Настя Зухвала і Мирослав Лаюк. Фото: ФБ-сторінка "Настя Зухвала" і prometheus.org.ua
"На Кобилянську нападають найіменитіші критики"
— На початку пропоную зануритися у світ "Меланхолійного вальсу": що ми маємо знати, щоб краще зрозуміти історії трьох дівчат – Ганнусі, Марти і Софії?
Мирослав Лаюк: Ця новела Ольги Кобилянської автобіографічна, тому багато чого стає зрозуміло, якщо згадати, хто така Кобилянська. Це дуже пасіонарна особа, тобто людина, яка присвятила своє життя ідеям. І ці ідеї були досить революційними і дуже багато чого змінили. Кобилянська – одна із зачинательок модернізму, як величезного стилю. Вона вступила у конфронтацію із попередніми критиками, і разом з великою товаришкою Лесею Українкою боролася проти "великої гідри", яка не дозволяла українському культурному літературному процесу рухатися далі.
Мирослав Лаюк. Автор фото: Rafał Komorowski
— Вони розхитували старий народницький фундамент?
Мирослав Лаюк: Розхитували. Яскравий приклад – Олена Пчілка, яка представляє попередню епоху і Леся Українка – її дочка, яка цьому протистоїть. А з Лесею і Ольга Кобилянська, на яку нападають найіменитіші критики, говорячи, що те, що вона пише, це гріх. А паралельно є Коцюбинський, Стефаник, та інші молоді модерністи, яких теж треба захищати. Ще паралельно є Європа, яка пропонує нові цінності й нові стилі. Очевидно, що українська культура за цим не встигає. І ці дві жінки вирішують, що треба її наздогнати і перегнати.
—... і привнести те звучання, ту літературу, якої в той момент в Україні ще немає. Дуже важливо пам'ятати, що Ольга Кобилянська усвідомлено з власного вибору обирає саме українську мову для того, щоб творити літературу. Не забуваймо, що Кобилянська походить із німецькомовного середовища. На скільки це важлива сюжетна лінія?
Мирослав Лаюк: Це дуже важлива сюжетна лінія. Михайло Павлик писав свого часу Кобилянській: "Краще товаришуй з Лесею Українкою (вони ще не були знайомі), вона тебе перевчить, як бути українкою і українською письменницею. Не йдеться лише про перехід із німецької на українську. Просто у Кобилянської було дуже багато німецьких ідей. Леся Українка теж була прихильницею цих ідей, казала, що вони дуже важливі для нового стилю. Слово "німеччина" Леся Українка пише з малої літери, маючи на увазі не країну, а ідею. Ідею всього німецького, всього західного. І вибір Ольги Кобилянської з німецькомовного світу, де більше читають і купують книжок, на користь України і української культури – це досить жертовний вибір. З іншого боку, якщо людина робить цей вибір, очевидно, він для неї неуникний. І це у критиці сприймалося дуже по-різному.
"Меланхолійний вальс" та "Секс і місто"
— Одна моя знайома порівняла "Вальс меланхолійний" із серіалом "Секс і місто": троє дівчат працюють, знімають квартиру, у них є хлопці, є розмови про ці стосунки тощо. На скільки це адекватна паралель?
Настя Зухвала: Коли я побачила в сторіз нашої цієї програми коментар, що "Меланхолійний вальс" – це український "Американський пиріг", я напружилася.
— Цей коментар залишив, до речі, Мирослав Лаюк.
Настя Зухвала: Хочу у нього запитати, чому така асоціація?
Мирослав Лаюк: Ну, це версія початку кінця 19 століття. Ми маємо кількох молодих людей, які позбавляються батьківського впливу і починають жити разом. Це видно в тому, як вони розпоряджаються часом, які їхні цінності і що їм дозволено. І дуже цікаво порівнювати, що дозволено в сучасній культурі, а що тоді. А дозволено тоді було дуже мало.
Настя Зухвала: Я не згодна з тим, що "Американський пиріг" – це класика того, що нам дозволено у сучасному суспільстві. А щодо паралелі з "Секс і місто" – мені така думка теж спадала. Так, це "Секс і місто" 19 століття в Чернівцях. Але в "Секс і місто" героїні та їхнє життя не виглядають революційними. Для мене життя Керрі та Саманти виглядають досить таки звичайними. Але в 19 столітті для багатьох таке життя було неприйнятним. Також в "Секс і місто" не було такого персонажа-подразника, як артистка Гануся, яка реально всіх бісить.
— А чим вона дратує?
Настя Зухвала: Ганусю описують, як "укінчену артистку". Я, до речі, одразу подумала про себе, може і я така? Але коли я почала читати і побачила, як поводиться Гануся, зрозуміла, що я не настільки "укінчена". Гануся – це амбасадор нарцисизму. Коли, наприклад, про творчу людину говорить регіональний журналіст, він напевно уявляє собі Ганусю. У неї каприз на капризі, вона дратує своєю зверхністю, повною відсутністю самокритики. Я дуже співпереживала Марті, бо вона живе серед, з одного боку, особливих, творчих жінок, з іншого – жінок нарцисичних. Якби мені хтось сказав фразу "ні-ні, ти точно не зрозумієш", я не думаю, що подала б чаю такій людині.
— За сюжетом ми бачимо дивовижний трикутник: артистка і художниця Гануся, згодом до цієї квартири вселяється музикантка Софія, яка теж, до речі, може почати бити посуд, якщо їй щось не подобається. І між цими двома творчими стихіями живе Марта, майбутня вчителька. Вона – стереотипне втілення "нормальної" людини серед митців.
Настя Зухвала: Вона не просто нормальна, вона толкова і більш самодостатня. Вона їх прощає, цінує їхній талант, ховає речі, які пристрасні подруги можуть розбити. Ольга Кобилянська в свої тексти вплітає ідеї. На прикладі цих трьох дівчат вона, як одна з перших українських феміністок, говорить те, що хоче сказати про становище жінки.
Настя Зухвала. Фото: ФБ-сторінка "Настя Зухвала"
Мирослав Лаюк: Мені насправді було дуже сумно читати деякі рядки. Пам'ятамо, які це були часи. Жінки не мали право вступати в університети. Вважають, що Софія – це і є образ Ольга Кобилянської. Вона народилася в сім'ї, де їй змогли забезпечити лише 4 роки навчання, а хлопчиків при цьому відправили до гімназії. І все навчання Ольги Кобилянської – це фактично читання книжок за старшими братами. І Леся Українка так само вчилася сама. Я б не розглядав нарцисизм, як негативну внутрішню рису. Я б дивився на все збоку, оскільки Ольга Кобилянська дає нам кілька типів жінок того часу. І всі ці типи абсолютно нові в тодішній літературі.
Я повернуся все ж до "Американського пирога". Коли я ходив до школи, про цей фільм говорили в категорії моральності, розпусти, етики тощо. Так само говорили і про твори Ольги Кобилянської. Жінка нарцисична тією мовою – це жінка аморальна. Одна з героїнь покидає батька дитини і забирає дитину. І це теж "аморально". До того ж вона народжує, не виходячи заміж.
Настя Зухвала: От це мені сподобалося!
Мирослав Лаюк: Вона діє не красиво, не етично і не естетично. Я спеціально виписав фразу Сергія Єфремова 1902 року зі статті "В пошуках нової краси": "Кобилянська великий гріх на душу бере, створюючи шкідливий, протисуспільний, такий, що розбещує нетверезі уми, напрям у літературі". І ці слова належать видатному критику, який, проте, прославляв інший напрям у літературі, який був "нормальним" для поклоніння батьків. Покоління дітей прийшло і принесло всю оцю "розпусту" – те, що нині для нас абсолютно прийнятне. Мені також згадується Леся Українка і дискусія з Гнатюком, який щиро не розумів, навіщо їй платити за статтю, якщо у неї багатий батько. Також інші редактори не доплачували Лесі Українці та Ользі Кобилянській, бо вони також не розуміли, навіщо жінкам працювати.
— Уже сто років минуло, але й досі є ті, хто не розуміє, навіщо жінці працювати. Як сьогодні "Меланхолійний вальс" читається очима сучасної феміністки?
Настя Зухвала: Я подумала, що твір вкрай прогресивний для 19 століття. Хоча деякі речі здавалися мені наївними. Я подумала, що це круто сіяти в головах громад ідеї про те, що три жінки можуть жити разом. Я також жила довго зі своєю подругою, і нам було досить комфортно. Я взагалі ціную дружбу, сестринство і підтримку. Тож я розумію, на скільки радикальна ця ідея про трьох жінок. Я навіть їм десь заздрила: у них цікаві вечори, мистецтво, фортепіано.
Що бере з Ніцше Кобилянська?
— Як ми вже згадували, Ольга Кобилянська привносить в українську літературу багато всього німецького. І одна з її великих філософських любовей – це Ніцше. Що знайшла в ньому Кобилянська?
Мирослав Лаюк: Ольга Кобилянська і Леся Українка самі були дуже поміркованими. Візьмемо простіший приклад – вплив на них Івана Франка. Франко критикував Ольгу Кобилянську за "Царівну", мовляв, ця повість надто чуттєва. Але Франко нападав і на Вороного, бо йому просто не подобався модернізм. І Українка, і Кобилянська читали дуже багато. Приміром, Лесі Українці було дозволено читати все. Вони обидві не закінчували університетів, але знали дуже багато мов. Повернуся до Франка і Ніцше. Коли ми говоримо про ніцшеанство, яке закидають Кобилянській чи Українці, ми маємо на увазі їхню шалену начитаність. Я думаю, що Ніцше – це просто "один із". Це на той час шалено популярний автор. І вони просто беруть з нього те, що їм підходить. Англійська була тоді не дуже популярна. Але при цьому Леся Українка спеціально брала уроки англійської мови для того, щоб перекладати англійських авторів українською мовою. Бо таких перекладачів просто не було.
Ольга Кобилянська. Фото: Літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської в Чернівцях
— Що бере з Ніцше Кобилянська?
Мирослав Лаюк: Ніцше – це взагалі предтеча модернізму. Вплив філософії Ніцше шалений для всього європейського мистецтва, яке згодом назвали новим. Ніцше здійснив шалену кількість революцій. Чому я не зупиняюся на Ніцше? Бо є ще цілий ряд авторів, яких вони читають. А Ніцше їй близький, бо вона читає німецькою, знає німецьку культуру і філософію. Але вони читають і французів, і англійців.
— Які наївні речі з погляду сучасної людини є в цій новелі?
Настя Зухвала: Для мене був наївним фінал цієї історії, коли Софія помирає від горя: її серце розривається, коли вона дізнається, що її дядько не може її утримувати, а в її фортепіано щось пошкодилося. Я, як читачка, не хотіла такого фіналу. Як на мене, це нереалістично, щоб молода жінка померла від такої душевної недуги.
Мирослав Лаюк: Насправді мені дуже сумно було читати цю новелу. Як літературознавець, я сприймаю цей текст в контексті кінця 19-го століття. За 10 років до цього твору, до речі, був досить схожий текст Олени Пчілки "Товаришки" про двох подруг, які їдуть із Галичини до Цюриха щоб здобути освіту. І ми в 2023 році досі обговорюємо речі, які були тоді вкрай революційними. Досі говоримо про це, як про щось дуже актуальне. Це оповідання справді неймовірно актуальне, в ньому звучать абсолютно сучасні ідеї. І це дуже сумно. Бо виходить, що не так вже й далеко ми пішли від того, що робили ці жінки.
Настя Зухвала: Мені не було сумно. Я була вмотивована читати і дуже тішилася з того, що в ті часи вже проглядається такі прогресивні ідеї. Мені подобається, що їхнє життя описано, як норма. А в деяких питаннях ми справді недалеко відійшли у поглядах. Наприклад, співмешканство трьох жінок, які не рвуться заміж і досі критикується. Навколо факту мого дружнього союзу з подругою завжди було багато несприйняття.
— Яку ідею, перспективну думку можна з собою забрати з "Меланхолійного вальсу"?
Мирослав Лаюк: Боротьба триває. Оці думки висловлені недарма. Ми можемо і далі читати цей текст і застосовувати його до сучасності, бо він дуже до неї підходить.
Настя Зухвала: Насамперед, це данина таланту Ольги Кобилянської, яка пише цю історію неупереджено. Немає відчуття, що ти можеш стати на бік однієї з героїнь. Мене зворушила в творі тема материнства. Вони цитують арабське прислів'я: "Бог сам не міг скрізь бути, тому створив матерів". Вона говорить про материнство неупереджено, захоплюючись ним, але не нав'язуючи його. Не засуджувати, приймати, не нав'язувати – ці ідеї прогресивні і для нашого часу.
