Юлія Шелудько. Фото: Суспільне
― Фейсбук порвали, Ютуб надірвали, Ґуґл трошечки покалічили ― а тепер у конкретних цифрах.
Юлія Шелудько: Так, можемо похвалитися, бо справді "порвали й надірвали". Лише YouTube-канал Українського Радіо одночасно дивилися понад 100 тисяч людей. Понад 500 тисяч переглядів на YouTube-каналах Українського Радіо та Суспільне Культура в сукупності, тобто більш як пів мільйона. Близько 21 тисячі переглядів на Facebook-сторінці Українського Радіо, а до того ж ― перше місце у трендах самого YouTube. Не в якомусь окремому розділі, а загалом в YouTube. Але ми не можемо назвати ще одну цифру, вона дуже велика ― ми не можемо порахувати кількість прослуховувань, адже люди слухали Українське Радіо і в додатках, і в "Дії", і на хвилях радіо. Це величезна кількість, я переконана. Текст ми вже оприлюднили на сайті, тож усі охочі можуть зайти і самостійно перевірити, як вони написали радіодиктант.
― Які відгуки та реакції на цьогорічний диктант?
Юлія Шелудько: Відгуки найрізноманітніші. Одні кажуть, що "надто швидко читав, ми не встигали", інші кажуть, що "взагалі не можна так читати, це ж четвертий клас, дуже повільно". Треті сказали: "Ви знаєте, якийсь у нього (актора Олексія Гнатковського ― ред.) дивний акцент". А четверті: "Він прочитав геніально! Текст прекрасний. Ми плакали і не встигли написати, бо нас дуже охопили емоції". Але загальна картина ― всі задоволені, люди дякують, для них було дуже цінним написати диктант разом з усіма. На момент, коли я ішла на ефір (30 жовтня, 11 година за Києвом ― ред.), надійшло 13 тисяч електронних листів. Паперові листи ще будуть надходити, зараз їх близько сотні, це переважно Київ.
Катерина Калитко. Фото: Настя Телікова
― Як створювався текст радіодиктанту, як вам писалося?
Катерина Калитко: Писався текст дуже легко й органічно. Тому що я нічого не вигадувала навмисне, а писала про те, що мене хвилює, про ті дороги та місця, які бачила, які для мене дуже дорогі з певних причин. Я писала з думкою, що саме дороги, якими ми їдемо одне до одного, нас зараз єднають, зокрема і з тими українськими територіями, що чекають на повернення України.
― А як вам було слухати цей текст у виконанні Олексія Гнатковського?
Катерина Калитко: Скажу, що Олексій прочитав, певно, найкраще для тих, хто писав диктант: зрозуміло і дуже уважно інтонуючи та повторюючи фрази. Але у мене є така специфіка: я не дуже люблю, коли люди читають мої тексти. Це в жодному разі не закид, я просто слухаю, коли в інстаграмі читають мої вірші, і розумію, що я б інтонувала інакше. Так само і в диктанті ― я б інтонувала дещо інакше. Але слухати було цікаво. Це додаткове свідчення, що українська мова ― це стихія, яка не існує поза голосами. Дуже багато залежить від інтонування, способу вимови, індивідуальної фонетики. І всім, хто буде засмучуватися через помилки, хочу сказати: не засмучуйтесь. Українська мова це стихія, що існує з безпосереднім залученням нас усіх. Це як море, яке рухається за своїми внутрішніми законами, але не має аж такої чіткої структури. Десь пунктуація може бути такою або інакшою, й обидві версії можуть бути коректними.
― Цьогоріч текст, здається, був задовгим. Чи підганявся він до певних норм?
Катерина Калитко: Я запропонувала текст у тому обсязі, в якому він був написаний. Там було трошки більше слів, ніж мені говорили на початку, але текст не зазнав скорочень. Звісно, його можна було б скоротити, але це такий емоційний згусток, в якому все має свою доречність.
Юлія Шелудько: Ми завжди просимо авторів дотримуватися приблизної кількості слів ― десь 200. Але це не догма, може бути "плюс-мінус". Мовознавиця Лариса Масенко, яка нам допомагає з радіодиктантами, завжди переглядає текст, дає свої рекомендації, і потім спільно з автором вони допрацьовують. Але ці речі знають лише вони вдвох. Текст ніхто не бачить заздалегідь, така концепція проєкту.
― Чи буде колись більше години ефіру для "Радіодиктанту національної єдності"?
Юлія Шелудько: На наступний рік плануємо, тому що за годину не встигаємо ввімкнути всі локації, де пишуть диктант. Дуже багато людей хочуть долучитися ― і з-за кордонну, і з фронту, і по всій Україні. Тому це вже не просто диктант, який диктують по радіо, а великий проєкт, ціле шоу, флешмоб, який охоплює дуже багато організацій. Гуртуються люди, навчальні заклади, причому на різних континентах. І хочеться усіх хоча б на 1-2 хвилини включити, щоб показати масштаб. Людям дуже важливо розуміти, що вони єдині й пишуть диктант усі разом.
