Ілюстративне фото з відкритих джерел
Спочатку українські біженці обирали Польщу, зараз Німеччину
— Як змінився портрет біженця від лютого-березня 2022 року?
— Зросла частка чоловіків-біженців. Це є тенденцією. Тут можуть бути різні чинники: як легальний, так і нелегальний виїзд. Багато хто шукав способу, як возз'єднатися з сім'єю, як просто виїхати за кордон працювати. Війна триває вже півтора року. Багато з тих, хто виїжджав ще, як діти, стають вже чоловіками в розумінні вікової категорії. І цей процес ще триватиме. Інших якихось принципових змін в демографічній структурі не спостерігалося. Ще було суттєвою зміною розподіл за країнами. Коли ми робили оцінку на кінець минулого року, тоді країною номер один за кількістю українських біженців була Польща. Зараз цією країною є Німеччина.
— Чи є тенденція до того, що ці міграційні рухи посилюються або послаблюються? Що змушує біженців до переїздів та зміни країни?
— Тут є не тільки фактор переїзду. Завдяки цьому проєкту, який тривав рік, ми зробили оцінку щодо кількості біженців на кінець 2022 року і зараз, на червень 2023 року. Ми побачили приріст кількості біженців приблизно на 300-500 тисяч осіб. І часто це може бути не переїзд, а, наприклад, ті, хто був у Польщі: вони з більшою ймовірністю поверталися до України, бо процес повернення так само спостерігався, кількість виїздів була більшою. Ті, хто загалом був налаштований повертатися, вони дуже далеко не забиралися за інших рівних умов. Ті, хто виїжджав внаслідок руйнування Каховської ГЕС, хто виїжджав внаслідок руйнування житла з території бойових дій чи поруч, вони вже знали, що найкращі умови для їхньої соціальної ситуації будуть у Німеччині. Тому вони одразу виїжджали туди. Тут є момент переїзду і між країнами, і момент різних картинок руху повернення та виїзду нових біженців. Ми робили сегментацію. Є група людей, і про це треба говорити, майже 30% з опитаних, яких ми класифікували, як квазі трудових мігрантів. Це люди, які вже мали частіше досвід роботи за кордоном, які мають друзів та родичів за кордоном, які виїжджали більше не через те, що була загроза руйнування житла та місця роботи. Вони виїжджали в порівнянні з відносно безпечних областей. Вони їхали, щоби отримати можливість легально працювати за кордоном. Так само є група, яку ми назвали професіонали: це жінки з дітьми, але ті, хто має вищу освіту, кращу освіту загалом, хто мав друзів і досвід роботи, досвід виїзду за кордон раніше, хтось працював у міжнародній компанії. Ми бачимо, що ці люди певною чином розсіяні різними країнами. І це не лише Польща, Німеччина та Чехія. Вони є в таких країнах, як Велика Британія, Голландія, Бельгія. Вони там або знаходять роботу, або їх приводить їхня компанія, або вони продовжують працювати на українську компанію, або користуються системою соціального забезпечення.
Залишаються ті, в кого рівень добробуту за кордоном є вищим, ніж в Україні
— Соціальна підтримка в різних країнах, оплата некваліфікованої праці стимулюють наших біженців залишатися там…
— Ми у фінальному звіті зробили додатковий аналіз. І побачили цікаву тенденцію. Загалом більш схильні залишатися, не думати про повернення в Україну найближчим часом ті, в кого рівень добробуту в країні перебування є кращим, ніж був в Україні. І навпаки: ті, в кого рівень добробуту був хорошим в Україні, вони більш схильні повертатися. Це хороша історія і хороший висновок для України. Це означає, що люди, які мають високу кваліфікацію, хто є більш підприємливим, хто має можливість себе реалізувати в Україні, вони більш схильні повертатися в Україну, допомагати в розвитку України, у відновленні економіки. А це дає підстави для оптимізму на майбутнє.
Гліб Вишлінський. Фото: ФБ-сторінка Гліба Вишлінського
— Є багато пересторог у демографічному плані. Хто планує повернутися?
— У нас є оцінки для різних сценаріїв щодо повернення. Умовно при кращому сценарії розвитку воєнної ситуації повернеться більшість, у найгіршому сценарії повернеться менша половина від тих, хто виїхав. Треба дивитися, який відсоток людей дав відповідь на питання щодо свого повернення в Україну: "я точно повернуся". Бо є варіанти: "я точно повернуся," "скоріше повернуся," "скоріше не повернуся" і "точно не повернуся". Ті, хто говорить "скоріше повернуся" і нижче, то це є ризиком. У першій хвилі опитування, яку ми проводили в листопаді, про "точно повернуся" говорило біля половини опитаних. У другій хвилі ця кількість скоротилася до трохи більше 40%. Але так само ми опитали 200 респондентів, які були в першій хвилі опитування минулого року. І серед них 10% вже були в Україні. Є трохи негативна тенденція, як і всі передбачали, щодо тривалості війни: серед тих, хто перебуває за кордоном, частка тих, хто має намір повертатися в Україну, скорочується. Трохи менше 30%, які квазі-трудові мігранти, вони будуть повертатися через економічні можливості. Залежно від того, скільки їм пропонують і які умови, яка сімейна ситуація. Якщо дівчата виходять заміж за кордоном, то ймовірність повернутися в Україну у них скоротиться навіть при найкращій економічній ситуації. Друга група, яка менше залежить від безпекової ситуації в Україні, це ті, хто виїжджав із тих територій, де були бойові дії, окупація, ті, кому немає куди повертатися. Тут є великий вплив державної політики, тому що серед них є багато тих, хто готовий повертатися кудись в Україну, де буде можливість жити і працювати. Це є швидкість відбудови та створення робочих місць. Десь половина, загалом, від усіх, це є портрет жінки, яка вивозила своїх дітей. Це найскладніша для повернення група, бо вони прив'язані до безпекової ситуації.
