"Підрив Каховської греблі — це насправді друга за масштабом екологічна катастрофа після Чорнобиля"
Почнемо з глобального запитання: в якому стані зараз Чорне море?
Сама глобальна відповідь — в невідомому. Справа в тому, що для того, аби правильно встановити стан Чорного моря, в нього треба виходити. Оцінити стан моря з берега — це те ж саме, коли лежить пацієнт за шторкою, звішується тільки рука й можна намацати пульс, і ось за цим треба встановити діагноз. Приблизно в такому стані перебувають зараз науковці стосовно Чорного моря. Ми можемо брати будь-які зразки й проби тільки з берега. Вийти в море неможливо, бо там продовжуються активні бойові дії, все заміновано. Таким чином інформація дуже насправді обмежена. Нам доводиться обходитись тим, що ми можемо зібрати по берегах плюс супутникові дані. Тільки два джерела інформації, які абсолютно не замінюють виходи саме експедиційних суден в море, відбір проб по всій акваторії, відбір донних проб і т.д. Це все доведеться робити одразу, як тільки припиняться бойові дії. І тільки тоді ми зможемо повноцінно оцінити, в якому стані море. Поки ми можемо більш-менш судити про те, які фактори на це впливають, тобто що нам потім потрібно буде в першу чергу міряти.
І які це фактори?
Фактор номер один — це, звичайно, поява нових забруднюючих речовин, яких в Чорному морі або не було взагалі, або були дуже давно в радянські часи й про них забули. Наприклад, метали. Оскільки кожне підбите судно, тим більше таке судно, яке потонуло, як наша гордість крейсер "москва", їх треба топити однозначно. Але треба розуміти, що потім все одно доведеться мати справу з екологічними наслідками цього. Кожне таке судно — це купа металу.
Але навіть всі ці затоплені судна — це ніщо порівняно з донним мулом, який десятиліттями накопичувався на дні Каховського водосховища й був винесений в море, коли росіяни зробили цей страшний екологічний злочин. Підрив Каховської греблі — це насправді друга за масштабом екологічна катастрофа після Чорнобиля. Дуже багато того, що десятиліттями лежало в донному мулі, а нагадаю, що на берегах каховського водосховища стояло багато металургійних комбінатів, при чому саме старої радянської металургії, де воду ніколи ніхто не очищував й вона туди вся йшла. Відповідно, багато саме важких металів винесено з цим мулом. Але поняття "дуже багато" — самі розумієте. Важливо знати, скільки саме, а це ми зможемо поміряти, тільки коли вийдемо в море.
"Ракетне пальне з точки зору екосистеми — це як для людини "Новічок"
Далі — органічні забруднювачі. Кожен "Онікс" чи "Калібр", який збивають над Чорним морем або який вибухає, — це значна кількість ракетного пального, яке дуже високотоксичне. З точки зору екосистеми — це як для людини "Новічок" (Новічок — це родина фосфорорганічних отруйних речовин нервово-паралітичної дії — ред.). При кожному запуску ракетне пальне потрапляє в море, щось із нього розчиняється в воді, а щось починає накопичуватись в тканинах живих організмів. І це теж треба міряти.
Зараз, можливо, я вас трошки здивую, але крім негативного впливу є й позитивний, як не дивно. Справа в тому, що для чорноморських риб, особливо промислових, таких, наприклад, як камбала, для них навіть всі ці забруднення більш ніж компенсуються тим, що їх другий рік вже не ловлять.
Директор Національного Антарктичного Наукового Центру МОН України, кандидата біологічних наук Євген Дикий / Фото Віктор Ковальчук, УНІАН
А взагалі рибу з Чорного моря можна вживати?
Чи можна її вживати зараз, питання неактуальне, бо її не можна виловити. Ми говоримо саме про промислове рибальство, так от, його просто нема. Два роки вихід в море неможливий і в усій північно-західній частині Чорного моря два роки вже нікого не ловлять. І для риб це, звичайно, унікальний шанс відновити популяції. Особливо для тих, які реально дуже потерпали від браконьєрського перевилову, наприклад, камбала-калкан. А от чи можна буде її їсти після того, як вилов поновиться, будемо міряти, що там в неї в тканинах накопичилось.
Тобто позитив є, але дуже туманний.
Не туманний, а якраз чіткий. Знаєте, як про окремих людей кажуть "кому війна, а кому мати рідна", рівно те ж саме з морем. Від якихось впливів морська екосистема дуже страждає, але водночас відсутність вилову для деяких видів рятівна.
"Нам би дуже хотілось, щоб за відновлення екосистеми Чорного моря заплатили не ми з вами, а платники податків країни-агресора"
А чим взагалі ми зараз займаємось, поки неможливо вийти в море й складно оцінювати за пробами з берега й супутниковими даними? Розробляємо методику, як порахувати в грошах завдану шкоду. Справа в тому, що одразу після війни підуть міжнародні суди. Нам би дуже хотілось, щоб за безліч заходів із відновлення екосистеми Чорного моря, які знадобляться, щоб за них заплатили не ми з вами, а платники податків країни-агресора. Але для цього потрібно чітко порахувати збитки за такою методикою, яку визнають міжнародні суди й за якою ми зможемо ці суди виграти. І зараз найбільше над цим працюють наші науковці.
