Ілюстративне фото: Facebook "Генеральний штаб ЗСУ / General Staff of the Armed Forces of Ukraine"
Зараз нові пакети допомоги видаються майже кожні півтора-два тижні
Які основні висновки за підсумками візиту президента Зеленського до США та Канади щодо військового озброєння?
Звісно, всі чекали ATACMS (американська балістична ракета малої дальності – ред.) і всі були розчаровані, що їх одразу не було. Але вчора почали приходити повідомлення про те, що все-таки можливо Байден пообіцяв Зеленському якусь обмежену кількість ATACMS. Тому є велика ймовірність того, що все-таки ATACMS будуть, але трохи пізніше. Якщо казати про основний пакет, який наданий, то це вже класична американська підтримка. Там є і TOW (американська важка протитанкова керована ракета – ред.), і додаткова амуніція для мінометів, і додаткове піхотне обладнання і озброєння. В принципі, все, що потрібно нашій армії для нормального функціонування. І третій такий короткий момент. Окрім ATACMS, була ще ймовірність того, що будуть говорити про F-16. Тому що, хоча їх передають європейські партнери, але озброєння, обслуговування, ремонт, матеріали, вони все-таки американські. Про них поки що теж менше сказано. Тому чекаємо новин, сподіваюсь, що вони також будуть.
А яка тенденція, допомога в різних пакетах останнім часом збільшується чи зменшується? І скільки часу потрібно від моменту, коли оголошується пакет допомоги і до того, коли ця зброя вже у нас?
Щодо першого питання, то краще дивитися на те, як часто ці пакети надходять і дивитися на їх видозміну. Влітку торік пакети Україні надавалися кожні 3-4 тижні. Відповідно, це займало трохи більше часу для того, щоб доїхати, зважаючи на інфраструктурні проблеми. Зараз нові пакети допомоги видаються майже кожні півтора-два тижні. Іноді взагалі частіше, особливо, коли почався контрнаступ. Вони набагато менші за розміром, в середньому 100-400 мільйонів доларів. Але, при цьому, це є показником того, що американці більш скрупульозніше реагують на те, що саме нам треба. Тобто, наші запити тепер виконуються не щомісячно, а фактично щотижнево. Бо вони розуміють, що при наступі змінна природа війни стає ще більш непередбаченою. Тому пакети стали трохи менші, але вони стали набагато оперативнішими. Щодо строків поставок. Вони стали набагато швидші, завдяки тому, що ми змогли все-таки налагодити працюючу систему протиповітряної оборони. Тобто коли стало зрозуміло, що НАТОвська зброя під найменшим ризиком удару з боку Росіян, ці пакети стали приходити набагато оперативніше. І зазвичай протягом тижня після того, як було оголошено, вони вже прибувають в Україну.
У крайньому пакеті допомоги від США 12 позицій. Там є ракети для ППО, кулемети для боротьби з безпілотниками, артснаряди, протитанкові системи, понад 3 мільйони боєприпасів для стрілецької зброї. Що для нас найважливіше зараз і наскільки запити України відповідають тому, що можуть надати наші партнери?
Це складне питання. Основний принцип, по-перше, в постійності. Тобто, так як ми зараз йдемо до звільнення своїх територій, ми постійно в наступі, і нам постійно треба оновлювати свої запаси. А по-друге, принцип системності. Тобто, не можна сказати, що щось абсолютно необхідне, а про все інше можна забути. Нам потрібні і засоби для розмінування, і бронетехніка, яка, на жаль, втрачається. Нам потрібно поповнення протитанкового озброєння. Нашим пріоритетом є ППО перед початком опалювального сезону. Але все-таки системність цих поставок має полягати якраз в тому, що вони мають бути комплексними. Тому в цьому пакеті ми бачимо якраз таку всесторонню допомогу, починаючи від простого піхотного озброєння і боєприпасів, і закінчуючи снарядами для HIMARS.
Чимало експертів звертають увагу, що наступальна зброя практично відсутня. Про що це свідчить? Чи варто говорити про те, що війна може стати позиційною і наступальні якісь кроки можуть бути обмеженими?
Важко сказати. Насправді ми бачимо, що принцип передачі зброї в американців трохи відрізняється того, як ми його бачимо. Тут я можу процитувати Ллойда Остіна, міністра оборони США. Він каже, що ми чуємо, які запити нам дають українці, але при цьому ми маємо власний аналіз, яким ми керуємося в тому, як і яке озброєння ми передаємо. Тобто самі американці бачать, що наш пріоритет зараз полягає в посиленні ППО перед осінньо-зимовим періодом. Тому вони наголошують на ППО. Щодо наступального озброєння, тут є декілька великих факторів. Ключовий з них – геополітичний. Окрім того, що вони бачать, що в українців контрнаступ вдається, що ми стабільно просуваємося вперед, ми бачимо, що Китай значно активізував свою дипломатичну роботу для того, щоб не давати американцям можливості для нормального дипломатичного маневру.
Відомо, що адміністрація Байдена має намір передати нам ATACMS, оснащені касетними бомбами, а не одиничною боєголовкою. Поясніть, що це означає, яку вони можуть роль виконати на полі бою?
Касетні боєприпаси зазвичай призначені для ураження скупчення військ або великої кількості підрозділів противника, які розміщені на невеликій відносно території. Одиночні боєприпаси призначені для враження інфраструктурних об'єктів, або якихось великих військових об'єктів. Тобто, якщо це будуть касетні ATACMS, то очевидно це, в першу чергу, для тієї тактики, яку зараз ми використовуємо – вибивання тилової, незначної, але все-таки масивної інфраструктури супротивника, вибивання скупчення військ, переривання ланцюгів поставок і підкріплення, які надходить до російських військ.
Систем ППО у росіян мало. "Король-то голий"
Але ворог теж вчиться на своїх помилках і намагається відтягнути зброю подалі від зони ураження наших систем. Наскільки тут ми можемо реагувати вчасно і правильно? Які додаткові проблеми у нас тепер виникають і з чим ми можемо їх долати?
Додаткові проблеми завжди виникають. Це військові дії, це змінна природи воєнних дій. Але перший і важливий пункт, який нам допомагає, це розвідка. З цим у нас проблем із першого дня не було, бо американці нам майже відразу почали передавати всю необхідну інформацію. А по-друге, це збільшення нашої досяжності, збільшення наших можливостей до ураження на більших і дальних рубежах. І фактично якраз для цього ATACMS були правильним наступним кроком, який би суттєво збільшив нашу можливість добивати до нашого ворога. До речі, на цьому тлі знову активізувалися розмови про те, що німці, можливо, після передачі американцями, навіть малої партії ATACMS, готові будуть почати передавати TAURUS (німецько-шведська авіаційна крилата ракета класу "повітря-поверхня" – ред.). Тобто це буде ще одним кроком до того, що ми дійсно матимемо більше можливостей до ураження.
Тепер росіяни теж відчувають наслідки того, як воно жити під час сирен і коли лунають вибухи. Тобто Україна дає відсіч, наскільки це можливо. Це відчутно для росіян чи їхню "броню", принаймні, їхнього керівництва, це ніяк не порушує?
З боку керівництва ми бачимо невротичну, я б сказав, істеричну відповідь. Тобто вони, передусім, не можуть планувати. Тому що удари ми наносимо планомірно і непередбачувано. Вони не можуть адекватно розмістити свої системи ППО, які їм необхідні ближче до фронту. І несподівано виявилося, що цих систем ППО у росіян мало. І вони дійсно не можуть нормально розрахувати, де буде наступна атака, де їм їх тримати щонайбільше, де їм стримувати наші наступні удари. Тому вони не можуть нормально розмістити війська, вони не можуть нормально розмістити інфраструктуру, бо не знають, де вона буде в безпеці. А по суті, вона вже ніде не є в безпеці. Це перший позитив. По-друге. Як би вони не показували велич, силу, міць і все, що вони люблять танцювати, стає зрозуміло, що "король-то голий". Тобто російська влада обіцяє, що вона тримає все під контролем, все йде за планом, що скоро СВО закінчиться, бо майже все виконали. Але чому тоді активізуються обстріли? Тобто навіть для найбільш відсталих росіян стає зрозуміло, що якось не клеїться картинки пропаганди і майже щоденні обстріли російської території.
Фото: Facebook "Oleksandr Kraiev"
Більшість світу готова говорити про майбутнє світу без Росії
Щодо дипломатичної роботи, зокрема в контексті візиту Володимира Зеленського. Наскільки у світі є розуміння того, що українська "Формула миру" може спрацювати і які перспективні терміни того, щоб вона почала втілюватися?
Найкращим показником є залучення інших держав-партнерів і навіть тих, кого нам важко назвати нашими партнерами, до зустрічі у Джидді в Саудівській Аравії. Вона відбулась трохи більше місяця тому. Якраз ця зустріч є нашим першим кроком до початку оформлення тієї рамки, яку ми називаємо "Саміт миру". На ньому якраз наша 10-пунктова "Формула миру" стала ключовим пунктом порядку денного. Чому нам важлива була ця зустріч? Ми побачили, що більшість світу, в тому числі значна частина Глобального Півдня, готова говорити про майбутнє світу без Росії. Вони готові говорити про нову систему безпеки, де Москва не має права голосу. І дуже правильно, що серед цих країн був Китай, який дійсно активно долучився до цього процесу. Тому перспективи нашої формули миру доволі непогані. І з часів проведення Джидди ще 10 країн висловили свою готовність приєднатися до розгляду української формули миру. Наскільки це буде швидко, важко сказати. Але так чи інакше, цей процес може почати свій рух тільки коли ми виженемо з нашої території російські війська.
А як ви ставитеся до різних переговорників? Зокрема, Саудівська Аравія заявила про те, що готова докладати посередницькі зусилля, щоб досягти мирного врегулювання в Україні.
Насправді, Саудівська Аравія продовжує якраз ту функцію, яку вона взяла на себе під час зустрічі в Джидді. Тобто, вона вже була посередником, вона надала майданчик. Просто тут є одне велике "але". В порівнянні з африканцями, турками, китайцями, це не посередництво між Москвою і Києвом. Це посередництво, в першу чергу, між Вашингтоном, Києвом і Пекіном. Тобто, на відміну від інших посередників, Саудівська Аравія готова виключати з цих переговорів Росію. І тому це перше посередництво, на яке, я вважаю, ми мали б пристати.
Щодо візиту Зеленського до Канади і того, що ми почули з вуст очільників країн.
Канада з перших днів війни була одним з ключових, як військових, так і економічних спонсорів. У своїх пакетах підтримки вона дотримується тих принципів, що й США. Вони намагаються бути системними. Вони намагаються робити ці пакети меншими, але робити їх набагато частіше. І тому ми там бачимо дуже багато чого – від піхотного обладнання і завершуючи важкою бронетехнікою.
На який стадій перемовини щодо виробництва зброї? Скільки таких проєктів вже реалізуються і на який ефект розраховуємо?
Один з найбільших, який вже реалізовано, це проект з заводом Rheinmetall (німецький машинобудівний та зброєбудівний концерн – ред.) на заході країни. Про нього вони казали ще на початку літа. Це перший великий проєкт. Другий великий проєкт, якраз той, який ми зараз розпочинаємо з американцями. Коли він буде готовий? Ця інформація тримається в повному секреті, заради безпеки. Але ми бачимо, що загалом Rheinmetall знадобилася трохи менше трьох місяців для того, щоб повноцінно запустити цей цикл в Україні. Тому я не думаю, що американцям знадобиться більше часу, ніж німцям. Насправді, це дуже позитивні тенденції. Бо це і спрощення логістики, і посилення нашого ВПК. Крім того, це частина питання про відбудову України. Тобто ці компанії показують великим західним інвесторам, що навіть зараз в Україну можна привозити своє обладнання, можна вкладатися і це буде працювати.
