Фото: The Kyiv Independent
"Це історія про дітей застрелених, тобто вбитих за обставин, коли той, хто стріляв, бачив або повинен був бачити, куди стріляє і в кого стріляє"
Данило, ми знаємо, що тема надскладна й болюча. У тебе ця робота як розпочалась і чому взагалі виникла?
Це не перша моя робота, насправді, про вбитих росіянами дітей. Ще минулого року в травні чи в червні в мене вийшов матеріал на Bihus.Info, коли я ще працював там, про інших вбитих дітей. П’ятьох, якщо я не помиляюсь. І тоді і тепер - це історія про дітей застрелених, тобто вбитих не артилерійськими атаками чи ракетними обстрілами, запусками з далекої дистанції, а саме застрелених, вбитих за обставин, коли той, хто стріляв, бачив або повинен був бачити, куди стріляє і в кого стріляє. Хоча воєнних злочинів росіяни скоюють в Україні дуже багато і, якщо можна вжити це слово, вони є дуже різноманітними, вбивство дітей — це якесь абсолютне зло. Це, мабуть, найгірше, що, в принципі, може бути. І це те, про що хотілося кричати з самого початку цієї повномасштабної війни. І робити про це журналістські матеріали чи, як торік, журналістське рослідування, сюжети чи, як тепер, фільм-розслідування, — це спосіб цей крик перетворити на щось конструктивне. Це те, що на людському рівні зачіпало настільки сильно, що і в професійному житті в мене була прям необхідність цим займатись.
Данило Мокрик / Фото: Детектор медіа
"Ішлось про те, щоби показати саме систему, що це не випадковості, що це частина наміру й частина культури російської армії в Україні"
Фільм розкриває історії трьох дітей, яких вбили російські військові: це 10-річна Катя Вінарська з Харківщини, 12-річний Влад Магдик з Київщини та 15-річний Михайло Устянівський з Херсонщини. Саме ці історії чим вразили-зачепили, що вирішили їх розкрити у фільмі?
Кожна історія зачіпає чимось своїм. Не можна сказати, що ми вибрали ці історії тому, що вони чимось зачепили більше за інші. В нас міркувань насправді було дуже багато. Чому ми вибрали саме ці? Зокрема, нам дуже важливо було показати системність цього воєнного злочину, тому ми розповідаємо одну історію, яка відбулась на Київщині, одну історію, яка відбулась на Херсонщині й одну історію, яка відбулась на Харківщині, щоб показати, що це відбувається в усіх куточках, це роблять абсолютно різні російські підрозділи.
Для того, щоб розповісти, чим зачепила кожна конкретна історія, — це треба переказувати історію життя цих дітей і взаємин з рідними. Боюсь, що в двох словах я її не перекажу, цьому присвячена десь половина фільму. Тому я б рекомендував сам фільм подивитись.
Хочеться закцентувати на тому, що це фільм-розслідування, а результати цього розслідування на якому етапі зараз?
Не потрібно плутати журналістське розслідування з офіційним розслідування правоохоронних органів. Це різні процеси, вони мають різні підходи до збору доказів, різні стандарти доведення і навіть аудиторія цих розслідувань є різною. Нашою аудиторією, грубо кажучи, не є суди. Нашою аудиторією є люди, і саме людям ми доносимо інформацію, і саме вони є судом для наших журналістських розслідувань. В одному з випадків нам вдалось встановити безпосереднього керівника підрозділу, який вбив Михайла Устянівського на Херсонщині. В іншому випадку — в історії Каті Вінарської — нам вдалось встановити, як ми вважаємо, дуже важливі обставини вбивства. Але, тут що важливо зрозуміти, нам ішлось у цій роботі не лише про те, щоби встановити безпосередніх винуватців вбивства цих трьох дітей. Нам ішлось також про те, щоби показати саме систему, говорити про те, що це не випадковості, що це частина наміру й частина культури російської армії в Україні. І ми цьому присвячуємо багато часу також. Тобто ці три історії — не лише для того, щоб розповісти про ці три випадки. Вони для того, щоб описати систему. І мені видається, що це нам вдалось теж дуже непогано і за допомогою записів телефонних розмов російських військових, і за допомогою загальної рамки, яку в фільмі дає керівниця громадської організації Центр громадянських свобод, нобелівська лауреатка Олександра Матвійчук. Тобто ми це все виводимо на більш загальний рівень.