Фото: Радіо Культура
Саша згадує, що її тато знав, що буде війна: "Він допомагав ЗСУ, їздив в АТО. І він нам про наближення війни казав, тому ми були більш-менш готові. Він одразу пішов на війну, а нам сказав поїхати в Олександрію, Кіровоградська область, до родичів. Там було безпечно".
Сім’я жила в родички, й саме там Саша намалювала перші два малюнки: "Малювала просто щоб зайняти мозок, щоб не думати про погане. Малювала у вільний час, коли щось було на душі, коли боліло. До того я три роки займалася в художній школі".
Саша говорить, що змінилася за час повномасштабного вторгнення: "Думаю, я стала дорослішою, почала серйозніше сприймати деякі речі. Стала почуватись більш стривожено. Особливо після смерті батька".
Мріє повернутися до Харкова: "Думаю, це загальне, у всіх українців зараз такі мрії. Всі хочуть повернутися додому і закінчення війни. Це буде в найближчому майбутньому, я сподіваюсь".
Рідний Харків Саша згадує з ніжністю: "Це величезне місто, де багато людей, парків, місць, де можна погуляти, порозважатися. Ми кожні вихідні їздили десь гуляли, за місто виїжджали. Мені Харків — одне з найкрасивіших міст в Україні. Тут багато парків, фонтанів, історичний центр".
Каже, місто за цей час змінилося, як і рідні: "Усі родичі, бабуся з дідусем… вони залишилися тими, кого я люблю, добрими, веселими, але вони сумнішають з кожним днем".
Водночас саме рідні є головним джерелом підтримки: "Мене мама дуже підтримує. Мої бабуся і дідусь, я з ними майже кожен вечір розмовляю".
Що люди мають знати й зрозуміти про цю війну? "Вони мають знати, що в XXI столітті можлива війна, і що росія — це агресор, терорист. Що не можна більше допускати війн у наш час, тому що наслідки можуть бути жахливими".