На фото: Надзвичайний і Повноважний Посол, представник України при Європейському Союзі Всеволод Ченцов. Фото: zn.ua
— Європейська комісія вважає, що станом на зараз Україна повною мірою виконала дві рекомендації. Йдеться про судову реформу та реформу медіа. Інші п’ять напрямків — у процесі виконання. Коли можуть бути виконані усі рекомендації від ЄС?
— Насамперед нагадаю, що таке усна оцінка, і чого ми очікуємо восени. Зазвичай Європейська комісія щороку готує великий повноцінний звіт про стан справ у сфері розширення. Тобто це аналіз прогресу кожної держави-кандидата у досягненні відповідних критеріїв — або для початку переговорів, або для отримання статусу кандидата. Як правило, початок переговорів це вже досить заанонсований етап стосунків між державою-кандидатом та ЄС. Цьому передує багато різних етапів, і на кожному етапі можна здійснювати додатковий контроль. Україна рухається надзвичайно швидко. Напевно, жодна країна так швидко не рухалася до етапу початку переговорів. Якщо згадати, що заявку ми подали наприкінці лютого 2022 року, вже за кілька місяців, у червні, отримали статус кандидата і наприкінці цього року очікуємо на початок переговорів, то в контексті стандартів ЄС ми рухаємося зі швидкістю світла.
Проміжна усна оцінка не передбачена правилами Європейського Союзу. Рішення зробити такий крок було ухвалене з однією метою — для того щоб усі чітко розуміли, де ми перебуваємо у процесі виконання рекомендацій, аби нам було легше вийти на фінішну пряму і забезпечити стовідсотковий прогрес у контексті великого осіннього звіту. Те, що ми виконали два критерії, не має викликати ні розчарування, ні незадоволення — навпаки, у нас на сьогодні є досить чітке розуміння, що слід зробити для переходу до наступного етапу. Ці речі потрібні насамперед нам, нашому суспільству — реформування Конституційного суду, посилення наших антикорупційних органів, питання відмивання грошей, олігархічне законодавство. Усі ці речі у нас на порядку денному давно, за деякими напрямками ми працюємо не перший рік. А зараз ми отримали стимул і дуже чітку й розгорнуту дорожну карту, як ці реформи завершити і перейти до наступного етапу.
— Щодо реформи, яка стосується прав національних меншин, у грудні було ухвалено відповідний закон. Але у червні Венеційська комісія оприлюднила висновок, де висунула певні критичні зауваження. Якою мірою висновок Венеційської комісії може впливати на висновок Європейської комісії?
— Венеційська комісія відіграє досить важливу роль у процесі оцінки прогресу України, вона має високий стандарт експертизи, їй довіряють. З іншого боку, ми завжди говоримо, що ці рекомендації треба розглядати в контексті, враховуючи особливості нашого розвитку на сьогодні, наприклад, ситуацію воєнного стану. Верховна Рада має врахувати рекомендації, висловлені з боку Венеційської комісії. Щодо нацменшин, ми задовольнили одне з ключових прохань — додатково розглянути питання переходу на нову систему навчання. Досить складна дискусія відбувається з нашими угорськими сусідами. Як на мене, оптимальний крок — відкласти виконання закону в цій частині, зменшити напругу, а також важливо ще додатково попрацювати над питанням відповідних ресурсів. На сьогодні є проблеми з рівнем показників школярів, які навчаються зараз угорською мовою на Закарпатті. Нещодавно у нас була дискусія в Європарламенті, і наші фахівці чітко показали, що рівень знань, наприклад, з математики цих школярів є гіршим за рівень школярів, які навчаються українською мовою. Отже, є проблема, і наші угорські колеги мають враховувати ці моменти, дивитися у контексті й разом з нами концентруватися на інтересах людей, а не на політичних цілях.
— Чи вбачаєте Ви ризик, що восени Угорщина буде пов’язувати рішення про відкриття переговорів з Україною щодо вступу із наданням статусу кандидата для Грузії, яка в червні минулого року його не отримала?
— Проблема використання переговорів про членство в ЄС для вирішення двосторонніх питань між країнами — це не суто українсько-угорський феномен. Історично так склалося, що країни-члени ЄС на фінальних етапах перемовин про вступ чи початок переговорів щодо сусідніх країн завжди використовували ці ситуації. Чи взяти історію вступу Хорватії до ЄС, коли Словенія вже була членом, а чи нещодавня історія з Північною Македонією, яка проходила досить складні етапи і внутрішні рішення аж до змін у Конституції. Для ЄС це нормальна ситуація. Питання в тому, наскільки ми зможемо утримувати цю ситуацію під контролем. До цього треба бути готовими, треба формувати позицію і захищати її. Бути готовими до активної взаємодії, звісно, із залученням європейських інституцій. Адже якщо українська сторона виконує чинні міжнародні стандарти, то ми маємо всі шанси зняти питання й уникнути блокування чи з боку Угорщини, чи з боку інших країн. Але — багато питань є надуманими, і ми готові до діалогу, готові поліпшувати законодавство і наші практики. Ми не допустимо зловживань цим переговорним процесом і тим більше блокувань для вирішення якихось двосторонніх проблем.
— Кожен розділ переговорів буде стосуватися певної царини законодавства, і щоразу Україна муситиме своє законодавство приводити у відповідність до європейського. Чи відома вже послідовність розділів, які будуть відкриватися для України?
— Тут є кілька важливих аспектів. Насамперед, ми не починаємо з нуля процес нашої інтеграції. У нас на сьогодні є Угода про асоціацію, яка передбачає в тому числі адаптацію нашого законодавства до законодавства ЄС. Навіть до підписання цієї Угоди у 2014 році ми вже адаптували значну частину нашого законодавства, і зараз нам буде значно простіше завершувати цю адаптацію порівняно із ситуацією до підписання Угоди. Тобто Єврокомісія має провести скринінг нашого законодавства, зрозуміти, де ми знаходимось станом на початок переговорів, і по кожному із 35 розділів визначити завдання. Яка буде послідовність, я би не хотів спекулювати. Логічно було б почати з тих розділів, де рівень нашої адаптації є найвищим. Наприклад, енергетика, у нас тут багато чого зроблено у зв’язку з тим, що Україна з 2011 року є членом Енергетичного співтовариства. А логіка цієї організації полягає саме в тому, щоб готувати держави-учасниці до членства у Європейському Союзі шляхом адаптації законодавства у цьому окремому секторі. Він є дуже важливим і для України, і для Балканських країн, які є членами цього співтовариства. Тому ми бачимо процес переговорів як динамічну адаптацію, динамічну інтеграцію України до внутрішнього європейського ринку, тобто ми не маємо чекати великого вибуху у вигляді ухвалення рішення про членство, для того щоб користуватися перевагами внутрішнього ринку. Отже, в міру стовідсоткової адаптації у тому чи іншому секторі нашого законодавства і практик, ми повинні отримувати доступ до ринку. Хочу звернути увагу, що на сьогодні є тимчасове рішення про зняття усіх торговельних обмежень для української продукції, це було ухвалено у зв’язку з агресивною війною Росії проти України, аби допомогти нам збалансувати нашу торгівлю. Тож, попри війну, наша торгівля з Євросоюзом росте, але ми б хотіли досягнути аналогічних рішень і в інших секторах, щоб повноцінно інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС.
— Наприкінці червня Європейська рада ухвалила рішення, що Україна буде отримувати від ЄС певні гарантії безпеки, фінансової та військової допомоги. Що можна тут виокремити як найважливіше?
— Ми вже маємо певні ухвалені пропозиції, наприклад, про 50 млрд євро для підтримки нашої фінансової стабільності. Ці кошти частково будуть використовуватися для відновлення та відбудови України, хоча потреби є значно більшими. Це перше важливе рішення з погляду довготермінового планування, воно буде покривати чотири наступні роки. Цифра може мінятися залежно від розвитку ситуації.
Якщо ми говоримо про воєнну допомогу, то на сьогодні ЄС вже підтримав Україну через Європейський фонд підтримки миру — це новий інструмент, і Україна сьогодні є найбільшим реципієнтом цієї допомоги. Це по суті механізм компенсацій тих витрат, які несуть держави-члени на двосторонньому рівні, підтримуючи Україну. Інший інструмент стосується безпосередньо амуніції — вже виділено 2 млрд, і держави-члени активно передають те, що мають на складах. Ще один елемент цієї програми — спільне виробництво. І буде третій елемент — це у довготерміновій перспективі підвищення спроможності держав-членів щодо виробництва зброї та амуніції. Наступний аспект — підтримка спроможності ЗСУ, це нова тренувальна місія, яка почала функціонувати кілька місяців тому. Наші вояки, які не мають воєнного досвіду, проходять тренування у державах-членах, для того щоб опанувати володіння зброєю та бути здатними ефективно боронити нашу державу. Звісно, є й інші важливі напрями підтримки. Це й санкційна політика — вже 11 пакетів було ухвалено, триває робота над подальшими кроками. Тобто ми бачимо, що Європейський Союз демонструє комплексний підхід. Не менш важливим є і гуманітарний напрям. Якщо згадати важкий зимовий період російських атак, то ЄС активно включився у постачання генераторів та іншого обладнання, для того щоб не допустити блекауту. Насправді Європейський Союз перезавантажився з точки зору і темпів ухвалення рішень, й амбітності рівня допомоги Україні.
— Як сьогодні у Європейському Союзі розуміють реальний стан справ у Росії? Що думають про можливий розпад РФ?
— Ця дискусія, звісно, назріла. Держави-члени ЄС тривалий період були замкнені у бульбашці, яку самі ж створили щодо принципів взаємодії з РФ. Якщо дуже спрощувати, то вся ця концепція зводилась до того, що, з одного боку, Росію треба стримувати, а з другого боку — з нею треба взаємодіяти в усіх сферах, де взаємодія є корисною чи необхідною. Йдеться про Африканський континент, Сирію, Афганістан, тероризм, газ і не тільки. Але те, що відбулося в лютому минулого року, довело хибність цього підходу. Тому що ідея залучення Росії, розрахунок на якийсь раціональний підхід не виправдались. Відповідно, Євросоюзу та іншим партнерам треба бути проактивними, а не просто реагувати на виклики. Розпад Росії — це може бути один зі сценаріїв, особливо після так званого "бунту Пригожина". Люди нарешті розуміють, що це ослаблена країна, failed state — те, що Росія намагалась говорити про Україну. Але ми довели навпаки — свою інституційну спроможність навіть у ситуації війни. РФ на очах вже розпадається, принаймні з точки зору її інституційної спроможності. Як на мене, питання територіального устрою РФ — другорядне. Що важливо для нас і для партнерів із ЄС — це забезпечити таку ситуацію, коли Росія перестане бути джерелом небезпеки і напруження. Мають бути вироблені сценарії впливу на Росію, щоб народи, які населяють цю країну, в якийсь момент стали нормальними, цивілізованими і припинили становити небезпеку для нас і всього світу.