Європейський суд з прав людини у Страсбурзі. Фото: commons.wikimedia.org
Європейська конвенція з прав людини – короткий екскурс в історію ратифікації Україною
Приєднання України до Європейської конвенції і Європейського Суду з прав людини почалося від вступу держави 1995 року до Ради Європи, зазначає Олександр Павліченко. Таке приєднання було одним із зобов'язань при вступі до РЄ, констатує правозахисник. "Нагадаю, був висновок із зобов'язаннями України. І передбачалося, що впродовж року після вступу до Ради Європи, тобто до 9 листопада 1996 року Україна мала ратифікувати низку документів Ради Європи, в тому числі Європейську конвенцію з прав людини", – каже Павліченко. Але тоді Україна трохи гальмувала ратифікацію. Це, уточнив експерт, відбулося через протокол, який забороняв смертну кару. А в Україні вона застосовувалася тоді й навіть у Кримінальному кодексі була прописана. І це одна з обставин, чому Україна тягнула з ратифікацію конвенції Верховною Радою. Зрештою ратифікація відбулася 17 липня 1997 року.
За словами правозахисника, ця конвенція фактично є європейською конституцією прав людини. Україна розробляла в 1995-96 роках власну Конституцію і розділ 2-й Основного документа держави виписувався за нормами саме Європейської конвенції. Забезпечення права на життя, права не бути підданим катуванню, права на приватне життя, свобода висловлення поглядів тощо. Це все закріплено (фактично тотожні формулювання) і в українській Конституції, і в Європейській конвенції", – зауважив Павліченко.
.jpg)
Олександр Павліченко. Фото: helsinki.org.ua
Росія зараз не є учасницею Європейської конвенції. Як притягти до відповідальності агресора?
Європейську конвенцію з прав людини наразі ратифікували всі держави-члени Ради Європи. На сьогодні їх 46. Росію торік виключили із Ради Європи. "Коли ми говоримо про Росію, то вона так само ратифікувала, фактично паралельно з Україною, Європейську конвенцію і була в її системі до 16 вересня 2022 року. Вони заявили 15 березня минулого року, що виходять зі складу Європейського Суду, із системи Європейської конвенції. Але за правилами Росія ще мала півроку перебувати в системі конвенції. Хоча юридично РФ перестала нести зобов'язання за цим документом. Тому все, скоєне Росією до 16 вересня 2022 року, підпадає під оскарження. Тобто РФ має нести відповідальність", – наголосив правозахисник. Інше питання, коли і як саме агресор-Росія відповідатиме за вчинені нею злочини і коли почне виконувати рішення Європейського Суду, які вона зараз відмовляється виконувати? На думку виконавчого директора Української Гельсінської Спілки відповідь така: "Тільки після повернення в систему конвенції. Тобто без того, щоби Росія повернулася в ту систему, виконання цих рішень фактично є неможливим". Павліченко додав, що Україна на сьогодні має 10 міждержавних заяв до Європейського Суду з прав людини про вчинені Росією злочини. Причому, близько 36 держав підтримують подані Україною заяви і готові виступити на її боці. Перші заяви були подані ще 2015 року. І щодо однієї з них ухвалено позитивне рішення. Це так звана "Кримська справа". Тобто справа про окупацію Криму і порушення прав людини Росією, яка на той час не виходила із системи конвенції. І РФ продовжує порушувати права, визначені Європейською конвенцією. Йдеться про право на життя, право на справедливий судовий розгляд, право на свободу висловлення поглядів, право не бути підданим катуванню. Це найбільш суттєві права, за якими вчиняється найбільше порушень з боку держав і Європейський суд розглядає саме цю категорію. Право на власність теж порушено Росією в численних випадках, зазначив Павліченко.
"Немає ефективного міжнародного інструменту, який би дозволяв моніторити ситуацію з дотриманням прав людини на тимчасово окупованих територіях"
Водночас правозахисник констатував: Україна постійно заявляє про те, що немає ефективного міжнародного інструменту, який би дозволяв моніторити ситуацію з дотриманням прав людини на тимчасово окупованих територіях. Від 2014-2015 років на окупованих територіях (тоді вже була окупована частина Донеччини, Луганщини і Крим) не було незалежного моніторингу порушень. Моніторингу, який би стимулював виправлення ситуації. "Цього не було, не було міжнародних інституцій, які б здійснювали незалежний і ефективний контроль, і впливали на становище. Так само цього немає і після широкомасштабного вторгнення", – зазначає Павліченко. І додає: по суті, світ виявився неготовим протидіяти російському вторгненню. Інструментарій санкцій, недопущення участі РФ у певних заходах або організаціях виявилися малоефективними і не спрацювали проти агресора. "Тому тут ми знову повинні говорити про створення парадигми інструментів захисту не лише суверенітету держав, але й захисту прав людини. Йдеться про ситуації, коли агресор нехтує і нормами міжнародного гуманітарного права, і нормами міжнародного права в галузі прав людини", – каже правозахисник.
"Україна реагує на всі рішення Європейського суду позитивно"
Україна виявилася досить гарним учнем, який засвоїв уроки міжнародного права в галузі прав людини, відзначає Павліченко. І на сьогодні ми маємо досить велику кількість ухвалених Європейським судом із прав людини рішень. Фактично їх є 1800 на початок цього року. Україна своєю політикою, юридичними всіма кроками забезпечує й індивідуальне виконання рішень, і намагається вирішувати системні проблеми, визначені Європейським судом із прав людини. І Україна реагує на всі рішення Європейського суду позитивно", – констатує правник. Підсумовуючи, Павліченко зазначив, що в Україні має працювати ефективна судова система. Вона повинна втілювати практику Європейського суду не формально, а за суттю. Тобто Україна має стати державою, де панує верховенство права.
