Фото: Фб-сторінка "Офіс Генерального прокурора"
— Археологічний музей в Амстердамі позичив експонати з кримських музеїв для власної виставки, що мала відбутися з лютого по вересень 2014 року. Але в березні Росія анексувала Кримський півострів. ООН, Євросоюз та Нідерланди не визнали приналежності півострова до Росії. Частину експонатів повернули до київського музею. А щодо решти постала проблема, адже повертати їх до кримських музеїв суто з юридичної точки зору було неможливо. І тепер Верховний суд Нідерландів ухвалив рішення, що всі ці експонати треба повернути Україні. На рівні Міністерства культури України вважають, що повертати всі ці експонати треба безперечно в Україну навіть зараз, попри повномасштабну війну. Чи можуть бути тут якісь юридичні колізії?
"Щодо неможливості повернення без відповідного рішення суду ― це не відповідає дійсності. По-перше, ми з колегами у 2014 році були залучені до консультування посольства Нідерландів щодо цієї ситуації, тож запропонували певні кроки, відмінні від тих, які були вчинені Міністерствами юстиції та культури стосовно початку цього провадження в цивільному суді у Нідерландах. Відповідно до контрактів, судовий розгляд мав би відбуватися в Україні в арбітражному суді, торгово-промисловій платі. По-друге, відповідно до міжнародних угод, зокрема між Україною та Нідерландами, Україна мала б вимагати від уряду Нідерландів накласти арешт і здійснити свої зобов’язання щодо повернення, а не займатися цією цивільною справою. За ці десять років Україна понесла витрати щодо юридичного забезпечення цього провадження, а також щодо збереження. За нашими підрахунками, юридичні послуги включно зі зберіганням вже перевищували страхову вартість колекції. Тому я стверджую, що рішення суду має політичний сенс, ми його вітаємо, але ціна цього рішення не співвідносна навіть з фактичною цінністю цих музейних предметів. Зараз ми маємо можливість з’ясувати, чому державні органи зайняли таку позицію і питання перебувало в такому стані протягом десяти років. Щодо повернення, хочу зауважити, що Міністерство культури не вжило належних заходів для збереження на відповідному рівні музейних цінностей, які є на території України. Є об’єкти, які страждають у результаті ведення бойових дій. Тому я б тут не поспішав з поверненням, навпаки ― є пропозиції від наших партнерів щодо вивезення та переміщення культурних цінностей на час війни заради їхнього збереження. Отже ― треба вирішити питання збереження, тому що сплачувати до 100 тисяч євро на рік ― це теж не дуже правильно. Можливо, варто організувати тур виставок музеями Європи".
Віталій Титич. Фото: investigator.org.ua
— Саме про це говорив міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко ― спершу повернути експонати в Національний історичний музей, а потім влаштувати мандрівні виставки, таким чином зберігаючи колекцію від ризиків…
"Я б уточнив, що зараз повертати не треба, а слід вирішити питання щодо укладання договорів на експонування колекції на територіях наших партнерів. Ця виставка після певної промоції судового рішення привертала б іще більше уваги відвідувачів європейських музеїв. Це був би розумний крок, аби трохи відбити витрати і популяризувати Україну та рішення суду. Адже він просто виконав конвенцію ЮНЕСКО, яка є дуже важливою в частині запобігання незаконному переміщенню культурних цінностей".
— Які можуть бути перешкоди у переговорах із музеєм Алларда Пірсона щодо механізмів повернення експонатів в Україну?
"Тут немає будь-яких перешкод. Процедура передачі на експонування, повернення, переміщення є чітко врегульованою, в тому числі міжнародними договорами і стандартами музейної справи. "Наші музейники, які вивозили цю і багато інших колекцій для експонування за кордоном, добре знаються на цьому. Тому не бачу жодних проблем, які могли б зашкодити правильно це організувати. Можливо, є певні фінансові питання, наприклад, Україна не доплатила за зберігання, але це вже проблеми технічної компетенції Міністерства культури".
— Що повчального у цьому рішенні суду стосовно повернення культурних цінностей?
"Найперший правовий зміст ― це те, що в рішенні суду була реалізована пряма дія міжнародної конвенції про запобігання незаконному переміщенню, зміні власності культурних цінностей. Не лише для України, а й для всіх добросовісних сторін конвенції, це дуже важливий момент. З точки зору юридичної практики, тут немає жодної складності, немає предмету юридичної цікавості, це дуже простий кейс. Щодо уроків для України, то ми неодмінно маємо вивчити це питання на підставі досвіду закупівлі юридичних послуг, ухвалення рішення всупереч підписаним договорам та всупереч дуже простій юридичній позиції. Я стверджую, що цю колекцію ми могли повернути ще у 2014 році, ніяких проблем із цим не було б. Просто потрібна була певна воля і певні конкретні рухи. Саме це ми з’ясуємо. Але тут цікавість не в контексті збереження культурних цінностей, а в контексті приведення відповідних державних органів до певних стандартів цивілізованих країн, зокрема в частині антикорупції та недопущення корупційних ризиків під час ухвалення рішення. Це окрема історія. Думаю, з часом ми опублікуємо це цікаве розслідування і послухаємо коментарі можновладців", ― пообіцяв Віталій Титич.