Національний літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди у Сковородинівці (Харківщина) після російського авіаудару 6 травня 2022. Снаряд влучив у дах будівлі. Приміщення фактично знищене. Найцінніші експонати колекції вдалося врятувати, їх заздалегідь перемістили в безпечне місце. Фото: kharkivoda.gov.ua
"Це безпрецедентна історія"
— 20 об'єктів України отримали тимчасовий посилений захист від ЮНЕСКО. Як відбувається визначення цих об'єктів?
Усе насправді дуже просто, тому що Україна у 2020 році ратифікувала Другий Протокол до Гаазької конвенції. Відповідно, тепер наше завдання — імплементувати всі ті положення. Одна з важливих складових цього протоколу — так званий посилений захист об'єктів культурної спадщини. Цей об'єкт має відповідати трьом критеріям:
1. становить значну культурну цінність для людства;
2. захищений на національному рівні;
3. не використовується з військовою метою.
У цьому була доволі значна складність, бо потрібно було підготувати картку на кожен з об'єктів. Це доволі складна форма і з багатьма нюансами. А для країни в умовах війни було ще складніше, тому що там є так звана "Norm military declaration", тобто декларація про невійськове використання цих об'єктів. І Міністерство оборони разом із Міністерством культури повинні були підписати декларацію про те, що всі цінні культурні об'єкти не використовуються і не будуть використовуватися українською стороною для військової мети. Нам вдалося це все зробити, і Ганна Маляр (заступниця міністра оборони України — ред.) підписала ці картки.
Спочатку їх було 23. Туди виходила і Кам'яна Могила. Але враховуючи те, що вона на окупованій території, то в рамках консультацій, які відбулися до позачергового засідання, ми обговорили, що наразі це недоцільно. Треба доопрацювати певні механізми. Тому цей об'єкт ми не вносили на голосування. Але всі ті картки, які ми підготували, були проголосовані й не було жодного зауваження. Фактично це безпрецедентна історія. Тому що доволі складно відповідати всім критеріям, щоб проголосували за таку велику кількість об'єктів, які вносяться в перелік міжнародних культурних цінностей. Як правило, це одна, дві, максимум три пам'ятки. Тому те, що Україна за раз фактично змогла внести 20 – це, з одного боку, маячок про те, що світова спільнота реагує і підтримує Україну, а з іншого — говорить, що ми якісно імплементуємо положення Другого Протоколу. І на рівні міжнародного гуманітарного права це важливий репутаційний крок.
А якщо ми говоримо про практичну складову і чому це важливо, то це плюс імунітету захисту нерухомої культурної спадщини, з одного боку. З іншого боку — це інший рівень відповідальності у міжнародних судах. У результаті, якщо будуть пошкодження цих об'єктів, це інший рівень відповідальності й можливості притягнення винних до відповідальності.
— Це й абсолютно інший рівень компенсації, відшкодування. Так?
Так. І ще важлива складова — ми можемо претендувати й на додаткову технічну допомогу на першочергові потреби, якщо вони є. Тобто в контексті допомоги саме для збереження культурних цінностей це теж хороший аргумент.
— Тобто посилений захист відрізняється від просто захисту ЮНЕСКО?
Це різні критерії. Це за різними документами та конвенціями різні рівні захисту. Другий Протокол передбачає спеціальний захист і посилений захист. Тобто зараз нам вдалося розібратися із посиленим захистом. І це суттєвий плюс для України.
"781 пам'ятка пошкоджена в результаті російської агресії"
— Яка ситуація з тими об'єктами, які зараз на окупованих територіях. Чи можливо внести їх до списку зі статусом посиленого захисту і взагалі, в якій сфері вони зараз знаходяться?
Ми маємо унікальну ситуацію, тому що такої війни, як зараз, Європа, не бачила за останнє століття. Тому міжнародне гуманітарне право потребує суттєвого доопрацювання, враховуючи реальність, з якою стикнувся цивілізований світ. Певні процедурні моменти потребують доопрацювання для того, щоб об'єктивно можна було вносити ці об'єкти. Тому що зараз ми не можемо це зробити. Наприклад, хороший кейс — це Кам'яна Могила. Фактично це наша територія, але вона окупована. Ми не можемо її обстежити, ми не знаємо, що там. Тому що вся інформація, яка стосується пам'яток на окупованих територіях, з відкритих джерел. Якщо пощастило — від людей, які там є. Але, зі зрозумілих причин, доступ до цієї інформації дуже обмежений. Тому це фактично лише супутники, відкриті джерела, соціальні мережі тощо. І це ускладнює момент із внесенням цих об'єктів під посилений захист.
Але було дуже цинічно і смішно, тому що на цьому засіданні була російська сторона. Росія не ратифікувала Другий протокол, але вони були на цьому засіданні. Вони взяли навіть слово перед голосуванням і заявили про те, що "Росія не пошкодила за весь цей час жодного об'єкта культурної спадщини, і взагалі вони не розуміють, що це за режим такий і як ця процедура має відбуватися". Хоча це просто — ти береш документ, читаєш і бачиш, що, навіщо і чому. Але такі репліки все-таки були. Це було доволі смішно, тому що ми збираємо інформацію про пошкоджені пам'ятки саме культурної спадщини у розрізі війни. І станом на 25 серпня, 781 пам'ятка пошкоджена в результаті саме російської агресії. Це лише за офіційними даними із тих територій, на яких обласні військові адміністрації об'єктивно володіють ситуацією. При цьому зазначають, що не можуть обстежити ті чи інші території через об'єктивні причини.
Позачергове засідання Комітету Другого протоколу до Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у разі збройного конфлікту
ФОТО: mkip.gov.ua
"Факти російської агресії видно неозброєним оком"
— Як реагує європейська спільнота колег?
Всі фактично країни-члени, які були на цьому засіданні, підтримали Україну. І коли відповідали на, як на мене, не зовсім здорові репліки, то пояснили, що факти російської агресії видно неозброєним оком. Звісно, що далі це питання юристів — у межах права все правильно фіксувати, документувати, щоб це все було правильною доказовою базою. Але міжнародна спільнота однозначно підтримала Україну. І всі одностайно наголосили на тому, що Україна в цьому контексті дотримується взятих на себе вимог та міжнародного права, а агресор поводить себе неадекватно, м’яко кажучи.
— Які подальші кроки Міністерства культури та інформаційної політики у сфері захисту цих пам'яток?
Суто технічно, протягом тижня ми повинні перевірити із комісією ці геодані, внести ці об'єкти на карту міжнародних культурних цінностей. Потім ці об'єкти маркуються спеціальним розпізнавальним знаком. Ну і все. Фактично з моменту, коли протокольним рішенням їх було взято під посилений захист, вони автоматично отримують цей статус з відповідними положеннями, які регламентуються Другим протоколом.
Щодо наступних кроків, то у нас поза зоною залишилися Одеса та Чернігів. Чергове засідання цього Комітету буде в грудні. І ми до цього часу маємо доопрацювати щодо тих об'єктів, котрі є в попередньому списку ЮНЕСКО і які не були розглянуті на цьому позачерговому засіданні. У нас є кілька місяців для того, щоби попрацювати з людьми на місцях, напрацювати якісні карти і внести ті об'єкти, які ще не ввійшли у цей список.
— Яка робота відбуватиметься з тими пам'ятками, які вже зазнали руйнувань чи пошкоджень внаслідок агресії РФ і яку допомогу європейські колеги можуть надати?
Ми зараз активно збираємо інформацію щодо пошкоджень і щодо завданих збитків, встановлюємо їх розмір. Це має фіксуватися відповідно до чинного законодавства, зокрема у двох аспектах. Тобто, є групи документування саме в контексті здійснених воєнних злочинів, а інша історія — це фіксація пошкоджень для відбудови. І є низка міжнародних партнерів. ЮНЕСКО, наприклад, здійснює ряд місій і, зокрема, швидко реагує на факти таких пошкоджень, зокрема, які нещодавно були в Одесі чи Чернігові. Вони активно включилися і фактично відразу туди поїхали, обстежують, і зараз ці місії продовжуються. Є низка інших організацій, зокрема Італія, які готові ділитися своїм досвідом, спеціалістами та фондами для того, щоб в межах відбудови відновлювати саме об'єкти культурної спадщини. Таких програм доволі багато.
— Коли завершать процес дослідження, аналізу і збору даних?
Це багатошаровий процес. Якісь об'єкти постраждали менше, десь треба замінити вікна, і їх вже замінюють. Десь, як Собор, наприклад, то там значні, серйозні пошкодження. Це все фіксується, працюють архітектори та реставратори для того, щоб напрацювати, як це має розвиватися далі, щоб це максимально швидко, якісно відновити. Звісно, це тривалий процес. Насамперед зосереджується увага на першочергових стабілізаційних заходах. Але комплексні довготривалі історії теж паралельно напрацьовуються, шукаються партнери, і маленькими кроками вдається це робити.
