне фото: ФБ-сторінка "Головнокомандувач ЗС України / CinC AF of Ukraine"
Українці дійсно роблять все можливе і неможливе
Чому стаття генерала Залужного в "The Economist" вийшла саме зараз?
На мою думку, стаття направлена насамперед на наших західних партнерів, які вболівають за те, щоб Україна вийшла переможцем. Сьогодні в США відбувається дуже жорстка дискусія про те, в який спосіб і якою має бути надана Україні допомога. І для того, щоб чітко синхронізувати цю допомогу з реаліями і потребами української держави, генерал Залужний дуже структуровано і правдиво описав ту ситуацію, в якій зараз знаходиться Україна в протистоянні з російськими окупаційними силами. Вважаю, що цей аналіз є надзвичайно корисним в тому, щоби підвести певні підсумки того, що ми встигли зробити і що нам потрібно, аби розвивати успіх далі. Ця стаття буде корисною для того, щоби сформувати правильні меседжі і щоб вони були почуті, насамперед, нашими партнерами.
В попередній статті Головнокомандувач ЗСУ просив 300 танків, 600-700 бойових машин піхоти, 500 гаубиць на 10-20 бригад. Партнери частину дали, частину ні. Що саме завадило Україні досягти згаданої тоді мети – повернути Крим?
Якщо ми не отримали вчасно цю зброю, то годі нам дорікати, що ми не проводили "м'ясні штурми", як росіяни. Бо українці дійсно роблять все можливе і неможливе, на межі просто людської витривалості і героїзму. Але попри людські фактори, нам потрібно переважати в технологічних і технічних засобах, які використовуються на полі бою. Ті потреби, про які говорив генерал Залужний, насправді, не виконані в повному обсязі. Це дійсно уповільнило, а іноді унеможливило виконання поставлених амбітних цілей щодо прориву російської лінії оборони і виходу на ті рубежі, які б дозволило нам розвивати успіх.
І дійсно, станом на сьогодні, ми ведемо практичну війну як під час Першої світової, коли відбувається виключно наземна військова операція без підтримки і прикриття з повітря. Це значно зменшує оперативні можливості військового командування щодо використання військ. Тому було б добре, щоб ми мали відповідний паритет. Бо якщо у росіян на початок повномасштабного вторгнення було близько 500 гелікоптерів і 250-300 літаків, то не чисельні запаси українських літаків і вертольотів практично не дають нам можливості створення паритету. Все це впливає на кількість і якість наземних операцій. Те саме стосується важкої бронетехніки. 200-300 танків ми також не отримали, щоб сформувати ударні з'єднання, які б могли розвивати успіх, проламуючи лінію оборони. Тобто, диктатури станом на сьогодні підтримують одна одну в набагато дієвіший спосіб, ніж демократичні країни. Останні намагаються вирішити питання в якийсь мирний спосіб перемовин. Очевидно, що це дуже хибне позиціонування. Тому дорікання українцям і Україні, на мій погляд, не дуже доречні. Це не питання однієї держави, це питання всього демократичного світу.
Не Україну треба саджати на стіл перемовин
Чи знайшли ви в публікації Головнокомандувача ЗСУ нотки роздратування?
Мені насправді дуже імпонує щира і відверта спроба донести розуміння про реальний стан справ. Я з 2014 року казав, що українці заслуговують, а іноді навіть вимагають відвертої розмови. Бо всі спроби заколисати свідомість насправді відтерміновують жахливий перебіг подій. Бо не готуючись до гіршого, ми наражаємо себе на серйозну небезпеку. І генерал Залужний, насправді, дає "тверезий" матеріал. Щоб ми почали думати про те, що ми маємо зробити сьогодні, щоби завтра бути успішнішими, ніж РФ. Тому я не емоцій шукав. Я шукав і знайшов, насправді, дуже серйозний аналіз того стану справ, в якому ми зараз перебуваємо. І що потрібно зробити, щоб не опинитися в пастці затяжної позиційної війни і дати шанс прийняти правильні рішення. Це скоріше запобіжник, превенція від настання негативних наслідків, ніж сама констатація.
В цій статті ще йдеться про те, що є шанс виправити ситуацію на краще. І якраз "західний світ" має врешті-решт сформувати не те, що Україна не має програти, а яким має бути поразка самої Російської Федерації. Бо поки не буде розуміння, як має програти РФ, не буде і зрозуміло, яке саме озброєння і в який спосіб його треба використовувати, щоб конвенційна війна примусила Росію капітулювати. Я ще раз наголошую: Путін не збирається сідати за стіл переговорів. Тому Україну не треба саджати за стіл перемовин, як дехто намагаються подібними заявами "забруднювати інформаційний простір". Нам потрібна одностайна, зрозуміла, чітко сформульована підтримка, яка би дозволила повернути свої території, закріпити мир і бути здатними його захистити в найближчі 10-річчя або навіть на покоління українців.
Фото: facebook Андрія Тетерука
Яку роль в ході літнього-осіннього контрнаступу відіграв той факт, що про більшість найменувань нової зброї рашисти знали заздалегідь і могли підготуватися?
Ніяку. Вся наявна техніка відпрацювала, як і мала відпрацювати. Нічого превентивного РФ не зробила. Ми бачили ураження певних російських аеродромів, на яких вони безкарно до певної пори розташовували авіатехніку. Тому я не вважаю, що будь-яка анонсація надання допомоги Україні змушувала росіян реагувати швидко і ефективно. Всі лінії оборони почали робитись ще торік. Саме вони та не достатня кількість відповідної техніки в нас і стали основним стримуючим фактором.
Загроза переходу війни в стадію позиційної. Що це може означати на практиці в плані активності бойових дій найближчим часом?
Погодний фактор сприяє тому, щоб зменшити інтенсивність і затягнути війну в такий млявий обмін ударами. Це б дозволило РФ проводити приховану мобілізацію всіх ресурсів і відновити потенціал, який, після певної перерви, би дозволив їй переходити до активних бойових дій. Нам цей варіант не підходить. Тому має бути допомога саме тут і зараз.
Як швидко можна поставити весь спектр потрібного нам озброєння і чи є воно в наявності в наших партнерів?
Тут потрібно об'єднувати зусилля як української держави, так і наших партнерів в постачанні необхідних комплектуючих. В більшості випадків, вони можуть нам допомогти і самим організувати і масштабувати відповідні виробництві. І я би дуже хотів, щоб ця підтримка була безумовна – без певних бюрократичних або політичних рішень, коли блокується постачання необхідних для України матеріалів і ресурсів. Це потребує не тільки технічної, але й дипломатичної роботи.
Чи знайде відгомін у натівських начальників ця публікація Головнокомандувача ЗСУ?
Безумовно. Генерал Залужний користується авторитетом. "The Economist" теж авторитетне видання. Його вже прочитали, почули і висновки будуть зроблені. Щонайменше я на це щиро сподіваюсь. Сам матеріал заслуговує на повагу. Тому я думаю, що позитивний сигнал буде почутий.
