Президенти України та Польщі Володимир Зеленський і Анджей Дуда під час зустрічі у Варшаві 5 квітня 2023 року. Фото: Світлани Мялик
— Пане міністре! Перед тим як ми почнемо нашу розмову, я хотіла би подякувати польському народу, польському уряду за допомогу, яку ви надаєте Україні в ці трагічні часи війни, тому що це дуже важливо для нас. Як Польща почала допомагати Україні у перші дні повномасштабної війни. Вже минуло півтора року відтоді, пам'ятаєте ті дні?
З перших годин війни Польща підтримала Україну. Спочатку ця допомога була, можна сказати, дуже спонтанною, у цей найгарячіший період бойових дій. Але згодом вона була систематизована і реалізується польським урядом донині. Можна сказати, що на цьому першому етапі, в цій першій гарячій фазі, допомога була в основному двосторонньою.
Перший – на політичному рівні. Від самого початку польські політики – президент Анджей Дуда, прем'єр-міністр Матеуш Моравецький – прагнули, щоб Європа і світ підтримали Україну в її захисті від варварського російського нападу, відреагували якомога гостріше і наклали санкції на Російську Федерацію. І згадаймо, що це було не так очевидно, з тієї причини, що спочатку Німеччина, наприклад, навіть не хотіла погоджуватися на відімкнення російських банків від глобальної клірингової системи, і лише в результаті бурхливої розмови під час візиту прем'єр-міністра Моравецького і президента Литви до Берліна канцлер Шольц прийняв і оголосив це рішення. І тут надзвичайно важливим було залучення політиків для мобілізації вільного світу на підтримку України в її захисті від російської агресії. І це був перший напрямок цієї міжнародної підтримки України.
Другим напрямком, яким ми займалися з першого дня війни, була підтримка військовою технікою. В ніч з 23 на 24 лютого з Жешува приземлився і вилетів останній транспортний літак перед початком війни. Це був український "Антонов", який ввечері 23-го був завантажений у Жешуві зброєю та боєприпасами, які вирушили в Україну. І як я вже казав, це був останній транспорт перед початком війни. Потім, звичайно, ми почали діяти в набагато ширших масштабах. Це була така підтримка, коли озброєння вже не йшло повітрям, тому що це було неможливо, а дорогою, чи то автомобілями, чи то наземним транспортом, чи то потягами. Ми почали надсилати техніку, як польську, так і ту, що потроху надходила в Україну.
Варто також нагадати, що на початку дуже мало країн хотіли надавати суто військову допомогу, крім США, Великої Британії та Польщі. Була також підтримка з боку країн Балтії, але це невеликі країни, тому цей вимір допомоги також був невеликим. Але трьома найсерйознішими державами, які постачали Україні озброєння і боєприпаси з самого початку, були США, Велика Британія і Польща. І Польща була, з одного боку, країною, яка могла найшвидше доставити це обладнання через своє географічне розташування, тому це обладнання було найбільш польським на початку. А по-–друге, фактично з першого тижня ми організували перевантажувальний хаб у Ряшеві, куди почала надходити допомога з усього світу.
Я пам'ятаю також перші два тижні конфлікту, як президент Анджей Дуда говорив зі мною вночі після розмови з президентом Володимиром Зеленським, тому що прилетіли якісь літаки з "байрактарами" до Ряшева і вночі треба було розвантажити техніку і терміново відправити її в Україну. Тоді хабу ще не існувало, він тільки організовувався, тому це відбувалося дуже спонтанно, але всі хотіли допомогти, всі хотіли долучитися. Пізніше, звичайно, ця допомога була структурована, і пізніше до неї долучилися окремі державні установи, міністерства і, звичайно, армія. Але в ті перші дні, в ті перші тижні ця допомога була дуже спонтанною і зосереджувалася лише на цих двох напрямках.
Я не говорю про допомогу біженцям, тому що це зовсім окрема тема. Сьогодні, як я розумію, ми говоримо про ту допомогу, яка надходила в Україну, а потім, із плином часу, до цієї військової допомоги, до політичної допомоги додалася гуманітарна. Спочатку поляки, прості поляки, громадські організації, фонди, асоціації. Потім, дуже швидко, ми долучилися як державні установи, і почали відправляти в Україну все, що було визначено як необхідне. В основному це були продукти харчування, але були також теплі речі, багато гуманітарної допомоги, десятки тонн, що було потрібно особливо для біженців у першій фазі конфлікту.
— Як відбувається співпраця з українською місцевою владою? Чи немає якихось проблем?
Мушу сказати, що мій досвід тільки позитивний. Хоча у мене набагато більше досвіду співпраці на урядовому рівні, тому що я вже мав справу з віцепремєром Верещук, чи з міністром Кубраковим, який також відіграв тут дуже важливу роль, досі відіграє. Але якраз у ті перші місяці мені довелося мати справу або з міністром Резніковим, або з його колегами. Тому для мене також було дивовижним, наскільки гнучко українські політики, але також і представники органів місцевого самоврядування, якщо ми говоримо про рівень місцевого самоврядування, адаптуються до ситуації. Тобто мене захоплювало, як можна діяти миттєво, як можна гнучко адаптуватися до потреб, діяти, щоб захистити країну, дбати про людей. Кожна адміністрація, як українська, так і польська, працювала щоденно. Мій досвід цієї співпраці є позитивним.
Міхал Дворчик і Світлана Мялик. Фото: Світлани Мялик
— Маю сказати, що Польща так само дуже швидко спрацювала, коли це було потрібно. Мільйони українців вдалося прийняти як вимушених переселенців за перші дні і місяці широкомасштабної війни.
Від самого початку ми намагалися відповідати на ці потреби і в таких речах, як малих, так і великих. Це також вимагало подолання деяких неможливостей і ментальних опорів. Дозвольте мені навести один приклад. Це був проект із віцепрем'єр-міністром Олександром Кубраковим. Протягом, мабуть, дев'яти років не вдавалося розширити пункт пропуску Корчова – Краковець. І нам вдалося зробити це де-факто за 6 тижнів, де також мобілізувалися всі чиновники і всі державні інституції, як польські, так і українські. І проблему, яку, здавалося, дуже важко вирішити, нам вдалося вирішити за ці шість тижнів. Йшлося, звичайно, про розчищення, про переходи, про те, щоб зробити транспорт ефективнішим. І таких прикладів можна було б навести безліч, звичайно, з польського боку. Ми також намагалися пристосуватися до цієї ситуації, але, безумовно, ставлення представників місцевої влади, українських політиків було дуже позитивним для нашої адміністрації і для нас.
— Що стосується модульних містечок, які Польща будує в Україні для людей, котрі втратили свої домівки внаслідок російської агресії. Майже 30 таких модульних містечок нині вже є в Україні. Це була на початку повномасштабного вторгнення ваша ініціатива. Чи плануєте наступного року будувати такі модульні містечка в Україні?
На даний момент такі модульні містечка були створені в 27 місцях для майже 10-ти тисяч осіб. Це був великий проєкт, який фінансувався практично польським урядом, понад 300 мільйонів злотих. Цей проєкт закритий на даному етапі. Ну і потреби змінюються. Україна сьогодні виглядає зовсім інакше, ніж у перші місяці війни, ніж на початку цього повномасштабного конфлікту, тож і потреби інші. Це переважно рішення української влади, так? Що потрібно сьогодні, що є пріоритетом? Насправді, я з трепетом спостерігаю щоразу, коли відвідую Україну, а я відвідую різні частини України досить регулярно, як відбудовується інфраструктура. І я думаю, що для громадян також дуже важливо, що відбудовуються мости, відбудовуються об'єкти критичної інфраструктури, бо це дає впевненість і переконання громадянам, що в державі все гаразд, йде війна, але ми обов'язково себе захистимо. Оскільки відбудовуються мости, відбудовуються квартали, ремонтуються електростанції, то і тут я дивлюся на це з великим захопленням. Тому ми намагаємося відповідати, що стосується нашої допомоги українському уряду.
Деякі проєкти вже завершені, як, наприклад, будівництво цих містечок, або ми побудували дванадцять таких комплектів модульних клінік. Вони, в свою чергу, в основному пішли в Харківську і Дніпропетровську області. Це місця для служб швидкої допомоги, які можуть бути підтримкою для лікарень або місцем, де працюють парамедики, лікарі. Цей проект також закінчився, так само, як і проєкт із відправки продуктів харчування в перший період, який був дуже важливим, у прифронтові райони. Але інші проєкти починаються по черзі, тому я вважаю, що абсолютно ключовою є швидка адаптація до потреб і ситуації.
— Чого зараз очікує польський уряд від уряду українського? Можливо, є якісь невирішені питання для співпраці?
Я думаю, що ці драматичні події дуже зблизили поляків і українців. Я не думаю, що ми коли-небудь мали такі відносини, як сьогодні. Я говорю насамперед про суспільство, але також про співпрацю на політичному, урядовому рівні. Я думаю, що цей потенціал треба використати для добра і Польщі, і України. Але це також може бути дуже складно, тому що багатьом країнам, як на Сході, так і на Заході, не подобається такий тісний союз і така тісна польсько-українська співпраця. Польща і Україна разом мають величезний потенціал. Про це говорили і президент України Володимир Зеленський, і президент Польщі Анджей Дуда. І кожен, хто хоче цим цікавитися, знає про це. І йдеться не лише про територіальний потенціал чи потенціал населення, тобто демографічний, але й про економічний, політичний та інші види потенціалу. Тому я думаю, що це великий виклик як для українського, так і для польського уряду – скористатися цим потенціалом. Іноді легше скористатися рішеннями, які хтось приносить на тарілочці. І це легше використовувати. Але мені здається, що іноді складніші рішення в довгостроковій перспективі є вигіднішими. І тому я бачу найбільшим завданням для обох наших урядів відповідальний підхід до організації наших стратегічних відносин на майбутнє. Я думаю, що якщо Польща і Україна зможуть діяти в тісній згоді та в тісному союзі, ми будемо країнами, які будуть серйозно сприйматися як нашими сусідами на Сході, так і на Заході. Ми будемо країнами, які матимуть набагато кращі перспективи для економічного розвитку і набагато кращі перспективи для розвитку безпеки.
— Тоді я запитаю вас, яка мета польської допомоги Україні? Це все таки мета гуманітарна, такий порив серця, чи це передусім бізнес та інвестиції? Або третій варіант, це внесок у майбутні відносини України і Польщі?
Я думаю, що ця третя відповідь є найбільш правильною і тут присутні всі ці елементи. Ну, що сталося, особливо в перші тижні конфлікту, коли мільйони українців були прийняті в польські домівки? Тому що згадаймо, що Польща була чи не єдиною країною, де не було центрів для біженців, але абсолютна більшість біженців опинилася під дахами польських домівок, тому тут важко говорити про якийсь розрахунок чи сплановану акцію. Це був порив серця, бажання допомогти друзям, бажання допомогти людям, які цього потребують. Тому, безумовно, гуманітарний вимір, як ви сказали, або просто емпатія, відіграли тут дуже важливу роль.
З іншого боку, це також дуже багато в чому само собою зрозуміло для тих, хто цікавиться питаннями безпеки. А саме, ми всі розуміємо: сьогодні українці, які воюють на фронті, захищають не тільки свою країну, не тільки свою батьківщину, але й решту Європи, в тому числі Польщу Тому що імперіалістична політика Росії, агресивна політика Росії спрямована не тільки на Україну, а має набагато більші, набагато далекосяжніші цілі. Однією з таких цілей є Польща. Тому, підтримуючи Україну, ми також відчуваємо, що діємо задля безпеки нашої країни.
Також ми вважаємо, дивлячись на довгострокову перспективу, що в цих драматичних подіях є певний шанс, потенціал на майбутнє. Тобто зближення наших народів і країн дає нам унікальну можливість створити такі відносини, які дозволять динамічно розвиватися обом нашим державам у майбутньому.
Важливо, щоб ми цей шанс не змарнували. І ми, як слов'яни, дуже схожі один на одного, тому що поляки і українці дуже схожі і емоційно, і багато в чому, навіть наші мови, зрештою, дуже схожі. Ми є майстрами спонтанних дій, можемо дуже швидко закохуватися і дуже швидко ненавидіти в міжособистісних стосунках. І я боюся, що і тут ці наші емоції можуть відіграти роль, яка не завжди може бути доброю. Я маю на увазі, що ми повинні використовувати розум на додаток до наших емоцій, і розум говорить нам, що ми повинні скористатися цим шансом і будувати такі відносини, які будуть служити і Україні, і Польщі, обом нашим народам.
— На завершення розмови я хотіла би запитати вас про нові ініціативи, які польський уряд разом з українським планує впровадити у майбутньому задля відбудови України?
Таких ініціатив, звичайно, є багато . Шість тижнів тому було призначено урядового уповноваженого з питань співробітництва з метою розвитку у відновленні України. Ним стала віце-прем'єр-міністр Ядвіга Емілєвич. Саме тут вступають у гру економічні питання. І така співпраця буде корисною як для Польщі, так і для України.
Тож якщо ми говоримо про відбудову України, то, звичайно, Польща і польські компанії дуже хочуть долучитися до цього. Вже давно Польща задекларувала, що ми особливо зацікавлені у відбудові Харківської області. Раніше прем'єр-міністри підписали лист про наміри, в якому Польща взяла на себе зобов'язання долучитися до відбудови регіону. Тому я переконаний, що і тут на нас чекає гарне майбутнє. Але також очевидно, що певні підготовчі заходи чи певні заходи, пов'язані з відбудовою, можна розпочати вже зараз. Однак у повному масштабі вони будуть можливі після закінчення війни, яка, я переконаний, закінчиться перемогою України. І я щиро бажаю цього і вам, і Польщі, і всій Європі.
