Президент США Джордж Буш-старший виступає у Верховній Раді УРСР. Київ, 1 серпня 1991 року. Фото: Укрінформ
"Фразу про "самовбивчий націоналізм" Буш особисто у літаку з Москви до Києва вирішив дописати від себе"
— 1 серпня 1991 року Джордж Буш-старший виступив з промовою, яка увійшла в історію як "котлета по-київськи". В цій промові він застеріг українців від суїцидального націоналізму. Як надалі змінювалося ставлення США до загроз, які виникли на місці колишнього Радянського Союзу через розростання Росії?
Кажуть, що текст цієї промови, яку потім назвали "Котлета по-київськи", написала Кондоліза Райс, яка потім стала держсекретарем США, а фразу про "самовбивчий націоналізм" Буш особисто у літаку з Москви до Києва вирішив дописати від себе (перед прибуттям до Києва Буш-старший гостював у Москві у першого й останнього президента СРСР Михайла Горбачова – ред.) Мені здається, що тези, які Буш-старший виголосив у Верховній Раді, змінилися навіть не в сенсі розпаду СРСР та небезпеки цього, вони визначили зовнішню політику США та НАТО щодо України та інших колишніх республік Радянського Союзу як до територій впливу Росії. Ці колишні республіки нібито належать Росії – за якимось абстрактним незрозумілим правом. Що я маю на увазі? США дуже хвилювалися, що в нас може повторитись балканський сценарій. Кажуть, що саме початок громадянської війни в колишній Югославії надихнув Буша виголосити таку промову. Наші політичні оглядачі, політики з 2014 року говорили про те, що нібито Росія має якийсь інтерес і права на нас, що ми країни-колишні колонії Російської імперії, колишні частини СРСР маємо бути в якісь міфічній орбіті Росії. Й така квола, занадто обережна зовнішня політика зрештою і призвела до 2022 року.
Президент США Джордж Буш-старший (ліворуч) і голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук. Серпень 1991 року. Фото: Alexey Poddubny TASS
Як змінювалася риторика США? Вона не сильно змінювалася, якщо проаналізувати виступи американських лідерів щодо України та РФ. Другим американським президентом, який відвідав Київ, був Білл Клінтон, який вийшов і виголосив багатотисячному натовпу українців програмну промову. Він процитував Тараса Шевченка "Борітеся – поборете", кілька разів повторивши цю фразу. Тоді це сприймалося як "ви маєте бути сильними, маєте пройти якісь випробування" (у той час актуальними були передусім економічні питання). Але зараз Білл Клінтон, згадуючи свої наполягання, щоб Україна позбулася ядерної зброї, шкодує про це. Ця фраза, яку він з акцентом говорив саме українською мовою, звучить наче "самі розбирайтеся зі своїми проблемами". "Це ваш челендж, ваш шлях. Ви маєте ним йти і ми тут ні до чого". Зараз це виглядає якось так. Тому американська риторика не змінилась навіть за президента Барака Обами, який був дуже обережний, весь час засуджував Росію за анексію Криму, події на окупованій частині Донбасу, але зрештою жодних різних дій не вчинив. Він не зробив нічого, щоб захистити український народ, який за часів Білла Клінтона відмовився від третього за величиною в світі ядерного арсеналу та тим самим поставив себе у вразливе становище, в якому ми є зараз.
“У 2008 році Росія відкрито напала на Грузію і стало зрозуміло, що момент упущений”
— Якщо говорити про нинішній час: чи є ознаки того, що США врахували ці помилки і, можливо, їх виправляють?
І так, і ні. Все західне суспільство завжди до будь-якої людини, етносу чи держави ставиться при першому знайомстві з великим кредитом довіри. Поки людина тобі нічого поганого не зробила, за замовчуванням західні люди вважають, що це хороша людина і їй дають шанс. Відповідно, коли розпадався СРСР (а це була інша вивіска Російської імперії), коли територія Російської імперії зменшувалася внаслідок відходу від неї, звільнення, деокупації, принаймні тимчасової для деяких країн, на той час західні адміністрації, уряди сподівалися, що нова влада, яка прийшла в Росії (президент Єльцин), де були молоді амбітні опозиційні політики, які були начебто проти комунізму, імперіалізму, змінить історичний курс Російської імперії, який можна рахувати з часів Петра І чи Івана Грозного. Цей курс завжди був однаковим – імперіалістичним, шовіністичним та загарбницьким. Й сподіваючись усе-таки на зміну курсу Кремля, Росії намагалися допомогти: авансом надали статус країни з ринковою економікою, широкі преференції для торгівлі в рамках ВТО, допомагали технологіями та всім іншим. Вони сподівались, що доступ до світових ринків, вільна торгівля, обмін інформацією із зовнішнім світом, відносно вільна можливість подорожувати, обмінюватися культурним досвідом покажуть російському суспільству переваги відкритої західної цивілізації. На превеликий жаль, цього не сталося. Але розуміючи, що це вже велика проблема, що Росія знову починає показувати свої ведмежі зуби, західні лідери намагалися врятувати ситуацію, все ще сподіваючись, що є якийсь шанс повернути Росію у правильне русло.
Тут слід сказати, що російське КДБ – а спецслужби Росії це все одно КДБ, як їх не назви – дуже вміло завжди маніпулювали геополітичною ситуацією та використовували геополітичні виклики, критичні моменти для того, щоб зміцнювати статус Росії. Якщо пригадати, Путін приходить до влади в 2000 році і в Росії починається друга чеченська війна, яку починає засуджувати західний світ. Потім відбувається трагедія у Нью–Йорку (11 вересня 2001 року – ред.) і в цей час Росія пропонує Америці допомогу – стати учасником антитерористичної коаліції проти терористів в Афганістані. На той час Америці та союзникам США була потрібна підтримка великої потужної країни, яка знаходиться недалеко від кордонів Афганістану, то вони йдуть на політико–психологічний альянс з Росією і закривають очі на другу чеченську війну. Це дозволило Путіна приборкати Ічкерію, яка фактично була знищена і перетворилась на область РФ після всіх намагань визвольної боротьби, а Путін утвердився нібито партнером НАТО та США. У такому статусі все тривало до 2008 року: західний світ закривав очі на енергетичну агресію Росії, використання енергоносіїв як зброю проти України та Грузії. У 2008 році Росія відкрито напала на Грузію і стало зрозуміло, що момент упущений і це вже буде потяг рейками війни, який розганяється.
Михайло Ганницький. Фото: УНІАН
"Путін – маніяк, але зрозумілий для них"
— Але ж не відразу відреагували…
Відреагували не відразу, тому що будь-яка реакція – це додаткові витрати. Уявімо собі, що президент Буш-молодший або Обама вийшов на той час до своєї аудиторії – а 2008 рік – це рік дуже сильної економічної кризи, глобальної рецесії – і сказав: "Ми помилились, прорахувались. Росія стала на рейки війни, нову гонитву озброєнь і нам треба різко і суттєво збільшувати витрати на нашу армію". Американське суспільство цього не сприйняло б. Росіяни добре скористалися моментом, усвідомлюючи, що західний світ, який зав’язаний на біржі, а американська економіка на той час була для світу наріжним каменем, не зможе ефективно відреагувати, дозволили собі агресію проти Грузії. Це про вміння маніпулювати геополітичними можливостями, які стаються в світі. Це єдине, як на мене, в чому росіяни дійсно успішні. Їхні спецслужби, їхня дипломатична машина завжди вміли знайти правильний момент, щоб зробити якесь зло, коли шанс отримати покарання за це зло був мінімальним.
— Чи допускають зараз США та наші партнери з ЄС, що Росія може розпастися? Чи вони збираються її зберегти в якомусь вигляді?
Вони, звісно, це допускають, але дуже бояться цього. І ми бачимо це по їхній риториці. Передусім вони бояться, бо їх дуже хвилює стан величезного ядерного арсеналу Росії. Коли він під контролем Путіна – хай і маніяка, але зрозумілого для них, це прийнятно. Коли ядерна зброя ризикує опинитися в руках десятків регіональних князьків – це неприйнятно і цього на Заході бояться.
