Ілюстративне фото із відкритих джерел
— Законопроєкт №8011 "Про внесення змін та доповнень до деяких законів з метою забезпечення прав учасників війни на біологічне посттравматичне батьківство/материнство". Наскільки кріоконсервація статевих клітин є вирішенням питання у сьогоднішніх умовах?
— У сьогоднішніх умовах війни питання зберігання і використання кріоконсервованого біологічного матеріалу (у чоловіків — сперма, у жінок — яйцеклітини) набуло нового сенсу та нової потреби. Цей законопроєкт закріплює можливість здоровій людині здати свій репродуктивний матеріал і потім його використати. Але він не вирішує проблеми кріоконсервації й використання репродуктивних клітин після смерті чоловіка. У даному законопроєкті немає слова "смерть". Чому ми найчастіше говоримо саме про чоловіків? Бо зараз більше саме чоловіків йде на фронт. На жаль, не всі з них повертаються. На даний час це регламентується наказом МОЗ. Але там немає методики, як здоровій людині йти і здавати матеріал. Законодавство на сьогодні регламентує те, що це методика лікування безпліддя, коли вже наявна проблема. Зараз є можливість здоровій людині здати свій репродуктивний біоматеріал. Законопроєкт регулює питання тоді, коли людина після війни зазнала травми, несумісної з репродуктивною функцією. Тоді в неї буде можливість використати цей свій біоматеріал. Законодавець хоче зробити, щоб ці процедури відбувалися певний період за рахунок держави. Адже вартість для чоловіків менша, а для жінок тут вийдуть чималі суми.
— Що передбачає цей законопроєкт, які нюанси та основні аспекти?
— Характерними є також особливості забору біоматеріалу у чоловіків та жінок. Якщо говорити про штучні технології лікування безпліддя, для того, щоб чоловік здав свою сперму, йому треба прийти в лікувальний заклад, здійснити певні дії без сторонньої медичної допомоги. У жінок все складніше: не завжди є яйцеклітини, які можна дістати із організму (через вік, особливості організму), потрібна гормональна стимуляція, процедура досить складна і здійснюється під наркозом. Військові, які йдуть на війну, мають право прийти безоплатно за рахунок держави і здати свої репродуктивні клітини, щоби їх потім використати. Зараз без законопроєкту це досить активно робиться. Існує певна схема: збір, забір, кріоконсервація, зберігання. Але не врегульовано питання, якщо чоловік здав сперму, пішов на війну і загинув. Багато клінік, у тому числі приватних, навіть безкоштовно, надають такі послуги для наших захисників. Треба попередньо у відкритому доступі подивитися, які умови і які клініки надають такі послуги для військовослужбовців: прийти, здати і заморозити свій біоматеріал. І коли військовий повернеться, він зможе його використати.
Олена Бабич. Фото: yur-gazeta.com
— Чому виникають питання після смерті військовослужбовця? Невже немає юридичної можливості скористатися таким матеріалом?
— Використання репродуктивних клітин після смерті людини називається постмортальна репродукція. Законодавчо це не врегульовано. Якщо зараз декілька тисяч військових можуть використати такий спосіб кріоконсервації, то куди цей об'єм матеріалу потім можна використовувати? Як донорський матеріал? На сьогодні цього нічого немає. Якщо у військового є дружина, дівчина або партнерка, йому треба юридично оформити документи на того, хто може використовувати цю сперму, тоді без жодних проблем це все може бути оформленим. Проблемою є те, коли у чоловіка немає ані дружини, ані партнерки. Наприклад залишаються батьки. Навіть якщо ми оформимо всі документи, тут уже буде юридично-етичне питання: куди далі її використати? Можна на сьогодні юридично оформити використання біоматеріалу навіть після смерті військового. Треба підписати відповідний договір із клінікою, нотаріально посвідчити заяву на використання сперми, в тому числі у випадку смерті. Це не доручення і не завовіт. Чоловік підписує договір, відповідні нотаріальні заяви, що є певними компромісами. Навіть якщо клініка буде проти використання біоматеріалу після його смерті, тоді у дружини або жінки будуть документи, аби зобов'язати клініку зробити це в судовому порядку. Клініки по-різному ставляться до цього питання, у кожного різні правила, бо немає законопроєкту. Тому кожна клініка йде своїм шляхом.
