Фото: Ірина Жданова/Українське Радіо
Лейтенантка поліції Катерина Бєляєва працює інспектором-кінологом у Кінологічному центрі Головного управління Національної поліції в Київській області. Її службові собаки ― вівчарки Ванда і Бентлі та дворняга Поля. На дресирувальному майданчику Катерина Бєляєва показала, які команди знають її чотирилапі колеги: "Ми обираємо команди, які є короткими і дзвінкими. Чим коротша й лункіша команда, тим швидше вона доходить до мозку собаки і швидше спонукає до виконання цієї команди. Розлогі команди українською "лежати", "сидіти" порівняйте з "плац", наприклад. Яку команду хочеться одразу виконати? Собаки проживають зі мною і добре розуміють мої слова та міміку. Але коли ми працюємо, то використовуємо короткі команди".
.jpg)
Фото: Ірина Жданова/Українське Радіо
Кліпса і Ванда
Катерина Бєляєва розповідає, що у професію кінолога її привела собачка з притулку. На той час Катерина працювала судово-юридичною журналісткою. Песик, якому дали ім’я Кліпса, був несоціалізований, усіх боявся. Заради нього Катерина почала опановувати кінологію, відвідувала курси, семінари й тренінги. Це дало результат ― за три роки роботи Кліпса не лише адаптувалася до життя в місті, а й разом зі своєю господаркою бере участь у змаганнях з дресирування. А Катерина зрозуміла, що знайшла справу свого життя: "Я захотіла присвятити своє життя кінології. Коли побачила, що в поліції Київської області є вакансія кінолога, то подала документи і пройшла усі відбори. Мені одразу показали мого службового собаку ― Ванду. Я закохалася з першого погляду і заради неї лишилася в поліції. Коли я вчилася в Академії поліції, то розуміла, що Ванда мене чекає. Кожен кінолог має провчитися шість місяців в академії у Житомирі ― три місяці без собаки і три місяці з собакою. Зараз Ванда проживає зі мною вдома. Вона до мене потрапила у два роки і була вже навчена, але трохи не так ― її тренували через примус. А я волію вчити собаку через гру та позитивне підкріплення, волію не помічати помилок, а заохочувати певні досягнення собаки. У Ванди були негарні асоціації від роботи, і довелося витратити багато часу і нервів, аби вона полюбила свою роботу".
Зараз Ванді шість років. Вона ― бельгійська вівчарка малінуа і працює службово-розшуковим собакою. А ще Ванда ― терапевт для поранених військових. "Був такий випадок, коли хлопець опинився в інвалідному візку і дуже агресивно сприймав будь-яку допомогу. Було літо, спека, і він впустив пляшку з водою. Усі завмерли, бо розуміли, що коли йому подати цю пляшку, то буде вибух агресії. Але пляшку йому подала Ванда, без будь-якої команди. Це повторилося кілька разів, і потім мені телефонує психологиня і каже: дякую за Ванду, хлопець тепер усе м’якше сприймає, просить підвезти і потримати, зміни відбулися на очах. Коли почалася війна, ми з Вандою продовжили терапевтичну роботу, багато працювали з дітками. Зараз ми співпрацюємо з двома реабілітаційними закладами. Це "Лісова поляна" у Пущі-Водиці та клініка реабілітації при Інституті ортопедії та травматології НАН України, де відбувається фізіологічна реабілітація людей, які втратили кінцівки або здатність вільно пересуватися. Отже, крім служби, мої собаки виконують ще й соціальну функцію. Це не звільняє їх від службових обов’язків, ми чергуємо за сталим графіком. Протягом чергувань Ванда знаходила сліди і правопорушників, і дітей, загублених у лісі", ― розповіла Катерина Бєляєва.
(1).jpg)
Фото: Ірина Жданова/Українське Радіо
Бентлі
Ванда має спокійний врівноважений характер. Саме тому добре працює по сліду. Натомість Бентлі, хоч пес і цієї ж породи, має інший темперамент ― він емоційний, вибуховий, і тому його навчають як собаку-детектора. Розповідає Катерина: "Бентлі шукає вибухівку та зброю. Ми залучаємося до обшуків. Після повномасштабного вторгнення багато людей позбирали собі сувеніри, залишену зброю. Хочуть зберегти собі пам’ять про ці події, але є небезпечні предмети, тому ми займаємося пошуком таких речей. Також нас залучають для роботи на блокпостах, ми оглядаємо транспортні засоби на предмет віднайдення небезпечних речовин. Були на деокупованих територіях, але там собак зараз не використовують, тому що дуже багато пасток з вибуховими пристроями, яких собака просто не бачить. Пес реагує на запах, і поки він дійде до запаху, може спрацювати багато пасток. Тому вибухотехніки працюють самостійно.
Ми навчаємо детекторів через гру. Собака, який вчиться шукати запах, має бути дуже мотивованим ― або дуже хотіти їсти, або дуже хотіти гратися. Ми пропонуємо собаці запах, це як правило зразки-замінники вибухових речовин. Є шість стандартних запахів у вибухових пристроях. Ми пропонуємо баночку із цим запахом, собака понюхав, бо це нове й цікаве. Будь-який собака з нормальною нервовою системою зацікавиться чимось новим. Він нюхає та отримує заохочення. Потім ми пропонуємо дві баночки ― одна із запахом, друга без запаху. Коли нюхає баночку без запаху, то нічого не отримує, а коли повертає носа до баночки із запахом, то отримує заохочення. Тож цей запах стає для собаки певним тригером, і пес вже очікує на заохочення, коли отримує команду "шукай". Ми забороняємо гавкати, рити лапами землю, торкатися предметів. Маємо домогтися того, щоб пес, знайшовши запах, завмер лежачи, сидячи або стоячи. Основний момент для собаки-детектора з пошуку вибухових речовин ― це завмирання. Собака не рухається до того моменту, поки провідник не дасть команду-відміну".
.jpg)
Фото: Ірина Жданова/Українське Радіо
Багіра та Ельза
Капрал поліції Андрій Лук’янюк також співробітник Кінологічного центру Головного управління Національної поліції у Київській області. Разом із собакою-детектором Багірою працював, зокрема, на деокупованій Київщині: "Був один випадок на блокпості в Ірпіні після звільнення Київщини. Зупинили автомобіль, там було багато хлопців юного віку. А їм старший чоловік "презент" приготував. То була відстріляна гільза зі свіжим запахом вибухових речовин. І Багіра цей предмет знайшла в багажнику під ганчір’ям".
Андрій Лук’янюк тренує також службово-розшукового собаку ― німецьку вівчарку Ельзу. Їй зараз два роки і вона опановує навички, необхідні для роботи. "Я її треную на спеціальність із розшуку, тобто ми працюємо по запаховому сліду. Виїжджаємо на виклик щодо злочинів, наприклад, крадіжка чи розбій, або на виклик щодо зниклих людей. Для навчання робимо тренувальний слід. Топчеться квадрат десь два на два метри, розкидається корм, собаці дається команда "нюхай" або "шукай", і він повинен принюхуватись до землі та підбирати корм. Це перші етапи. Потім корм прибирається зі сліду взагалі, йде фігурант і топче слід. Пускаємо собаку там, де фігурант пройшов. Слід може бути давній та свіжий. Якщо ми виїжджаємо на злочин, де була якась крадіжка, то це зазвичай свіжий слід до 2 годин. Ми показуємо напрямок, куди пішов злочинець, і собака доходить упритул до самого злочинця. Собака може пройти по сліду більше 5 км. Яка мотивацію у собаки виконувати завдання? Мотивація проста ― отримати корм або погратися. Для Ельзи головна мотивація ― їжа, вона любить ковбаски і зробить усе, щоб одержати корм. Вона схожа на зайку, бо стає на задні лапи, а передні піджимає. Для дітей це велика забава, коли ми їдемо на показові виступи", ― розповідає Андрій Лук’янюк.
.jpg)
Фото: Ірина Жданова/Українське Радіо
Поліна
Під час розмови з кінологами Катериною та Андрієм на дресирувальному майданчику разом із нами ще одна співробітниця Поліції ― дворняга Поля. Вона руденька, доброзичлива, також вдягнута у професійну амуніцію, на якій нашивка з написом "Емоційна підтримка". Катерина Бєляєва розповідає, що Поля потрапила до них випадково: "Ще до повномасштабної війни у нас з’явилася Поля. Це перший собака "Емоційної підтримки". Хлопці його підібрали на одному з виїздів, він не міг ходити, збила автівка, задні кінцівки не працювали. Собака доповз до нашої машини, і хлопці мусили його забрати. Оклигати самостійно не вдалося, ми зробили рентген і виявилося, що спинка переламана у двох місцях. Ми зробили операцію, хоча гарантій, що Поля ходитиме, не було. Але вона відновлювалася на очах у всієї Поліції Київської області. Поля не хотіла лишатися сама, тож ми її брали з собою на службу, на деокуповані території, стояла зі мною на блокпості кілька місяців. За цей період часу Поля зарекомендувала сама як такий собі вогник, піднімала настрій поліцейським, бійцям та всім людям, що переживали жахіття війни. Ми долучили Полю до роботи у педтерапії, вона працює зі мною і Вандою у лікувальних закладах. Одна дівчинка сказала, що якщо Поля відновилася, то відновиться й Україна. Це стало девізом нашого напрямку "Емоційної підтримки". Поліна своїм прикладом показала, що немає нічого неможливого. На рахунку моїх собак зараз 11 людей, які хотіли покінчити життя самогубством. Після спілкування із собаками були проведені психологічні тести, які показали, що наміри цих людей змінилися. Найбільше вразив випадок хлопця, який не хотів жити, бо втратив обидві кінцівки вище коліна. Пройшло 2-3 тижні нашого спілкування і його настрої змінилися. Каже, я буду вступати і вчитися на психолога, хочу допомагати людям. Це вау-ефект, який зробили мої собаки".
.jpg)
Фото: Ірина Жданова/Українське Радіо
Про "собачу мудрість"
Поля, Бентлі та Ванда живуть вдома у Катерини. Добре ладнають і між собою, і з Кліпсою ― дворняжкою, взятою з притулку. А Кліпса навчає їх, як каже Катерина, "собачої мудрості".
"Вона стала відкриттям для мене через свою "собачу мудрість". Адже є собаки, які піддаються навчанню, а є собаки просто розумні. Коли Полінка не могла ходити, ми гуляли окремо. Якось виходимо і бачимо у дворі пів курки-гриль. Я не дозволила собакам зачіпати м’ясо і дала кожному по печиву, вони заспокоїлись і пішли собі далі. А потім Поліна, побачивши курку, починає верещати. Вона дуже добре розуміє, що таке курка-гриль, печиво для неї нічого не значить. Для неї головне ― вижити, а отже, треба з’їсти курку. Це розум. А коли собаки відмовляються від більшого заради меншого, тому що їх простить людина, це навчання. Для того, щоб собаки виконували певні функції і завдання, треба відібрати найтупіші особини, які не мають сильних інстинктів до виживання, здатні пожертвувати базовими інстинктами заради шматочка печива. Це варто знати. Коли мене питають, який собака найрозумінший, я кажу: дворняга ― найрозумніший. Бо розум асоціюється з виживанням. У моїх собак є мудра Кліпса, яка вчить їх базових принципів виживання, тому мої собаки можуть самостійно приймати рішення і мають додаткові бали у своїй успішності", ― зазначила кінологиня Катерина Бєляєва.
Службові собаки працюють зазвичай до 8-9 років. Потім ідуть на пенсію. Часто після цього кінологи забирають їх жити до себе додому. Бо за роки співпраці людина та собака стають не лише колегами, а й справжніми друзями.
